Кінець лютого, 39-й рік від основи Конохи.
Поки Камігане Юя вів переговори з представниками інших сіл про торговельні угоди на новий рік, у самій Конохі життя йшла своїм чергуванням. Лише кілька днів тому в Академії шінобі почалися заняття.
Узумаки Кушіна, стискаючи в руках стопку тетрадей, поверталася додому. Вона кинула роздратований погляд на того, хто йшов поруч Намаказа Мінато.
— Вчитель наказав тобі проводити час, і ти справді вирішив тягнутися за мною до самого дому!
Мінато закотив очі.
— Эй, приясни себе: це у тебе хвости по домашці, за що і влетило. А я з щирого прощення приніс тобі зошит, так що будь добра, показуючи хоч краплю подяки!
Цього року обом виповнилося по дванадцять. Вони відучилися в Академії два роки, і зараз починався третій, вирішальний - від нього залежало, випустять вони чи ні. Залишатися на другий рік не хотілося нікому.
Хоча, по правді кажучи, з того часу як математика увійшла до числа обов'язкових предметів, в Академії Конохі кожного року були бездарні екзамени. Але ні Мінато, ані Кушіна не хотіли миритися з подібним клеймом. А значить, в останній рік доведеться як слід понатиснути.
Саме в той момент, коли вони про це розмірковували, на їхньому шляху виросла фігура, яка перешкоджала дорогу.
Місце, де їх перехопили, було обрано з диявольською точністю. Кушина жила найпівнічнішій вулиці, яка привертала до Скала Хокаґе з боку Резденції. Але Академія була в західному районі внутрішнього міста. Якби вони опинилися біля воріт Академії, то були б приголомшені б зненацька. Напали він біля будинку Кушіни, де була надто сильна охорона Резденції Гокаґе.
Тому Учиха Сацуна, щоб застати їх зненацька і викрасти за лічені миті, вибрав ідеальне місце: перевулок, що веде з західного району до Північного кордону повз Резіденції Хокаґе, але ще не впритул.
І він не прогадав.
Мінато і Кушина ще не усвідомлювали всієї серйозності подій.
— Дяденька з клана Учиха... Вам щось потрібно? — З природною йому відкритістю запитав Мінато. У голосі не було й тіні сором’язливості, бо хлопчик зовсім не звик до труднощів.
Учиха Сацуна проігнорував його, втупившись поглядом у Кушіну. Його очі спалахнули, і в зіницях заплюшували томое Шарінгана.
У ту саму мить перед дітьми з’явилися три шенобі в масках Анбу.
- Не дивитися йому в очі! — Викрикнув один з них, заворожений Мінато і Кушину.
Сицуна обурився.
— Думаєте, достатньо не дивитися в очі? Наївно!
Темносмуха дівчина з загону Анбу завмерла, а потім різко обернулася. Маска приховувала її обличчя, але все тіло видавав шок. І недарма: Кушина вже стояла на місці з остеклінним, порожнім поглядом, повністю підпорядкованою гендзюцу. Мінато, з спотвореним від болю обличчям, впав на одне коліно.
— Проклятье, як це можливо?
Сицуна, дивлячись на шинобі Анбу, розтягнув губи в хижій умилці.
— Інші клани схильні думати, що Учіха направляють гендзюцу тільки через зоровий контакт. Але якщо у ваших рядах є член нашого клана... то твій жалюгідний Шарінгун, дівчинка, ні в яке порівняння не йде з моїми очима!
Він повільно рушив на Трійцю.
- Вас троє. Ця жінка з роду Х'юґа. Інша — Учиха Джу. А останній... — Сицуна прищурився, дивлячись на білоголового шинобі. — Хатаке Сакумо?
Біле волосся в Конохі не рідкість. Але щоб білий шинообій складався з Анбу і був приставлений до захисту джинчуріки Дев'ятихвостого... Навіть через маску Сеціна був упевнений, що не помилився.
Відповідь була тихою.
Але тут Учіха Джу, яка носила маску, ніби щось роздивлялася.
- Твої очі! - У її голосі звучав шок. — Узор в твоїх зіниць... Це не звичайний Шарінган!
Сецуна розхвилювався.
— Звичайно! Маючи таку силу, з чого б мені задовольнятися звичайним Шарінгом?
У ту ж мить Хатаке Сакумо зник з місця і його короткий клинок встромився Сецуні у шию. Але під маскою обличчя Сакумо скручено. Леза увійшла якось... Не так.
що ти можеш мене дістати? - Прошипів зловісний голос Сецуни у самого вуха.
Зрачки Сакумо звузилися. Наступного разу він відчув холод на шиї. Повертаючи голову, він побачив точну копію самого себе, що встромила йому у горло клинок...
Гендзюцу? Коли я встиг потрапити?
Сакумо не встиг навіть усвідомити, що сталося. Він намагався скласти друк, але гендзюцу не піддавалася.
Насправді ж Хатаке Сакумо, ледве дихнувши, обм'як і повалився на землю, в останній момент встиг підставити руки ...
— Ххха... Ххха... - Все його тіло покрилося холодним потім.
- Він потрапив у гендзюцу? Коли... - Учиха Джу.
- З того моменту, як ви тут з'явилися, Ви вже були в моїй владі! — Сецуна холодно кинув.
Наглая ложь. Гендзюцу вдалося в той момент, коли він активував очі. Але він не збирався відкривати противнику всі карти.
- Йдемо! Дзвоніть підмогу! — Змовила Джу і, не вагаючись, швирнула Мінато та Кушину геть з вулиці, одночасно натискаючи кнопку на поясі.
І відразу ж над вулицею посеред білого дня розцвіло феєрверки, які супроводжувалися оглушливим гуркотом.
Обличчя Сецуни спотворилося. Він служив лише у військовій поліції і не мав жодного уявлення, що Анбу вже кілька разів вдалося оновити свої методи оповіщення. Феєрверк був лише відволікаючим маневром. Справжній сигнал тривоги в момент натискання кнопки пішов у Науково-дослідний відділ Конохі, передавши їх точні координати. Звідти вже доставляли по телефону безпосередньо в Резіденцію Хокаґе.
Але ситуація в очах Сецуни виглядала інакше: сигнал поданий, а отже, треба покінчити з охороною і викрасти джинчуріки у найкоротші строки. Для їхнього плану, для Безскінченного Цукуемі, їм потрібна сила всіх дев'яти Хвостатих.
Сицуна більше не стримувався. У його руці блиснула катана, і він рівився на Трійцю. Хатаке Сакумо відразу схопився, блокуючи його удар. Роз'явлений Сакумо вже готувався знову занурити його в гендзюцу, але зауважив, що Сакусо щільно зажмурив очі, а сам, повернувшись боком, прислухався до кожного його руху.
Прокляття!
Сецуна відчув, як всередині закипає нетерплячість. Навіть з цими очима він не був упевнений, що зможе самотужки протистояти всій могутності Конохі. Та що там Коноха, йому б і з одними Учиха довелося погано.
І зараз ключовим фактором був час...
— Ха!
Казуко Х'юга, чиї руки окутала чакра у формі драконячих голів, кинулася в ближній бій. Якщо б він трохи більше часу мав на вивченні Мангеке, то навіть член роду Х’юґа зміг би занурити його в ілюзію. Але його нові очі, отримані лише кілька днів тому, все ще реагували тупим болем при кожному використанні - побічний ефект пересадки.
Він засміявся лише на мить, але цього вистачило. Коли він спробував контратакувати, то відчув, як щось скував його руху. Опустивши погляд, він побачив тонку майже непомітну сталеву ліску...
Погано!
Техніка міфічного фенікса!
Учиха Джу, зробивши глибокий вдих, видихнула в бік Сецуни розсипати маленькі вогняні кулі.
Сецуна стиснув зуби. Як жорстоко! Він добре знав властивості сталевого лісоматеріалу — міцність і теплопровідність. Коли лісова пожежа торкнеться лише однієї іскри, полум’я відразу захопить його самого. Іронія долі - використовувати проти нього їх власну зброю!
Сецуна глибоко зітхнув і закрив очі. А потім різко відчинив їх. Спіральний візерунок його Мангекьо закрутився, і в той же момент з нізвідки виникла гігантська синій силует. Одного разу він розрубав сталеві нитки, відгородивши Сецуну від полум’я і розібравши Хатаке Сакумо та Казуко Хьюга.
Двоє Анбу відлетіли. Учиха Джу застигла на місці, заражена. Вона дізналася, що це було.
У Клані Учиха будь-хто, хто був старшим за 30, пам'ятав про надзвичайну силу Вччіхи Мадари і його унікального блакитного велетня з чакри. Вони знали його ім'я.
Сусаноо.
- Звідки у тебе така ж сила, як і в пана Мадари? — Викрикнула Джу.
Діти, народжені в клані за останні роки, не знали імені Учіхи Мадарі. Старші люди стежили за цим. Для них Учиха Мадара був майже богом. Але бог цей був переможений Богом Шінобі, Сенджу Гаширамою. Кожна згадка про це знову і знов передавала історію поразки, висипляла сіль на рану.
А тепер Учиха Сацуна володів такою ж силою, як і Мадара! Як тут було не прийти в жах?
— Геть з дороги! - Проричав Сацуна. Синій гігант помахнув нефілім, змітаючи Трійцю Анбу...
Навіть якби Хатаке Сакумо кинув на захист усі свої сили, навіть якщо Казуко Х'юга активувала свій Кайтен, хоча б Учіха Джу встигла зреагувати... Це було марно. Внуща різниця в силі вирішувала все.
Сецуна навіть не глянув на тяжко поранених шінобі, яких відкидали на кілька вулиць в сторону. Підкріплення Конохі ось-ось прибуде, і він повинен був скористатися моментом, щоб забрати джинчуріки! А добивати цих трьох ... Чи вони для нього становлять загрозу? Ни найменша. Так що це неважливо.
Тепер головне — джинчурікі Дев’ятихвостого.
Його затримали приблизно на хвилину, але він швидко нагнав Кушину. Та і як далеко могла втекти учениця Академії, що ще не видужала від гендзюцу? Тим більше... Її дім був зовсім поруч. Сецуна і без Шарінгана знали, куди вона побіжить.
Величезний Сушноо розлучався. Кілька швидких переміщень, і Сецуна вже стояв на даху будинку Кушіни. Внизу він побачив шинобів у одязі клана Узумакі, очевидно, наспех тих, хто прибігав на шум. Сецуна презирливо фиркнув. Ці слабаки і хвилини проти нього не протримаються.
Але внизу Кушіна думала інакше. Вона сховалася за спинами своїх батьків і погрожувала Сецуні маленьким кулачком.
— Эй, дядька Учиха! А ну-ка, зупинись, якщо сміливий! — Потім вона з гордістю подивилася на старійшин роду, який вийшов із дому. - Мої прадіди з тобою розберуться!
Ці старі люди колись були старійшинами клану Узумаки, але через свою жадібність і небажання співпрацювати з Юєю у відновленні країни Водоворотів, їх під люб’язним приводом - неповага до покійної Пумумики Міто, на чиї похорони вони не прийшли, — примусово перевезли в Конохові. По правді кажучи, Юя і так знайшов би спосіб їх затримати. У таких іграх всі добре розуміють правила. Ніяких відчуттів, лише вигода.
Звичайно, так вважали вони. Для Юя їх відсутність на похороні справді стала останньою краплею. Якби він не був таким, то також тримав би їх під домашнім арештом.
Внаслідок цього арешту їхня ненависть до Коноха стала тихою. І хоча вони мали показну турботу, якщо справа дійшла до загрози їхнім власним життям...
Наприклад, зараз...
Першою реакцією старійшин було не бажання воювати з Сецуною.
Коли Сушноо знову покликав і одним ударом перетворив дюжину їхніх охоронців на криваве місиво, яке вже не було називати людьми, старійшини клану Узумаки... в ту ж мить впали на коліна.
— Мы... ми не бачимо причин для конфлікту... - Один з прадідів Кушіни заспівав. - Хочете забрати її? Забирайте!
Почувши ці слова, Кушіна відчула, як земля йде з-під ніг. Але найгірше було попереду. Коли Сеціна зістрибнув з даху і рушив до неї, її батьки, ще мить тому зашарпані нею, тепер у страху відступали назад...
Строго кажучи, її батьки теж були заручниками в Конохі. Їхнє життя було забезпечене, але їм заборонялося залишати село. І повірити, що в їхніх серцях не було ні краплі ненависті до Листу, неможливо. Крім того, вони були нащадками цих старійшин, які намагалися налагодити Кушіну проти Конохи. Хіба вони не могли пропустити її батьків?
Звичайно, вони не любили свою дочку. Просто... Вони любили більше себе.
На обличчі Сецуни з’явилася холодна, сумна усмішка.
« Ну що, — запитав він у Кушіні. — Скажи мені, хто тебе захистить? »
Куша застигла на місці. Діти у світі шінобі дорослішали рано, а вона була надана всіма. У її серці зародилася і хлинула назовні всепоглинаюча, темна хвиля...
Хлоп.
Маленька долоні міцно схопила її за руку.
Сецуна здивував брову.
Намікаде Мінато, відтягнувши Кушину за спину, твердо подивився на Учіху.
- Хочеш забрати її... Тільки через мій труп!
З цими словами він вихопив з кишені маленьку кульку і силою кинув його додолу. Сецуна посміхнувся і вже приготувався знову активувати Сасуноо, як раптом в ніс йому вдарив жахливий сморад.
У його голові промайнула жахлива здогадка, і він з забобонним жахом відскочив назад. Шарик вибухнув, розповсюджуючи навколо себе смердючу хмарку. Поки Сеціна, затискаючи ніс і рот, приходив в себе, пройшло не більше п’яти секунд. Але цього вистачило.
Мінато вже тягнув Кушину геть, перемахуючи через паркан на задньому дворі.
Сецуна зробив глибокий вдих і ледве не задихнувся від воні. Він знав, що це не те, про що він спершу подумав. Але пахло це ще гірше! Ця сморад була схожа на адшу суміш із простроченого смердючого тофу, яку зварили у відрі разом зі своїми помеями.
Ну що ж! Джинчурікі Дев'ятихвостого і хлопчика, який обожнює ... Ну, нехай не лайно, але щось дуже близьке ...
Ви мене справді розлютили!
У очах Сецуни спалахнув небезпечний вогонь.
***
Мінато втік до лісу за Скалою Хокаґою, не відпускаючи руки Кушини. Вони неслися крізь дерева, перестрибуючи з гілки на гілку.
— Я... Я більше не можу...
Підкошники підкололися, і вона впала на землю. Мінато, важко дихаючи, обернувся і сів на найближчий пень.
— Нам не можна зупинятися, — спокійно сказав він. - Він нас наздожене!
На обличчі Кушини з'явився приємний вираз. Тільки що віддана власною сім'єю, вона була неймовірно вразлива зараз, і будь-який жест підтримки розглядався особливо гостро.
А потім вона брезгливо подивилася на Мінато.
- Що це ти таке кинув? Вуста жахлива!
Мінато, здичався і сказав:
- "Непереможна Ураганна Супермега-Вонюча Бомба". На канікулах я прочитав кілька книжок з хімії і вирішив поекспериментувати.
Кушина втратила дар мови. Що це за ідіотська назва?
Но...
Вона тихо прошепотіла.
Мінато запитав:
— За що?
- Дякую... що не кинув мене... - Її очі почервоніли.
Мінато відмахнувся:
— У Академії нас вчили, що життя Конохі є вищим за все: чи то шинобі, чи простою людиною. Ти ж теж з Конохи, так? Не варто подяки.
Кушина прикусила губу, але нічого не відповіла. Раніше вона пропускала ці слова повз вуха. Батьки і прадіди вчили її не піддаватися на дешеві подачки Конохи, не втрачати пильності... Але тепер... Тепер вона лише жаліла.
Вона вже хотіла щось сказати, як раптом її обличчя змінилося. Вона побачила його...
Учиха Сацуна повільно йшов до них.
Мінато схопився і запустив собою Кушину. Він простягав руки і з непохитною рішучістю подивився на ворога.
- Ти хочеш забрати її, спершу мене перемогти!
Сецуна зимно посміхнувся:
— Ты? Ти справді думаєш, що можеш зупинити мене?
Кушина дивилася на його спину і бачила, як ледь помітно тремтять його руки. Вона знала - йому теж страшно...
- Спробуй-но моєї смердючої бомби!
Мінато поліз в кишеню, але Сацуна не бажаючи знову відчути це « зброї », миттєво закликав Сюзано і одним ударом відкинув хлопця.
Кушина була дуже здивована, коли побачила Мінато. Її обличчя почало викривлятися від люті. На світлих щоках проступили по три темні смуги.
Сацуна спостерігав за цим з цілковитою байдужістю.
— О? Від люті прокинулася чакра Дев'ятихвостого? Але ти ж не думаєш, що зможеш ...
БАМ!
Могутній удар відправив його в політ.
Похмура, огорнута червоною чакрівою, перетворилася на сцену. Сецуна, піднявшися з землі, ледве поспішав. Він навіть не відміняв Сусуноо!
Кто? Який проклятий...
І тут він побачив того, хто стояв перед Кушиною і дивився на нього з незгладим розчаруванням...
Учиха Кагами.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt