- Може, сьогодні у мене залишишся? — Взумакі Кушіна, з надією дивлячись на Наміказа.
Той тільки похитав головою.
— Не могу. Ми з Чозою і решті домовилися піти в аркаду після уроків.
Куша тут же надула щоки. Чому тут таке цікаве? Та й до того ж, туди пускають тільки зі дорослими...
Стривайте...
— Вам з Чозою ж ще немає шістнадцяти, як ви туди потрапите? - Вона підозріло посміялася. — Туди ж можна тільки у супроводі дорослих!
— А, так її тримає сім'я Чоза, — невтомливо пояснив Мінато. - Він знайомий з власником.
Кушина втратила дар мови. Чи справді йому потрібно туди йти?
***
Після занять Кушина на самоті блювала додому, понуро ворив за спиною шкільну сумку.
Відчинивши двері, вона безбарвним голосом кинула в порожнечу:
— Я дома... Хоча я обманюю, але відповідати не так.
Вона недбало викинула вуличне взуття в кут, переобійнялася у домашні тапочки і цкула ними по підлозі, проминула до вітальні — пряміком до холодильника.
Витягнувши пакет молока, Кушіна перевірила термін придатності. Ну, чудово. Ще не вислизнув.
Зробивши кілька великих ковтків, вона витягнула з недр холодильника дві упаковки рамена швидкого приготування.
Забавна все-таки штука. Третій Хокаґе в свій час розробляв цю локшину за стандартами військових пайків: достатньо було дістати кип'яток, і шінобі на передовій могли поїсти гарячого. Але оскільки війни не траплялися, кількість закупівель залишалася скромною і рамен вирішили продавати простим людям.
Треба сказати, на смак він був дуже навіть непоганий. Ось одна проблема: однієї пачки мало, щоб наїтися, а дві - вже не доїси.
Але, не доїси і добре. Все одно ніхто не докорить її в марнотратстві.
Кушина залила обидві коробки кип’ятком і глянула на настільний годинник.
Що ж, три хвилини очікування.
Вона з легкістю опустила голову на стіл. У Академії це не так відчуття, але варто було повернутися додому ... в такій громаді однієї... стає якось особливо сумно і самотньо.
Її батьки і старійшини клану Узумаки... Коли Учиха Сацуна з'явився на порозі їх будинку, вони без вагання були готові продати її, щоб врятувати власні шкури. Цей вчинок зірвав з них усі маски, відкривши Кушені їх справжнє обличчя. А ще він навів на Юя лють.
Якщо відкинути навіть той факт, що всередині Кушіни був запечатаний Дев'ятихвостий, випадково продай її, похити. І як тоді народиться головний герой цієї історії? А Юя вже в думках прикидала, як реінкарнації асури та Індра будуть на нього качати. Вони були ідеальні для того, щоб замісити бетон.
І тут старійшини Узумаки так просто її предають.
Що ж, тут і говорити нічого. « Ви дійсно думали, що я тримаю вас у Конохі, бо ви мені так дорогі? Котитесь! Ви йдете звідси до чортової матері!» Це був вердикт Юя.
Він негайно наказав відправити їх усіх назад у країну Водоворотів.
Зараз, під управлінням Мітокадо Хомури і на щедрі дотації Конохи, економіка країни Вохоров переживала небачений зліт. Коли повернені старійшини не представляли жодної загрози для Хомури. Натомість місцеві люди, які вже встигли скуштувати плоди процвітання, прагнули їхньої швидкої смерті набагато більше, ніж він сам. Адже якщо ці старі люди залишаться живими, раптом їм доведеться ділитися з ними нажитим добром?
Батьки Куші потрапили піддачу швидше за компанію. Але їх не можна було назвати невинними.
З того часу, як під тиском Учихи Сецуни вони вирішили зректися своєї дочки, Юя вирішив, що їм більше немає місця біля неї.
Іронія долі: самотність, що в майбутньому випаде на долю Наруто, тепер повною мірою їстила його матір.
Куша надула губи. Всередині зяяла пустота. Коли ти чимось зайнятий, про це не думаєш, але варто залишитися в спокою, як це відчуття неминуче накриває з головою ...
Дзинь-дзень.
Віддався дзвінок у двері.
Піднявши голову, вона попливла до виходу. Вона вже не боялася, що хтось прийде по її душу. Вона знала, що принаймні один елітний загін Абу завжди її не збагатить.
Відчинивши двері, вона спершу нікого не побачила - гість був вище за неї. Піднявши голову, вона все одно не бачила обличчя - огляд загорялися дві величні вершини...
— Я тут тобі принесла дещо до вечері, — посміхнулася Цунаде і ніжно нахилився.
Та здивовано кліпнула, не розуміючи, що пані Цунаде забула у неї на порозі. Але коли Кушіна побачила два пакети з їжею в її руках, вона швидко зрозуміла: це буде будь-яке смакніше рамена. І відразу запросила гостя увійти.
Коли Цунада переступила поріг, то побачила недбале вкинення Кушини і нахмурилась.
Кушина усміхнулася, торопливо поставила черевики як залагоджено і провела Цунаде в будинок.
Ввійшовши в вітальню, та побачила на столі дві пачки з локшиною.
- Ти що, цим вечеряти зібралася? — Після недовгої паузи запитала вона.
Куша замовкла.
— Ех, — зітхнув Цунаде. - Коли твій дядько Юя запросив тебе пожити у нас, ти відмовилася. Я думала, ти і сама можеш подбати про себе...
— Та ні, це не так! — запротестовала Кушина. — Я просто... Просто сьогодні вирішила разок поїсти...
Цунада лише скептично хмикнув і поставила контейнери з їжею на стіл.
— Ну, якщо ти соромишся приходити до нас, нічого страшного. Буду сама тобі вечерю приносити. Чи можна дітям їсти тільки одну локшину?
Куша мовчки опустила голову.
Цунада дістала ще теплі страви, розставила їх на столі і сіла вечеряти разом з нею. Насправді вона вже поїла перед виходом, але вирішила, що буде краще, якщо вона складе Кушині компанію. Так дівчинка буде комфортніше.
Звичайно, Цунада стала надзвичайно чутливою до почуттів інших і виявляла неабияке співчуття. Безсумнівно, жінка Хокаґе виконувала чудову роль.
Після вечері Цунада запитала Кушину про навчання в Академії. Як і будь-якого дорослого, її в першу чергу хвилювалися оцінки. Хоч Юя і не вимагав від учнів заохотливих результатів, але була встановлена червона риса, і якщо ти її не перекажеш, ніхто, будь ти хоч тричі джинчуріки, не наважиться видати тобі диплом.
Кушина, втискуючи себе у груди, запевнила, що цього року точно випуститься. Якась там математика, сміх, та й тільки! Невже вона її не здолає?
Потім розмова зайшла про друзів у Академії.
Кушеня відразу замовкла.
Цунаде не стала наполягати, лише м’яко проговорила:
— Іноді потрібно неабиякої сміливості, щоб зробити перший крок. Але повір, коли-небудь в майбутньому ти будеш безмежно вдячна собі за ту колишню мужність.
Вона лише хотіла сказати Кушені, щоб та не була такою сором'язливою. Скромність - це добре, але заганяти себе в добровільну ізоляцію через ненульову сором'язливість -- собі дорожче.
Вона навіть не могла уявити, що Кушіна підніме на неї очі і питає:
- Це як пані Цунаде, яка сама добилася пана Хокаґе?
Цунада застигла з обличчям, пов'язаних запитань знаків.
- Що?
Тут очі Кушини спалахнули, як дві лампочки.
- Усі в нашій школі знають історію пані Цунаде і пана Хокаґе! - Затаїла вона. - Як ви, незважаючи на думку інших, на всі ці чутки і плітки, в різні роки самі добивалися його... Ми всі вважаємо, що це було так круто! Просто неймовірно!
Питанняв знаків на обличчі Цунади стало ще більше.
Та звідки, чорт візьми, пішли ці чутки?
***
- Хмф! Ще б! Я вам так скажу: знаєте, де було перше побачення моїх батьків?
Юкі, син Хокаґе, взявся за стіл і голосно віщував своїм однокласникам. Для дитини немає нічого складного, ніж бути в центрі уваги. А коли тебе затамував натовп, серце маленького Юкі починало шалено битися від захоплення. Слова линули самі собою, не проходячи через фільтр розуму.
— Коли вони вперше прийшли на побачення, мій батько взагалі не хотів йти! Він же Хокаґе, йому працювати треба! Але моя мама наполягала! І силою потягла його на задній двір гори Хокаґе. Ну ось скажіть, що там взагалі робити?
Діти, що сиділи внизу, і хлопці та дівчатка закидали одне одного.
- Саме так! Ми були восени, навіть черв’яків для риболовлі не змогли накопати.
— Ага, там одні камені, земля тверда, зовсім нецікаво.
Юки самовдоволено посміхнувся і продовжив складати про своїх батьків небилиці, полиючи брудом то одного, то іншого.
- Що він там знайшов, скажіть на милість? — Він з жалем зачесав губами. — Соромлива, запальна і майже ніяк не прив’язана дошки батька... Эх... Ось мені інша мама.
Діти, які оточували його, щиро співчували йому.
— Братик! Братик! Дядя Нара за нами приїхав! — У натовп пронизалась його молодша сестра Юру і помила йому рукою.
Юки спритно зіскочив з столу і, плескнувши в долоні, звернувся до своєї аудиторії:
- На сьогодні все, друзі! Завтра продовжимо! Завтра ж субота, вихідний... Тоді в понеділок! У понеділок я повернуся і розповім вам ще!
У відповідь лунали гучні крики та оплески.
***
Спочатку Юя планував відкрити на землях клана Х'юга лише дитячий садок. Але це був реальний світ, і у кожного тут мала своя голова на плечах. Х’юга мала відкрити дитячий садок у західному районі, як в Акімічі та абурамі відразу ж скооперувалися і відкрили свій.
Взагалі-то, клан Акімічі лежав на заході, але з Абурамі ніхто не хотів мати справи - кому полювати із завойовниками жуків? Весь південний район, крім них, населяли клани типу Яманака або Гекко, які рахували від сили 100 людей і не мали своєї землі - їх « клановий квартал» вмістився в одному будинку. Відкрий дитячий садок самотужки, і ніхто б не пішов до них - діти на світі бояться комах. Ось і довелося їм об'єднатися з Акімічі.
Незабаром, через брак вихованців, з згоди Юя дитячий садок з'явився і в східному районі, на землях, орендованих кланом Сарутобі.
Коли потік дітей у саду Х’юґа вичерпався, вони виявили ініціативу і вирішили розширюватися. Тепер вони приймали дітей віком від п’яти до десяти років. « Навіщо їм сидіти вдома і наймати батьків? Нехай краще прийдуть до нас вчити математику, щоб потім не завалити випускні іспити в дванадцять років."
Мешканці Конохи, які недавно розбагатіли, почали думати і зрештою погодилися. У порівнянні з перспективою не отримати диплом у дванадцять, плата за навчання в 50 000 рей на рік вважалася чимось незначним. Повний курс займав лише п’ять років — двісті 50 000 рей. Зараз навіть простий робітник у Конохі, який-небудь будівельник, що місив бетон, заробляв більше 30 тисяч рів на місяць. П’ять років, двісті п'ятдесят тисяч — це дрібниці.
Так дитячий сад перетворився на початкову школу. Його власники веслювали гроші лопатою.
Юя не хотів, щоб його син виростав у відставці від народу. Тому він відправив свого сина до школи.
Але тепер... Здається, дещо ізоляція пішла б йому тільки на користь.
***
Нара Шика відвіз Юки і Юру додому. Побачивши, що Цунада ще не повернулася, брат і сестра з полегшенням видужали. Одному сім, другий п’ять — найболісніший вік. Здавалося б, їм море по коліна. Але перед матір'ю... тут вже хочеш не хочете, а струсиш.
Юя повернувся ввечері. Діти відразу обліпили батька, вимагаючи подарунків. Той був готовий: з кишені він витягнув коробку мідних ірисок. Вуличні торговці солодкими солодощами вже давно б прогоріли, якби їх товар не був смачним. Всі в селі знають, і якщо ти готуєш відверту погань, ніхто з ввічливості твій товар купувати не буде. Один із них - можливо, але як заробляти на життя? Отже, було смачно — це обов’язково.
Ось тільки... Можливо, з гігієною там було не все в порядку. Тому Цунаде суворо-пристрого забороняла дітям їсти цю гидоту.
— Швидше, швидше, - шепотів Юя. — Як доїдьте, спалюйте паперовий пакет.
Брат і сестра, набиваючи роти, закидали одне одного.
Через годину повернулася Цунаде.
Юя і діти, які вже винищували всі докази, переглянулися без тіні страху.
Цунада почала розповідати про своє перебування в Кушіні. Вислухавши її, Юя насупився.
Але його обурило не це.
— Хто розпускає ці марення? Наше перше побачення було в старій резиденції Першого, а не на якійсь там горі!
Цунада безмовно підвела очі до стелі. Невже це так? Суть в тому, що якийсь прохвост по всій Конохі розпускає про них плітки!
Вона дуже зітхнула, розуміючи, що від Юя допомоги не дочекається. Він - Гокаґе, і не витрачатиме ресурси на таку нісенітницю. Зрештою, це просто базікання, адже ніхто не постраждав. Не відсилайте військової поліції Учиха арештовувати людей за плітки? Це було б верхи ідіотизму.
Зітхнувши ще раз, Цунаде поїхала на кухню готувати.
Пізніше, дивлячись на стіл, за яким її діти їли по парі ложок, вже ікали від ситості, а Юя мовчався в тарілці, вона прищурилася. Щось тут було не так...
Невже всю цю гору їжі... Їй доведеться з'їсти одну?
Хм...
А може покликати ту дівчину, Кушину?
***
Наступного ранку Кушіна прокинулася у порожній будинок. На самоті вона з’їла тост, запила молоком і впала на татами в стелю.
Вона довго лежала, ні про що не думаючи, але чомусь в голові знову і знов спливали вчорашні слова Цунаде...
« Робити перший крок і вперто нелегко... але, може, в майбутньому я хоча б не шкодуватиму?»
Кришка дивилася в стелю ще кілька хвилин, а потім різким рухом, наче карп, що вистрибує з води, заскочила на ноги.
Вона кинулася в приходжу, натягнула черевики і куля вилетіла з дому.
***
Коли Наміказа Мінато, почувши дзвінок, відчинив двері, він побачив засихаючу Кушину. Капельки пота стікали по її розмальовані особи. Вона з тривогою дивилася на нього і випалила:
— Вы... ви... Ви ж збиралися сьогодні в те місце? Можна... Можна мені з вами?
Мінато здивовано кліпнув, дивлячись на запряжену Узумакі Кушину.
— Звичайно, можна, - здивовано відповів він. — Я ж тебе кликав, а ти відмовилася. А тепер раптом передумала... А, я зрозумів. Ти ж теж про це чула, так?
Він усміхнувся, і його золоте волосся засяяло в променях ранкового сонця. Цей відкритий, теплий сміх зігрів самотній і тужливе серце Кушини...
- Кажу тобі, там дуже круто! До речі, ти снідала? — запитав Мінато. - Якщо ні, заходь зі мною.
Кушина відкрила рот і, не знаючи чому, запитала:
— Правда можна?
***
Через півгодини.
Нара Шикаку, Акімічі Чоза, Яманаки Іноїчи, Намікаре Мінато і Узумаки Кушіна — вся п'ята слідувала за Наваками, який вів їх у аркаду. Коли Чоза випадково побачив битку, то сказав:
— Я ж казав тобі, не треба було снідати! Тільки час даремно витратили!
Наваки самовдоволено посміхнувся і плескнув себе по грудях.
— Не бійтеся, мій зять - сам Хокаґе. У нас є деякі привілеї.
З цими словами він підійшов до власника залу. Той, побачивши Наваки, розплився в усмішку і відразу ж повідомив, що для них є окрема VIP-комната.
П’ятеро дітей були в захопленні від цього.
Слідом за милою співробітницею вони піднялися в VIP-компаній. Але коли двері відчинилися, вони замерли на порозі. Усередині перед ігровим автоматом сиділи дві фігури — одна велика, інша маленька. П’ятеро дітей і Наваки впали у ступор.
Дорослий і дитина билися один з одним. Очевидно, що гра у старшого не клювалася. І тоді він ... одним рухом видер стілець з-під хлопці.
Дитина впала на підлогу, а доросла людина застосувала цей момент і зробила серію нищівних нападів та знищив її персонажа.
Потім він повернувся і розбився диким хохотом:
Юкі! Щоб здолати свого батька, тобі ще років сто рости!
І в цей момент він, здається, помітив шістьох застиглих у дверях глядачів.
«...»
Юя замовк на півслові. А потім, відкашлявшись, тихо проговорив:
— Я... Перевіряв цей зал на предмет загрози безпеки. Ви ж вірите в цю версію, чи не так?
П’ятеро дітей і Наваки зберігали труну мовчання.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt