Юя не хвилювалася за Уччіхи Мадари. Він просто не мав сил, щоб хвилюватися.
Золоте місто вже поглинуло щонайменше 70 відсотків його чакри. Його запаси були величезними — рідкісне володіння кількома стихіями надавав його чакрою, що перевершує будь - який інший шиноб Каге. Але навіть їх було недостатньо.
Для того щоб відбити метеоритний дощ, який був викликаний тенсей - технологіями, він мусив з’ясувати світові це диво. Отже, він вже не міг звати Золотого Ґандама і вбивати десятихвостого у землю.
Але ж...
- Досить розмов. Спочатку спробуй прорвати мою лінію оборони, — це зробив Юя на даху золотого небоскреба і суворо дивлячись на Мадеру.
Кутики губ Учихи вигнулися в усмішку.
Він був задоволений Юєю.
Все-таки, він був Учхою Мадарой з його світу.
Не порівнюючи його, Мадара могла б вважати середній рівень середнього. Але, побачивши жалюгідний стан Коноха у цьому світі, що сталося з їхніми Другими і третім світовими війнами... На його очах Юя злетів до небес.
Все пізнається в порівнянні.
Саме тому, пройнявшись повагою до політичних талантів Ю, Мадара прийняв тверде рішення.
Решта - неважливо. Нехай вмирають.
Але не Юя.
Навіть у світі Безскінченного Цукуемі він потребуватиме такого Хокаґе - той, хто ясно розуміє, як зробити життя кращим.
Мадара перевернув погляд на воскрешену версію себе і Обіто.
« Цього третього Хокаґе, — сказав Мадара з хижою ухмилкою, - не майте вбивати.
Едо-Мадара і Обіто не дали його відповіді. Врешті-решт, всі вони - Учиха, у всіх могутні очі. З якого погляду вони повинні його слухати? Але зараз був не час для внутрішніх розп'яття. Всі троє, кожен зі своїми думками, раділи тому що Десятихвостий ось-ось знову отримає свободу.
— О-Обіто?
Раптом тремтливий голос привернув їхню увагу.
Посередині золотого міста, притискаючи руку до порожньої очнениці, стояв Какаші. Він з недовірою дивився на Учіху Обіто, який летів у небі поруч із двома Мадарами.
Якаші не раз уявляв собі, як виглядатиме зрілий Обіто.
Але він і уявити не міг такого.
Обличчя, наполовину звичайне, а напів - сліпе з плоті Білого Зитцу виглядало жахливо і моторошно. А очі Обіто - один Рінеган, інший Мангек'є Шарінган - змусили Какаші застидіти. Ніби в горлі застряг ком, не даючи ні звуку.
— А, це ти, Какаші, — беземоційно кинув Обіто.
Рот Какаші під маскою розкрилася, губи мілко тремтіли.
- Обіто... Чому ти? — Насилу видав він. - Чому це ти?
Обіто байдужо дивився зверху вниз на Какаші, який опоруся об стіну одного з золотих будівель.
— У тебе немає права ставити мені питання, Какаші. Ти пам'ятаєш, про що я просив тебе перед смертю?
Почувши це, Какаші застиг на місці.
Як він міг забути останнє прохання Обіто?
Але він не зміг захистити Рін. Це був незаперечний факт.
Юя, який спостерігав за сценою, нахмурився і повернувся до Цунади.
— Хто пустив його на передову?
П'ята Хокаґе злякалася. Якаші втратив очі і, без сумніву, був пораненим. Йому тут не місце.
Згора від ніяковості, Цунаде крикнула:
— Какаши! Відійдіть! Ти поранений, тобі тут не місце!
Какаші кинув на неї єдиний сумний погляд і глухий вимовив:
— Я просто... не міг залишатися в тилу, поки ви, Каґе, б'єтеся і проливте кров на передовій ...
Вираз обличчя Цунада став складним. Але Юя не хотів поступитися сантиментам.
— Назад! - Обірвав його він. - Зараз ти тут лише тягар.
Какаші стиснув зуби і підняв голову, дивлячись прямо на Юя.
— Хокаґе з іншого світу, я не відкину! Навіть якщо мені призначено померти тут, в тил я не повернуся ...
Юя хмурився все сильніше, а Обіто, що стояв поруч з Мадарою, з крижаним презирством подивився на Какаші.
— Цей Хокаґе з іншого світу правий. Ти просто обуза.
Какаші подивився прямо на Обіто. Його голос був тихим, але в ньому звучала непохитна впевненість.
- Принаймні, я зможу затримати тебе. Раніше... Тобі ніколи не вдавалося мене здолати...
Обличчя Учихи Обіто спотворила холодна лють. Він уже хотів відповісти на це запитання, але несподівано зрозумів задум.
- Ти ж не думаєш, що я пробачу тебе через колишні спогади?
Какаші, дивлячись на нього, прошепотів так тихо, що ніхто не почув:
— Не пробачиш?. Так навіть краще...
Обіто подумавши, що Какаші мовчазно погоджується, не зміг стримати сміху.
що ти такий наївний. Тоді дозволь мені дати тобі урок. У цьому світі... Наївні не мають права на життя.
З цими словами Обіто впав з неба, кинувшись прямо до Какаші.
Юя, який стояв на вершині найвищого золотого будинку, раптово захитався. Ти це серйозно? Ми тут взагалі не одні!
Юя не знав, про що думав Обіто, але добре розумів: упустити такий шанс було неможливо. Він негайно поклав руку в бік літнього Учихи.
Золоте місто під ним похитнулося, і зі блискучої мостів збунтувалася слинська золота довжина.
Це місто, яке поглинало більшу частину чакрини і всі золоті резерви Юя, що коштували йому немовірних фізичних сил, були створені не лише для захисту від метеоритів. З моменту його появи все це золото славилося волею Юя. Він міг атакувати будь-якого ворога в полі свого зору, створюючи зброю з будь - якої точки, з Будь-якої будівлі.
Мільйон тонн — це досить великий звук, але для того щоб покрити всю територію Конохи, цього було б мало. Щоб розширити контроль над містом, потрібно було б десятки мільйонів тонн золота. З огляду на те, що Юя приніс зі собою накопичення свого світу за кілька десятиліть і поглинав усі відомі золоті поселення, це завдання було майже неможливим.
Хоча, згадуючи про те, що в минулому світі за всю історію було видобуто лише кілька сотень тисяч тонн, його нинішній мільйон вже здавався чимось визначеним...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt