Село Скритого Листа, Північний район і житлова територія для чиновників, квартира 1203.
Коли Цунаде під’юджувала підборіддя рукою, вона дивилася на Юя з локшиною позаду. Її погляд блукав, і нарешті вона заговорила:
— Юру на цих днях залишається в шкільному гуртожитку, а Юкі вирушив у військовий табір за містом. Ми вдома разом. Можливо... Ходімо зі мною по магазинах?
Юя відірвався від їжі і здивовано подивився на неї.
— Якщо тобі щось потрібно, можна ж просто замовити доставку на будинок. Навіщо тягтися на вулицю?
Щокі Цунаде відразу знущалися.
Хоча вони були кількома, іноді вона хотіла разом покупатися.
Юя миттєво зрозумів, що зморозив дурість, і поспішив виправитися:
- Та я не проти пройтися з тобою, нічого такого. Але ти впевнена, що хочеш піти?
Цунаде фиркула, збираючись із гордості відмовитися, але побачивши, що Юя не жартує і похитнулася та вперто сказала:
— А що, не можна? Ну і що, що ми вже немолоді, чому б нам не пройтися по магазинах разом?
Юя не підхопити цю тему. Цунаде було за тридцять, але завдяки Пічаті Інь вона виглядала майже так само, як у перші роки їхнього шлюбу. І нехай зовнішність не змінювалася, яка жінка не переживає через свій вік?
Тому Юя рішуче заявив: « Ми йдемо так, по крамницях так через магазини».
І ось, посеред вулиці, Юя і Цунаде оточила натовп.
Цунада тримала на обличчі теплий і дружній посмішку, але в душі була на межі зрив. Ну чому, чому вона не додумалася спочатку використовувати Техніку презира?
Юя, здавалося, не помічав її стан. Він сам за іншим брав протягнуті мешканці Конохі листки для автографів і розписувався, роздумуючи над собою: цікаво, після моєї смерті ці підписи стануть цінними?
(Насправді, вони не будуть особливо важливими — надто багато їх. Принаймні, найближчим часом. Через тисячу років вони можуть і поквапитися. Але який листок для автографа залишиться тисячу-другим років?)
Зрештою Юя припинив роздача автографів під приводом того, що мусить супроводжувати дружину по магазинах.
Вони з Цунаде, під пристанськими поглядами десятків очей, пройшлися по торговому кварталі і, нічого не купивши, втекли, блискучи п’ятками.
Коли Цунада повернулась додому, то лише знервована і помітила, що наступного разу для таких вилазок потрібно вживати Техніку презирства.
Юя не заперечував. Сьогодні розваги у вільний час не були цікавими для нього, тому прогулятися з Цунадою було неважко. Все одно йому скоро повертатися до роботи.
У той же вечір Юя тяжко працював на сімейному ложі. Останнім часом вони з Цунадою думали завести ще одну дитину.
Як-никик, їх старший, Юкі, вже майже безнадійний випадок. Відсилання до армії на перевиховання було для нього найкращим варіантом.
Наступного ранку свіжа і сяюча Цунада вирушила в лікарню приймати нову групу отолодів.
Знову настав сезон стажування, і Цунаде щороку читала базовий курс для ін’єїнів з інших сіл. Якщо в неї були виняткові самородки, вона брала їх під особисте крило.
Але, крім однієї дівчини з Деревні Песка, Цунада так і не зустріла учня, якого б вона щиро хотіла навчати.
Юя проспав до полудня. Потираючи поясницю, він переконався у тому, що стара приказка не є поганою: оратор має зануда.
Вчора він працював до глибокої ночі. Цунада вистачило двох годин сну, щоб піти на роботу, а він провалився до обіду. Прокинувшись, він відчув у животі порожнечу - відчуття, подібне до голоду, але все ж інше.
На щастя, його зусилля були винагороджені. У такі дні Цунада ставала особливо ніжною. Ось і зараз на столі його вже чекав сніданок.
Звичайно, коли Цунаде не злилася, вона була зразковою дружиною і матір’ю.
Не встигла поснідати, Юя вирушив до Резіденції Хокаґе.
Завдяки системі управління, в якій кожен рівень посадових осіб відповідав за свою територію, його праця стала набагато простішою.
Як же це було приємно — перекладати свої завдання на інших.
Хоча Нара Шікая був заклопотаний вдвічі більше, Юля не жалкував його.
Зрештою...
Якщо він почне жаліти його, цю роботу доведеться робити йому самому.
- До речі, пане Хокаґе, цього року ви не зустрінетеся зі студентами по обміну?
Юя відмахнувся:
— Нет, не нужна.
Хоча там було кілька цікавих осіб, зараз його турбувало дещо важливіше.
- А якщо про це... Ваш клан Нара так і не погодився? — запитав Юя, дивлячись на Шикая. — Я про те, що ми говорили минулого року.
Шия здивовано подивився на нього, задумався на мить і, нарешті, зрозумів, про що мова.
— А, третій, ви про той план з університетом? Але це ж неможливо... — Він стомився і розчавив руками. — Ні. Цього разу ви запитали забагато землі. Коли старійшини прийшли до Залу Царства, то мало що з’ясовувалось.
Юя почесал підборіддя. З цими стариками одне й те саме. Адже він не задарма просить, пропонує вигоду! Відбудову університету і їх багато.
Хоча...
Вигоду ця була більше іміджевої ...
Тьху, невже його методи обернулися проти нього самого?
Відколи він офіційно прийшов до влади, ще за життя Сенджу Тобірами, він міцно прив'язав всі клани Конохи до свого човна через особисті вигоди.
І тепер ці хлопці і пальцем не поворухнуть, поки не побачать реальної наживки. Юя міг би навіть до хрипіння їх вмовляти - все без сенсу.
А найголовніше...
Коли ви будуєте університет, гроші треба вкладати у нього, а не роздавати кланам.
Юя сподівався за допомогою підміни понять переконати їх віддати землю.
Але не тут було. Тепер ці прожилі торговці стали хитрі, як лисиці.
Хоча... Почасти це було і його вина. За останні двадцять років він дуже старанно стриг кланові землі. Візьмімо для прикладу клан Сарутобі, оскільки їхня серія точних ударів скоротилася так, що від них залишилась майже п’ята частина.
Звичайно, місця для сучасних членів клану вистачало. Але за двадцять років виросло ціле покоління. Діти, народжені на початку його правління, виросли і їм вже не вистачало кланових земель. Ми мусили купувати будинки у внутрішньому місті Конохи.
Саме тоді клани шінобі з запізненням зрозуміли, скільки переваг отримали ті, хто покинув родове гноя раніше всіх.
Зараз стометрова квартира на околиці південної частини внутрішнього міста коштувала більше двадцяти мільйонів рів. А що ближче до центрального ділового району, то дорожче — 50 мільйонів доларів.
Середня зарплата в Конохі становила п'ятдесят тисяч ре на місяць, тобто близько восьмисот 000 за рік. Отже, звичайній людині довелося б працювати 30 років, щоб купити собі дім.
Звичайно, обчислення не зовсім правильні. Жителі внутрішнього міста при першій купівлі отримували знижку в п'ятдесят відсотків. Але ця пільги не поширювалася на виродків з кланів шінобі.
Їх прописа була прив'язана до клану, так що право на знижку мали тільки їхні батьки.
І хоча ці пільги можна було передати, клани чудово розуміли: ще кілька поколінь, і їх нащадкам доведеться купити житло в Конохі за повну вартість.
Тому деякі клани вже почали скупувати нерухомість у селі, причому багато.
Юя чудово це розумів.
Це не була спекуляція, а будинки купували для них життя.
А якби хтось і спробував грати на цінах, Юя не постився б прибрати до рук його майно.
Хоч би як там було, ціни на житло майже досягли свого стелі.
Двадцять років тому вони були в районі десяти мільйонів рей. За двадцять років виросли майже в п’ять разів.
Цифра була просто завадаю.
Юя не збирався надувати так званий ВВП Конохи за рахунок міхура на ринку нерухомості.
З того часу, як він став головою села, Юя зрозумів, що ПП - це до біса підступна штука.
Не можна сказати, що це марний показник, але якщо копнути глибше, виявиться стільки способів його накрутити.
Наприклад, ціни на житло в Конохі були чудовим інструментом для роздування ВВП.
Але яка з цього користь?
Це були просто цифри на папері.
Тому Юя вирішив відмовитися від мильного міхура нерухомості і зробити ставку на реальне виробництво та високі технології.
Але для цих двох відраслів... для реального виробництва... Потрібно було багато людей.
А в Конохе...
Ех, краще не продовжувати, а то сльози навернуться.
Тому Юя не лише розвивала високотехнологічні технології.
Для цього потрібно було висококласних фахівців. А що сказати про їхнє масове навчання?
Без сумніву, потрібно було якомога швидше відкривати університет.
Юя відкинувся на спинку стільця і втомився зітхнув.
Де в Конохі взяти землю?
Земля, земля... Без неї нічого не вийде...
***
Поки Юя страждав від нестачі землі, студенти з інших сіл у Конохі вже дісталися до пропускного пункту між зовнішнім і внутрішнім містом.
Група тринадцяти-чотирнадцятирічних була досить великою.
Під керівництвом джонінів з Конохи діти розійшлися по місцях своїх стажирів.
Ті, хто приїхав вивчати медицину, вперше побачили автора підручників з початкових і найвищих медичних знань — самого Цунада.
Багато молодих людей були в захопленні.
Однак Цунада таємно зітхала.
Жодного гідного таланту...
Кілька років тому Мітокадо Гомура написав дівчині з країни Водоларів, щоб вона могла зціляти інших своїх чайок.
Простіше кажучи, варто було вкусити її, як будь-яка рана заживала.
Цунаде хотіла вкласти у її навчання всю душу.
Але та у відповідь заявила, що хоче повернутися в країну Водоворотів і не бажає залишатися в Конохі.
Що Цунаде могла зробити? Вона тільки вручила їй стос медичних книжок для особистого вивчення.
Не могла ж вона силою її тут тримати.
Не знайшовши перспективних учнів, розчарована Цунаде пішла додому.
Там вона застала Юя, який сидів на дивані, насупившись і про щось роздумуючи.
Цунада вкинула брову.
Юя, звичайно, намагався бути вдома при кожній нагоді, але він був дуже невпевнений у тому, що повертався о другій годині дня.
— О, ты вернулась? Є розумні хлопці? — запитав Юя, побачивши її.
Цунаде змірила його роздратованим поглядом і без церемоній всіла до нього на коліна.
— Навіть якщо й є, це люди з інших сіл. Яке тобі до них діло?
Юя з посмішкою обняв її.
— Навіть якщо вони пройдуть рік чи два на Коноху, це вже буде великою допомогою. Ти ж знаєш, як нам не вистачає людей.
Цунада кинула на нього виразний погляд і повільно повела бедрами. Атмосфера в кімнаті почала накочуватися.
Але саме тоді, коли вона збиралася перейти до наступного кроку, у замку клацнув ключ.
Двері відчинилися, і в кімнату увійшов коротко стрижний Юки.
— Фух... Нарешті вдома, він повернувся. — Чому звільнення раз на місяць? Я більше не витримаю в цьому проклятому таборі.
Він помітив, що обоє батьків вдома.
— Пап, мам? — Він розгубився почесал затилиць. - Сьогодні ж ніби робочий день, ви чого так рано?
У цей момент Юкі побачив смертельний вогонь, який розтопив Цунаду.
Час полювання почався...
***
На відміну від майбутніх медиків, студентів з Деревні Скрито - Каменя, яких відправили на будівництво будівництва для вивчення архітектури, та інших селищ, що послали до заводу вивчити технології, в одному місці несподівано зібралися всі найбільш перспективні кадри.
Цим місцем була бібліотека.
Її важливість для інших сіл вже давно не була таємницею.
Врешті-решт, якщо тут за бажанням можна було знайти такі божественні праці, як « Теорія суперечностей» та « Коласова теорія», то ви могли лише здогадуватись, наскільки це місце було неймовірним.
Лідери інших сіл були не дурні. Як вони могли не цікавитись місцем, де можна було б вивчити всі знання світу?
Тому сюди послали найбільш обдарованих учнів.
І серед них, звичайно ж, були й представники...
Сели Скритого Водоворота.
— П-привіт, мене звуть Нагато... Узумаки Наґато... Можна з тобою познайомитися?
Яскраве-рижове волосся, великі, сяючі сині очі, твердий і рішучо погляд, встрелений на дівчину з волоским кольору індійського.
Конан іскоса глянула на нього, а потім безстрасно відвернулася.
У неї не було часу на пусті балачки.
Її батьків і солоновців з клану Кохаку схопили люди Дайме Країна Огня та відправили в рабство.
Вона мала їх врятувати!
Вона звернулася за допомогою до третього Хокаґе Конохі, благаючи його навчити її ставати сильнішою.
Він лише сказав: « Ми не маємо права втручатися в справи резиденції дайме країни Огня. Але якщо ти дійсно хочеш стати сильнішим... Йди до бібліотеки. І запам'ятай: читай книги з четвертого поверху і вище. Тільки вони по-справжньому тобі допоможуть".
Тому вона була тут.
І цей рудий дурень її зовсім не цікавив.
— Отойди. Ти мені заважаєш.
Наґато з тугою дивився, як Конан безжалісно йде геть.
У цей момент поруч почувся голос:
— Узумаки? Ти з країни Водоворотів?
Нагато обернувся. Яхіко з оранжевим волоссям показав йому великий палець.
- Привіт, Яхіко з країни Дощу. Ми обидва з тобою... з малих країн.
Наґато дуже на нього дивився. Миттєвість через він невпевнено кивнув і простягнув руку у відповідь...
***
Наступного дня, в Резіденції Хокаґе.
Юя дивився на перед ним років п'ятнадцяти дівчини, мертвої вчепившись пальцями в лоб. Зтримуючи гнів, він запитав:
— Повтори... Ще раз. Як тебе звати і навіщо ти прийшла в Коноху?
Чорноволоса дівчина з довгим хвостом на потилиці серйозно подивилася на Юя і відсалютувала:
— Мене звати Надешико Шізука! Я прибула до Коноху за наказом моєї наставниці, щоб знайти свого нареченого!
Юя глибоко зітхнув і з посмішкою, від якої по спині бігли мурашки, вимовив:
— Не это. Дальше.
Шизука на мить завмерла, а потім кивнула:
— Мій наречений - учениця Джоніна Конохі, на ім'я Джарія. Скажіть, пане Хокаґе, ви знаєте хто він?
Куточок рота Юя дёрнувся. Та хто ж ще?
Звичайно, цей жовтоволосий!
Хоча, по суті, Наміказамі Мінато і Джирая ніколи офіційно не були вчителями та учнем, хто ще в цілому Конохе підходив до цього опису?
Згадавши характер Узумаки Кушини, Юя всерьоз занепокоївся про свою статуетку на Скале Гокаґе.
Ця божевільна дівчинка не знову поїде на моє виття?
Зрештою... Я ж Джірая як старший брат...
Зробивши глибокий вдих, Юя наказав Шізуке відправлятися в гостевий будинок і чекати новин. Як тільки дівчина пішла, він одразу викликав Аньбу і крикнув:
— Щоб через тиждень Джирая був тут! Мені плювати, де він! Через тиждень я хочу бачити його стоячого переді мною! На колінах! Розпростимо на підлозі! Мертвим біля моїх ніг! Зрозуміло?
Х’юґа Казуко, яка спостерігала за всім з тіни, не могла стримати сміху, віддала честь і зникла з кабінету.
Юя впав у крісло, відчуваючи, як розколюється голова.
А в цей час Наґато, який бродив по бібліотеці і вибирав собі книжки, відчув холодки по спині...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt