Юя, як і третій Хокаґе, успадкував свій пост безпосередньо від Сенджу Тобірами.
Але міцність - це сила, а власні костяки вірних людей все одно потребували міцності.
Без своїх людей багато справ ідуть зі скрипом, та й для брудної роботи не завжди знайдеш надійних виконавців.
Правда, якщо вже начистоту, то протягом останніх десяти років основна відповідальність за розвиток економіки була нереалістичною і Юя просто не мала часу для формування свого кола.
Була також інша важлива причина: Юя чекав, поки певні люди подорослішають.
Стук-тук.
— Увійдіть, — кинув Юя у свої документи.
В кабінет зайшов Нара Шикая.
— Цього року тринадцять старших паннонів подали прохання про призву джоніну, — тихо доклав він.
Юя кивнув і простяг руку.
— Добре, давай на підпис. Вся відповідальність на тобі.
Шикая згідно кивнув.
Прийнявши документи, Юя пробігся по списку і побачивши двох знайомих імені, мимоволі усміхнувся.
Цього дня він чекав дуже, дуже довго.
- Щось не так, Третій?
Юя похитав головою, поставив підпис і повернув сторінки голові Клана Нара.
— У твоїх руках це справа буде надійності. Іди. І цього разу жодних полагідок на випробування.
Шикая дав честь і вийшов.
Залишившись один, Юя солодко потягнувся, встав з-за столу і підійшов до вікна.
Реконструкція Південного і Західного континентів Конохі завершилась, а на черзі стояв Східний. Північний залишили наостанок - його перебудова мала йти одночасно з будівництвом нової Резденції Гокаґе. Стара будівля повинна була б зносити в будь-якому випадку, інакше через те що вона виросла навколо багатоповерхового будинку він би і пару годин на день не бачив сонця.
Юя вже підготував проект, за яким Резіденція і кілька сусідніх особняків об’єдналися в один великий адміністративний комплекс. Роботи мали зайняти близько двох тижнів. На відміну від житлових кварталів, зведення Ресіденції Хокаґе — це основне завдання, на яке можна покласти будь - яку кількість шинобі, що володіє біблійними віршами. Якби не задум Юя - будинок у понад двадцять поверхах, вони б впоралися і за кілька днів.
Але не можна повністю покладатися на Дотон. Всередині повинен бути сталевий каркас, інакше будь-який заїзд шінобі з тією ж Віршою Землі граючі віднесе нашу головну цитадель. І незалежно від того, які будуть збитки, насамперед Дерівня Скритого Ліста втратить обличчя.
Оскільки нові будинки росли вгору, а на одному поверсі тепер розміщувалося не дві, але шість будинків, одна нова будівля замінила собою вісім-дев'ять старих трьох і чотирьохповерхових домів. У селі було багато місць, і Юя вже вирішив витратити його на дороги.
Колишні ґрунтовки Конохе були завширшки від сили метрів п'ять-шість. Тепер, з появою вільної землі, Юя мав прокласти 30 - метрові вистави на шість смуг.
Зараз це могло здаватися марнотратством, але Юя не переймався цим.
У дослідженнях чакра-приводи намітився серйозний прорив. Якщо ви успішно встановили метро, то чому б не зменшити його до розміру двигуна внутрішнього згоряння і не налагодити виробництво автомобілів?
Автомобільна промисловість є основою основ високотехнологічного виробництва будь - якої країни. Іншими словами, здатність держави самостійно створювати автомобілі є лакмусовою бужечкою, яка показує, чи готова вона до розвитку передових галузей. Якщо ти не можеш зібрати машину, про які літаки і кораблі взагалі може йти мова?
Самі собою створювати, а не просто збирати з готових імпортованих деталей.
У Юя был паркий план. Виробництво автомобілів можна було ставити на порядку денного. Кількість робочих місць, які створить ця відрасель могла б порівнятися з сталалітією промисловості, а то й перевершити її. Звичайно, це просто порівняння: закривати всі металургічні заводи Юя не збирався, так би мовити, самогубством.
Автопром забезпечить не тільки мешканців Конохі. Головне - це експортувати в інші країни, наплив іноземної валюти.
Так, зараз Ліна міцна. Але це лише тому, що Кумогакуре загнав себе в кут і мало не проніс власну економіку, а по-друге, Конохі та насправді була сильна, і не тільки у воєнному плані.
Але так не могло тривати вічно. Третій Райказі, хоч і був впертим чоловіком, який хотів розкутувати знамениті кланки Хлаки та конфіскувати їх добро, все ж не був повним ідіотом, щоб і насправді на це піти. Минуло майже десять років з тих пір, як клани шинобі Кумогакурі, презирнувши інтереси села заради власної наживи, були притиснуті їм до нігтя, що в результаті ледве не призвело до повного колапсу економіки країни Молнії.
У країні Блискавки завжди була багата ресурсами. Завдяки притоку товарів з Конохі її валюта поступово стабілізувалася. Те саме відбувалося і в інших селах.
Простіше кажучи, відбірний бик з Облака, який там коштував мільйони рей, не міг продаватися в Конохі за мізерні сотні тисяч. А ще були інші види худоби, зерно, руда, ліс... Через таку базу економіка Кумогакурі не могла остаточно зруйнуватися. Хоч і ресурси країни Молнії, і держави вступали у добробути Вогню, розрив був не настільки вже й великим.
Однак для Конохі десять років миру достатньо.
Саме ці десять років тепер і становили розрив між Лістом та іншими селами.
І поки Коноха розвиватиме промисловість, рухатись по шляху індустріалізації та високих технологій, іншим країнам її вже ніколи не наздогнати.
До цього часу жодна з них не змогла створити власний дослідницький інститут. Здається, що телевізори та вентилятори стали непотрібними іграшками.
Нічого, хай чекають. Виробництво автомобілів стане для них великим сюрпризом.
Навіть якщо залишити позаду технічну складність, головне тут — перевага першопроходця. Навіть коли конкуренти наздоженуть тебе і твій товар не коштуватиме грошей, що за нього просять, саме ім'я буде працювати на тебе. Люди знають лише кілька перших брендів, і навіть якщо на ринку з'являться кращі машини, вони все одно будуть чіплятися за знайомі назви. Варто сказати: "автомобіль" і на думку приходять "Мерседес" та БМВ. Хоча за мільйон можна купити відмінний гібридний або електричний автомобіль, єдина різниця в тому, що до "БМВ" і дівиця-красувця удачу йде, та перед іншими помальовуватися можна.
Емоційна цінність також важлива.
Кхм, повернемося до справи. Юя твердо вирішив і далі вкладатися у наукові дослідження. Якби він хотів, то навіть закріпив би це в законі. Знову ж таки, він міг гарантувати добробут Конохи тільки за свого життя. А що буде після його смерті...
Там вже нехай розбираються спадкоємці.
Звичайно, це був один спосіб вирішити проблему раз і назавжди.
Конохі, а точніше країні Огня, повинні були просто поглинути інші країни.
На жаль, це було неможливо.
Про який анексія може йти мова, якщо у тебе немає елементарного демографічного перевісу? Расселі ти мільйон з понад мільйона мешканців Конохі по інших селах, вийдеш на кожну зі двісті тисяч. І який в цьому сенс? Інші села теж не будуть сидіти склавши руки і чекати, поки Лист прийде їх завоювати. Навпаки, секретні інтриги і підготовка до війни з їхнього боку — це норми.
Отже, нападати першим, по крайній зараз, - чисте божевілля.
Навіть якщо населення подвоюється кожні 20 років, то за сто років правління Юя воно досягне лише десяти мільйонів...
Все одно мало...
Юя зітхнув. Така була реальність. Але він не міг, як західні країни з його колишнього життя, стимулювати народжуваність посібниками і гарантувати, що держава прогодує будь-якого бідняка. Їхні багатства будували на колоніальній експлуатації. І справа навіть не в тому, що Юя зневажав колоніалізм. Кого, власне, було колонізувати? Малі країни не були цінностями, а спробуй провернути це з великими державами — жди війни.
Залишився лише один надійний шлях — економічна експансія.
Хоч би як довго Юя обмірковував, він лише обстоював своє рішення.
А поки він змагався над цим, іспит на звання джона в цьому році підійшов до кінця.
Сімеро пройшли випробування, але двоє з них із зухвалістю вимагали дозволу на наступний етап — іспит на джоніну середнього лана.
Нара Шика посміхнувся. Кожного року були генії, які думали про себе забагато і хотіли перестрибнути через сходи. По суті, різниця між молодим джоніном і дрононом середнього ланцюжка була лише в прибавці до плато на сто тисяч рів. Але щоб отримати право претендувати на звання старшого джоніна, потрібно було відслуговувати в середньому десять років без серйозних проступків і щорічного аттесту не нижче ранги « А.
Чим раніше ти станеш джоніном середньої ланки, тим швидше зможеш подати заявку на підвищення.
От тільки іспит був у десять разів важчим за попередній.
Щоб стати молодшим джоніном, достатньо було протриматися певний час проти іншого Джорина або здолати його.
Щоб стати джоніном середнього ланцюжка, треба було вижити в лісу смерті протягом трьох днів. При цьому троє бійців середнього ланцюжка полювали на учасників бойової групи, імітуючи справжні умови бою. Це була справжня війна.
Шикая не відмовил. Кожного року були такі висміювання, які не знають ні страху, ні заходів. Цього року їх було лише двоє, а то й мало. Це було свого роду традиційні розваги, щорічний атракціон.
Але, на превелике здивування Шикаї, гра в кота-думки, де троє панів мали полювати на одного, обернулася...
Солодким виставалем цих двох.
Обидва іспити були в різних секторах, але пройшли однаково.
Вони не ховалися і не втікали. Вони вийшли на відкрите місце і ...
Дали екзаменаторам бій.
І рознесли їх в пух і прах.
Якби це справжнє поле бою, ці двоє ціною легких поранень знищили б два ворожих загони...
Розчарований Шика запам'ятав їх імена...
Хатаке Сакумо...
Майто дай...
***
Того ж вечора Юя весело свистів і повернувся додому з промовами від Шікаї.
Цунаде терпіти не могла, коли він приносив роботу на будинок, але, почувши, що двоє кандидатів поодинці вклали трьох іспитаторів-чунінів, тут же забула про незадоволення і засипала його питаннями.
Строго кажучи, сьогоднішні Санніни - Цунаде, Орочимара і Джірая — офіційної табелї про рангу Конохи все ще бралися генами. Однак Орочимару і Цухадуда не отримували зарплатні з кари Хокаґе, тому їх це зовсім не хвилювало.
Що до Джіраї...
Цей прохвіст під приводом збору матеріалу для нового роману вже п'ять років десь шляв, але так і не видав з себе ні рядки. Юя пам'ятав, що в попередньому житті його першою книгою був якийсь пафосний розповідь про шинобі, який сам поламав хід битви. Здається, Головного героя звали Наруто. Але насправді Джірая так нічого й не написав. А Юя, чесно кажучи, чекав.
Зрештою...
Сарутобі Хірузен останнім часом з головою пішов у сім'ю - що ж, цілком нормально, народився син, потрібно приділяти йому увагу. Ось тільки через це телеканал Конохі знову почав крутити якісь нерозпізнані документи. Таке непотребство, що очам боляче. Так, історії про Сенджу Гашіраму та Учіху Мадару, зроблені під наглядом Сарутобі, були далеко від правди, але в них була хоча б драма! І нехай їх показ заборонено, але ж і документальні фільми про клани Конохі мали чудові.
Тепер єдиною віддушиною для Юя був токусацу-серіал по п'ятницях.
Треба віддати належне, ідею дав він, але насправді розвинув її саме Сарутобі. Варто було дати йому хороший сценарій, і він слідував йому буква в літеру. Куди краще деяких режисерів і продюсерів з попереднього життя Ю. Тих, хто нічого не розумів у жанрі, але обожнював давати вказівки, він на дух не переносив. Сарутобі був іншим: він не розумів токусацу, але знав, що треба суворо дотримуватися сценарію. І цього було достатньо.
Юя і Цунаде вечеряли. Цунада зумружилась їсти сама і одночасно годувати з пляшечки їхнього сина.
Невідомо, де ця риса нахопилася таких манер, але під час їжі він вимагав саджати його за стіл. Не посадишся, починався такий рів, що здригалися небо і земля. Юя це страшно засмучувало. Зовсім некерована дитина! Чи то справа дочка, вона-то напевно буде прислухуватися більше цього паршивця.
І ось вони сиділи: Юна висилала шматок рису до рота і відразу ж підносила сину пляшечку, Цунді робила те саме. Їхній син, якому вже перевалило за рік, хоч і не говорив, але в пляшечці вчепився мертвою лагару, доводячи, що задатки гурмана у нього є. Але коли він підхопив цю звичку — сидіти за столом і пити молоко тільки після того, як дорослі зроблять ковток, — було загадкою. Цей ритуал перетворювався на сущу тортуру.
На щастя, сьогодні була п’ятниця і батьки Цунаде незабаром прийдуть до нього й заберуть внука. Зазвичай вони доглядали за ним вдень, а ввечері, коли Юя та Цунаде поверталися з роботи, передавали його їм. Юя хотів найняти няню, але тесть з тишею навідріз відмовилися. Що ж, оскільки старші люди так хочуть, він не наполягав.
Тільки він про це подумав, як у двері подзвонили.
Юя і Цунаде вирішили, що це батьки.
Але коли Юя відкрив двері, на порозі стояв... Учиха Кагами?
— Дядя Кагами? Щось сталося? — Здивовано запитав Юя.
Кагами винна подивився на нього.
— Я... Я не виправдав вашого довір'я... У першій початковій школі Конохі спалили вчительську...
Юя насупився.
— Спалили? Хто посмів?
Кагами змутався ще більше. Пом'явшись, він нарешті випалив як на дусі:
— Це... це, ех... Це пані Кушина зібрала ватагу хлопців... Ми думали, вони просто граються і не звернули уваги, а в підсумку ...
Дивлячись на його винувате обличчя, Юя застиг.
— Що?. Що ти сказав? Кушена? Шестилітня дівчинка?
Цунаде, чесно, намагалася не сміятися.
Усі знали, наскільки важливою для Юя є ця школа.
Но...
Но...
— Пф-фф...
Стриматися було неможливо.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt