На відміну від клану Х’юґа, який охоче погодився на переселення свого побічного віття у Внутрішнє місто Конохі — роботу, службу і постійне проживання. Він запевнив батьків, що сім’я не буде робити їм перешкод, а клан Шімура відповів ні за кого.
Наступного дня Юя прийшов до них з тією ж пропозицією. Те ж саме можна сказати і про обставини, які відбуваються у внутрішньому місті. Він навіть був готовий надати їм особливі пільги. Скідку на купівлю будинку, наприклад. Або другий будинок за півціни.
Однак старійшини противилися клану Шімура.
Чи, точніше, відмовився сам Шімура Данзо.
Саме він тепер очолював Клан. З Юєю вони майже не бачилися, крім тих рідкісних випадків, коли Данзо по обов’язку служби припадало на святкування народження або першого місяця життя сина Юра. Звичайно, Юя теж не шукав з ним зібрань. Тому стосунки між ними були дуже холодними.
Цього разу Юя чітко зазначив, що його пропозиція не спрямована проти одного клана Шімура. Він має намір обійти з ним усі відомі родини Конохі. І якщо Шимура подадуть приклад іншим, це буде найкращим результатом для всіх.
Але старійшини стояли на своєму. Мертва хартія.
Юя з замороженими обличчям повернувся в кабінет. У голові не вкладалося. Фабрики з виготовлення вентиляторів та плеєрів, які приносять клану Шімура більше мільярда рі на рік, були під їхнім управлінням. І за такі гроші вони не могли зробити йому навіть цю мізерність?
З обуренням Юя подумав, що хоча й очікував труднощів проведення своєї політики, але ніяк не думав, ніби так швидко наткнеться на стіну.
Можливо... Він просто не з тих почав?
Через кілька днів він знову знайшов Сарутобі Хірузена.
Той саме був зайнятий — обговорив з кількома красунями нову програму для телебачення Конохі. Зараз ефірна сітка була заповнена лише по п'ятницях, а в інші дні зяяли пустоти, що для Хірузена, який встиг зрозуміти основи прибуткового бізнесу, було неприйнятним. Схема була проста: трансліруєш передачі, вставляєш у них рекламу, а гроші від рекламних агентів і складають основний дохід.
Проблема була в тому, що без цікавих програм ніхто не дивитиметься одну лише рекламу. Жителі Конохи не потерплять цього.
Тому тепер Хірузен розробляв нове шоу. Він взяв за основу недавню конкурсу талантів і запросив кількох його учасників співати кілька пісень, а тоді на ефірний час. А між промовами можна буде вставити рекламні блоки і потихеньку заробляти. Юя не ставив перед телестудіям жорстких планових показників, але й не приписував на її прибуток. Отже, останнім часом Хірузен був по-справжньому завантажений. Але з дня, коли він погодився на цю посаду, у нього не було жодного вільного часу.
Дочекавшись, коли Хірузен закінчить з справами, Юя захопив його в ресторан якініку. За смаженим м'ясом і випивкою розмова пішов ще більше.
Юя поцікавився, як у сина Хірузена Сарутобі Шіноске.
Хірузен усміхнувся і відповів, що йому ще й рік не вистачить їжі. Юя з сміхом підхопив, що його власний син Юкі, точно такий же - товстачок, у якого ручки і ніжки перехвалені складками жиру, а Цунаде все одно продовжує її відкармлювати.
Побалакаючи трохи про дрібниці, Юя перейшов до справи.
Обличчя Хірузена відразу стало серйозним.
Вислухавши пропозицію переселити половину, а то й чверть клана Сарутобі у Внутрішнє місто, він нахмурився і, трохи подумавши, негативно похитав головою.
Юя відчув укол розчарування. Він знав, що клани шінобі не будуть так погоджуватися на такі реформи, але настільки швидкий і рішучий відмова все одно зачепило його.
Однак Хірузен несподівано запропонував зустрічну пропозицію: нехай члени роду Сарутобі вирішують самі.
Юя замер. А потім, поспішаючи підклавши Хірузену в тарілку кілька шматків м'яса і наповнивши його чарку, попросив:
— Розповідай, розказуй!
Хирузен підкріпить щетинистий підборіддя.
— Я не проти, щоб мої солоновці жили у Внутрішньому місті. Тим більше, що в пологових землях нам і прямо стає тісно. Інша річ, якби ти дав нам право на перебудову кварталу, дозволив би звести тут такі ж двадцятиповерхові будинки... Але мої дядьки ніколи не погодяться. Їхні погляди безнадійно застаріли. Крім того, будь - яка будівельна споруда неминуче вплине на наше племінне кладовище на краю землі. Там спочиває наші предки. Навіть я не наважуюся турбувати їх спокій.
З цими словами Хірузен пильно подивився на Юя.
— Але ти... інша справа...
Юя миттєво зрозумів, до чого клонує цей хитрий чоловік.
- Так ось де ти мене чекав, старий лис! — Проворчав він, відсилаючи до рота шматок м’яса.
Хірузен лукаво посміхнувся і підлив йому саке.
— Пан Тобіма - ваш дядько-наставник, а я його учень. Строго кажучи, ми з вами майже однолітки, хоч я і старше на 10 років. Якщо у тебе є прохання до мене, а в мене - до тебе, чому б нам просто не допомогти один одному?
Юя посміхнувся. Він взяв чарку, але пити не став, занурившись у роздуми.
Земля Саутобі була готова відібрана, а частина — під банк і тепер є середньою та старшою школою для дітей з простих сімей.
Діти шінобі з восьми до 12 років вчилися в Академії. Зазвичай курс займав три роки, але з тих пір як Юя впровадив у програму обов'язкову математику... Що ж, молодший брат Цунаде, Навакі вже залишався на другий рік і схоже, ризикував затриматися ще на один. Через цього хлопчика точив на Юї зуб, а сестра безлобно з ним посміялася.
Але якщо діти з кланів отримували освіту, то дітей простолюдинів було позбавлено. Тому Юя і впроваджував систему середньої та старшої освіти.
Молоді шінобі після випуску з Академії звичайно продовжувалися під час джоніну, потім кілька років служили в ранзі геніна і до п’ятнадцяти років вже мали чітке уявлення про життя ніндзя. У той же час був і вік для одруження. Ця система освіти була вив’язана у вогні постійних війн, але для теперішньої мирної Конохи вона вже не рікилася.
Сьогодні село потребує не просто солдатів, а в висококласних фахівцях, які можуть рухати його вперед. Просто кажучи - в талантах, які готові працювати у наукових центрах.
Продовжувати навчати дітей по-старому, віддавши їх на видобуток кланів, означало запустити порочне коло. Вони могли стати чудовими шінобі, але не більше того.
Вирвати людей із замкнутого кланового середовища, дозволити їм зануритися в бурхливе життя Внутрішнього міста, що змінюється з кожним днем, - ось що було потрібно. Для того щоб вони самі захотіли вчитися, розвиватися і вносити свою частку у спільну справу — це було ідеальним рішенням.
Юя розумів, що найліпше знайти підтримку у своїх кланах. Тоді поселенці не будуть таїти образу.
Ось тільки... Хірузенова угода загрожувала на нього гнів всього клану Сарутобі.
Рідне кладовище... У цих пагорках спочивали їхні предки... Шинобі клана Сарутоби, що падали за Коноха з моменту її заснування...
Ці гробниці, а також трон можуть призвести до бунту.
Він так і не осушив свою чарку. Повільно поставивши її на стіл, він серйозно подивився на Хірузена.
— Кладбіще займає третину земель вашого клана, вірно?
У очах Хірузена розчарувалася, але він кивнув.
— Верно. Навіть більше, якщо вважати захисні пости, зведені навколо нього. Вони, по суті, не потрібні, і я міг би їх знести, але це звільнить зовсім небагато місця, а мої дядька піднімуть шум. Я вирішив почекати слушного моменту і розібратися з усім відразу.
Юя потертий віскі, відчуваючи, як розколюється голова.
Це були майже нездійснені проблеми. Пережитки минулого, що заважають розвитку нового світу. Але вони не були « помилками». А якщо це не помилка, як можна це « виправити»? Для того щоб зворушити серце святині, потрібен був аргумент, з яким усі погодились.
І в цьому крилась уся суть.
Все. Хто міг досягти такої єдності?
Це ж пологові могили. Посягнеш на них, і клан пойде на тебе зі зброєю в руках, й буде у своєму праві.
Юя згадав, як в його попередньому житті проекти міського розвитку, що вимагали перенесення старих кладовищ, раз за разом виливалися у жорстокі конфлікти.
Чи можна винуватити одну із сторін? Дехто займається розвитком, інші — могилою предків.
Обидві сторони по-своєму праві.
Але факт залишався фактом: ці могили стояли на шляху прогресу.
Якби кладовище Сарутобі вдалося перенести, скажімо, на Меморіал мертвих героїв Конохії, то було б звільнено третину їхніх теперішніх земель. Величезна ділянка! Що завгодно можна було б там побудувати!
Навіть якщо б парк розваг і споглядання на кістки предків був грубим, це принесло б Сарутобі мільярди доларів за рік. І Хірузен, як він вважав, був готовий піти на таке свято заради майбутнього клана.
І знову все впиралося у головне питання...
Як ми можемо переконати нащадків, що вони мають право носити своїх предків?
Голова тріщала. Хірузен, чорт його дері, підкинув задачку. Юя хотів, щоб клан Сарутобі подав приклад іншим людям, аби їхні молоді люди вийшли з пологових кварталів, прийняла Коноху як свій дім і змінила своє служіння в селі. Хірузен хотів, щоб Юя допоміг йому розчистити місце для розвитку клану. Насправді, не тільки він. Глави кланів Шімура, Х’юга та інших також були б не проти перенести свої фамільні кладовища на загальний меморіал. Скільки землі буде звільнено! Хоч би поля засей, то врожай буде.
Але вони боялися.
Ніхто не смів зробити це першим.
І Юя не смів.
Це не тільки тому, що Конохі назавжди залишив би в історії безмивну пляму на його ім’я — клеймо опозинника могил. Навіть якщо б він не знав репутації, де гарантія успіху?
Навічно покривати себе ганьбою, а в кінцевому підсумку так нічого й не досягти. Хуже не придумаєш.
- Щодо цього... Я повинен добре подумати, тільки і зміг пообіцяти Юю.
Хірузен був явно розчарований, але все ж кинув. Він і сам розумів, що ця праця важка й невдячна. Оскільки інші клани вагаються, він теж не висовуватиметься. Доведеться чекати, як розвиватимуться події.
Однак...
— Я поговорю з молодшою в клані, — сказав він. — Якщо вони захочуть оселитися у Внутрішньому місті, я не буду їм заважати.
Юя замер. Це приносило мені радість, але він не був байдужим до своєї зовнішності і лише кивнув на нього подяку Хірузена.
...
Ніхто не дізнався, про що говорили Ю і Хірузен.
Юя передбачливо викупив весь ресторан на той вечір. Врешті-решт, заведення і так належало йому, отже він міг закривати його, коли заманеться. Тому багато хто лише знав, що в них була важлива розмова, але його зміст залишився таємницею.
Однак від однієї людини це було неможливо приховати.
Від Сенджу Тобірами.
Але Юя і не збирався нічого від нього приховувати. Другий Хокаґе добре знав про його вчинки щодо клонів і дуже схвалював їх. Тобірама вважав, що якщо Юя зуміє послабити кланову відокремленість, це піде лише на користь.
К чёрту клани! Його власний брат Хашірама розпустив могутній клан Сенджу, розпорошивши його серед простих селян. Для Сенджу Тобірами його клан — це всі мешканці Конохи. І заради блага села він був готовий на будь-які методи.
І це стосувалося... у тому числі і його самого.
Для Юя та Хірузена проблема переносу здавалася нездійсненою. Без застосування грубої сили конфлікт був неминучий.
Але був чоловік, здатний вирішити це питання світом.
Не поставивши Юя в славу, Сенджу Тобірама самотужки вирушив у квартал клана Сарутобі.
Хирузен, який тоді займався своїм музичним шоу, почувши цю новину, ледве не втратив відчуття від страху.
Тобірамі було вже за шістдесят, його колись срібне волосся остаточно вицвели, ставши безжиттєво-білими. Вся село знала, що Другому залишилося недовго, і ніхто б не здивувався, якби одного дня прийшла звістка про його кінець. Він провів на полях битв від юності і до старших років усе своє життя, отримав безліч ран, а те, що він досяг 60-ти, було справжнім чудом.
Колись він виховувався і готував нове покоління лідерів Конохі - Хірузена, Данзо та інших. Тепер вони ввійшли в раду села і зайняли ключові позиції. Для них Сенджу Тобірама був і залишався вчителем, який потребував великої поваги.
Але цього разу він прийшов з іншою метою.
Йому потрібні були не вони, а старійшини Клана Сарутобі.
Дідья Хірузена, почувши, що сам другий Хокаґе поскаржився їм з візитом, перелякалися не на жарт. Стан Тобірами було критичним. Помри він на їхній землі, і проблем не оберешься.
Але Тобірама не звернув уваги на їхню суєту. Поклавши на своє добре ім'я і залишки свого авторитету, він звернувся до старійшин клану Сарутобі з однією-єдиною просьбою.
— Знаєте, коли людина старіє, вона не відчуває самотності. Так було за життя, і я боюся, що після смерті, там під землею, я знову залишуся один... в вічному холоді і тоске ... Тому... не могли б ви... дозволити моїм старим бойовим товаришам ... Після моєї смерті... Попіклуватися поруч зі мною?
Хірузен не стримав сліз, почувши ці слова.
Навіть на порозі смерті його вчитель продовжував думати про них, майбутнє села і був готовий віддати свій останній борг.
Сенджу Тобірама обійшов один клан за іншим: Сарутобі, Шімура... Коли до Юя дійшли чутки і він поспішив до нього, було вже пізно що-небудь робити.
Він йшов від дому до будинку, від клана до клану, задаючи одне і те ж питання. І ніхто не наважився відмовити.
Адже ті, хто перебував у цих могилах... Вони були його справжніми бойовими товаришами.
Використовуючи решту свого часу і своє добре ім'я, Сенджу Тобірама допоміг учням завершити те, на що вони самі не наважувалися - остаточно розчистити родові землі. Він також допоміг Юю визначити майбутнє для нового покоління шінобі Конохі.
Для них клан — це лише прізвище.
А захистити їх потрібно щось більше. Не просто клан.
Вони повинні захищати місце, де живуть. Свій дім. Село Скритого Листа.
Своїм останнім деянням Сенджу Тобірама не тільки запобігав можливому розколу, але й перетворив меморіал Конохи в єдине місце, визнане усіма кланами святині предків.
Один такий вчинок — і він назавжди довів, що гідний титулу Хокаґе.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt