Коноха переживала великий ріст, і потік справ, які вимагали уваги, погрожував захолодити будь - кого. Тому Юя вже давно брав участь у тому, щоб особисто втручатися лише в справи першорядної ваги.
Чи продаж домів був таким запитанням для кількох недалекоглядних людей? Для них самих, можливо, сталася трагедія. Для Юя — це лише дріб’язкова дрібниця.
Він був упевнений, що Нара Шика впорається і без нього. І той не підвів. Коли голова Клана Нара прибував на місце, то спочатку кликав до голосу розуму. Але коли стало ясно, що з бунтарями ця мова неповноцінна, він без вагань прибіг до Техніки тісневого задушення і продовжив « встромлятися у розум». Зрештою, тут до Конохі дійшло: війна закінчилась лише кілька років тому.
У селі, який щороку змінював свій вигляд, здавалося, що мирне життя триває вічно. Але не слід забувати, що багато шінобі — а це вже на початку Юя — недавно повернулися з поля бою. Вони не були створені для паперової роботи. За його порадою вони діяли лагідно, але це не означало, що їм вдалося застосовувати грубу силу.
До того ж... Винними були самі протестуючі. Звичайно, Коноха не була вимощена золотом, але Юя створив усі умови для того, щоб кожен, хто йде його шляхом, міг забезпечити собі гідне життя. З самого початку він чітко показав, що перша хвиля переселенців отримає найприбутковіші умови. Але ці люди, зламавши себе хитріше за всіх, вирішили, що ціни на житло обов'язково зіпсуються і провернули сумнівну угоду, продавши свою нерухомість.
А тепер, коли нові будинки були добудовані, вони кусали лікті. Вони своїми руками відмовилися від домівок з усіма зручностями, ліфтами, про які в інших кварталах і мріяти не могли й навіть неможливо! — С власним сквером на внутрішньому подвір’ї. Зелені сади в серці Внутрішнього міста! Хто б міг повірити?
І все це було чорним по білому прописано в плані забудовки, який їм показували. Але вони самі відмовилися. Що тут міг зробити Юя?
Хоч би як там було, Юя запропонував мешканцям досить щедрі умови. Чи ви уявляєте собі, що це означає? Це означає, що ми можемо жити з нею в оренду до старості.
Але якщо ти вирішив піти наперекір політиці Юя, то кого йому ще поставити на місце, як не тебе? Він завжди ставився до селян з добротою, але ця доброта мала свої обмеження. Вона закінчувалася там, де почалася відверта протидія його начальству.
У результаті все закінчилося морем сліз і стін. Невдоволений сором’язливість не лише погубила свою сім’ю, але й приваблювала тих, хто повірив у його солодкі слова. Найрозумніші з них продали лише частину майна, але навіть втратили на кожній справі щонайменше половину реальної вартості. Нові будинки, з їх інфраструктурою, коштували вдвічі дорожче старих будівель із лісничими прольотами, і це при тому, що Юя штучно стримував ціни. Якби все йшло за законами ринку, прості мешканці Конохі ніколи б не змогли дозволити собі таке житло.
Тепер переможені ридали, проклинали все на світі і кричали, що ці будинки все одно залишаться порожніми, так чому б не дозволити їм скасувати своє рішення?
Юя, вислухавши звіт, лише посміхнувся. Ти жалкуєш, відмінити? Ви що, реальність з грою переплутали? Думаєте, можна просто завантажити старе збереження?
А щодо порожніх квартир... це було ще смішніше. Він не збирався на зразок спекулянтів з попереднього життя штучно підігрівати ціни, залишаючи житло порожнім.
На початку 28-го року він опублікував новий список із сотні людей, які отримують право переїхати з Зовнішнього міста до Внутрішніх міст. Чи вони матимуть житло або купуватимуть, чи не турбуватимуться про нього. Вони не зможуть сидіти склавши руки, коли опиняться у Внутрішньому місті. У зовнішньому не було стільки спокус і розваг. А тут, чи зможуть вони утриматися від трат?
Навіть якщо вони й виявлятимуть чудові уривки, їм все одно доведеться їсти і пити — а це також вклад в економіку Конохі.
І голоси тих, хто ще вчора кричав про порожніх будинків розомментували.
Тому що десять чоловік з цієї сотні, ледь переїхавши, відразу взяли іпотеку на двадцять років. Заборгованість у шість тисяч рей не була надто високою, адже через брак робочих рук зарплата на заводах Конохі підскочила до семи тисяч доларів щотижня. У той час як кваліфіковані фахівці отримували більше грошей, за ними йшла справжнє полювання. Фабрики Юя, хоча й платили шість тисяч доларів, він компенсував ці переваги: якщо робітники могли раз на тиждень забрати додому один пакет з продукцією - закусками або напоями, то тепер уже два.
До того ж, система річних премій була його унікальним новим вступом. Деякі торговці спочатку намагалися її копіювати, але прикинувши витрати швидко відмовилися від цієї затії. Отже, насправді різниця в зарплатах з приватними фабриками була не такою вже й великою. А добрі пільги та суворі восьмигодинні роботи входило більшість людей.
Частники ж починали впроваджувати свою корпоративну культуру у дусі « завод - наш будинок, працюй на знос. Вони заохочували переробляти і навіть щотижня вивішували дошки з іменами найбільш старанних. Проте, оскільки Юя заздалегідь прописав Конохи обов’язкову оплату зверхурових, то це не дуже засмучувало його. Не показуй він передбачливість, хто-небудь вже напевно почав би беззастережно експлуатувати людей.
Юя розумів, що не може контролювати все, але поки він живий, він зробить усе, щоб ці торговці не сміли наглеіти.
***
Початок 28-го року відзначилося звичайною подією - у Коноху з'їхалися представники інших країн для переговорів про співпрацю. За кілька років мешканці села звикли до цього видовища: спочатку цікавість перетворилася на байдужість. Хіба що при вигляді шинобі з Кумогакурі хто-небудь міг демонстрактивно сплюнути на землю, але на інших просто не звертали уваги.
Цього разу посли Великих сіл прибули, щоб обговорити новий виток торгового зв'язку.
Навіть представник Сунагакуре, яка вела виснажливу війну з Ханзо із Деревні Додя, був дуже пильний.
Ми виконали минулий план на вісімдесят відсотків! Якби не війна, ми б точно перевершували ціль у десять разів! То що, щодо підвищення закупівельних цін?.
Юя, задумливо погладячи підборіддя, кивнув і запропонував підняти ціну на двадцять відсотків, але з однією умовою: змінюється схема поставок.
Представник Суни відразу вигукнув: « Достовірна відповідь третього Хокаґе! Яка ж широка душа! ” і з повагою готувався слухати.
— Доплата, — заявив Юя. - Я розумію, що цього року ви не готові, але з наступного року Коноха буде закупляти у вас тисячу тонн пустельного перцю єдиною партією, на початку року. Зможете більше — ще краще. Впораєтеся? Якщо ні, скажіть прямо. Але тоді і надбавка... Він скоротиться з двадцяти відсотків до десяти.
— Впораємося! — Не розмірковуючи випалил посол. — Кістьми ляжем, але впораємося! Я відразу ж попрошу пана Казеказі побудувати нові сховища!
— Чудово, — з усмішкою відповів Юя.
Обговоривши ще пару угод, він ніби невпізнаний додав:
— Так, і кактусів теж завезете. Тун сто.
Здається, що життя в Конохі і справді поліпшилось, коли деякі люди розпробували плоди кактусів та знайшли їхній смак дуже приємним. « Всі люди різні» - тільки і міг подумати Юя. Звичайно, таких гурманів було небагато. Основна причина такого великого замовлення була в іншому.
З ростом добробуту у мешканців Конохі прокинулася потяг до прекрасного. Хтось заводив котів і собак, а хтось - захоплювався квітковими рослинами. У селі був цілий клан, який спеціалізувався на цьому — Яманака. Клан був трохи почисленим, особливо в порівнянні з Сарутобі, але вони були одними із перших, хто прийшов сюди разом з Хаширамою Сенджу. Вони не зробили жодної серйозної помилки в історії, просто дотримуючись принципу: « Ми служимо Хоказі. Хто б не був Хокаґе, ми служимо йому". Справжні грошоміни.
Але така позиція була протилежною: вони ніколи не боролися за власну вигоду. Тоді як доходи інших кланів росли - одні Акімічі отримували сотні мільйонів на рік, віддавши свої землі під зерносховища, — клан Яманака задовольнявся щорічною субсидією в десять-дві мільйони тер.
Так було раніше. Тепер же... Квіти — це справа тонкого кольору. Купиш квітку, а через три дні вона завивала — кому передаєш претензії? Але біда в тому, що гори-садовди, як і завзяті рибалки, вічно впевнені у своєму вилові, звинувачували в невдачах погода, але ніяк не себе.
І тоді їхні очі звернулися на кактуси. І це спрацювало!
Протягом останніх десяти років промина, яка розвивається в Конохі, забруднювала повітря. Це була ціна перетворень. Юя робив що міг: поступово виводив низькотехнологічні та найбільш забруднені товари в інші країни. У країні Водоворотів це була ідеальна мета. Але поки пані Узумакі Міто була жива, він не міг діяти занадто наглухливо. Тому перемістив туди тільки паперові, сталелитні та текстильні фабрики. Коли-небудь, коли вона піде на зустріч з Гашіремою, він переведе туди й інші шкідливі виробництва. А якщо в майбутньому ви дійдете до будь - якої електронної плати — кожної електроніки, то їх виробництво точно розміститься у країні Водоворотів. Занадто вже отруйні відходи, і їх очищення стоїть багнонослових грошей.
За забрудненого повітря рослини, які можуть очищувати рослину, стали надзвичайно популярними. Особливо кактуси. Повертаючись з вулиці, ти відразу відчуваєш полегшення.
Так як вони увійшли в моду. А оскільки Конохе не росло, то в Сунагакурі їх закупляли. Цим і пояснювався замовлення на сто тонн.
— Сто тонн? - Поспішав представник Суни. Чи їхній пан купує лише сотні тонн?
— Не можете? — Нахмурився Юя.
— Нет-нет! Можемо! Обов'язково зможемо! — Посол замахнув руками, і відразу ж, швидко відклавшись, пішов у село.
***
З Івагакурою розмова була короткою. Вони мали найнадійніший товар — харчі. Іва не була багатим селом, і її ресурси були обмежені, але зерно - це тверда валюта. Вони не ризикували, щоб залишити своє населення голодним. Тому, не враховуючи Конохи, Івагакурі була найміцнішою з п’яти Великих Дерівень — голод їй не погрожував. Хоча в решті справи у них йшло неважливо.
Їхня візит була зрозумілою: вони просили прислати лікарів. Лікарня Конохі вже кілька років працює і рятує життя тисячам людей щороку. Івагакуру дуже потребувала медичної допомоги. Вони були готові заплатити будь-яку ціну, щоб отримати і'єнуїнів з Листа.
Юя, подумавши, відхилив пропозицію і сказав: « Програма навчання для Івагакурі». Нехай вони посилають своїх людей до лікарні Конохи. Звичайно, за їхній рахунок. Лист готовий надати тридцять місць для стажерів. Якщо вони погоджуються, Юя дасть їм повну підтримку.
— О так, — ніби між справою знизив голос і додав Юя, - є один секрет... Коноха планує побудувати другу лікарню. Перша, у землі клана Сарутобі, все-таки далеко. Друга розміститься в західній частині Південного району. Отже, північ і схід обслуговуватимуть старий шпиталь, а захід та південь — новий.
Представник Іви відповів, що йому треба порадитися з Третім Цучіке. Юя з усмішкою запевнив, що не поспішає.
Потім настала черга Кумогакуре. Їх прохання було точно так само, як у Іви. По суті, всі країни просто копіювали дії Конохі. Поспостерігавши кілька років, вони усвідомили важливість централізованої медицини. Але якщо в Суні була Чіо, здатна створити власну медичну систему, то у решти сіл не було видатних іренінів.
Тому, подібно до Іва, Кумо хотіла прислати своїх людей на навчання.
Юя нутрощі зрадів. Який же це подарунок долі!
« Звичайно, можна », — з радістю погодився він. - Тридцять місць.
— Нет! — рубанув рукою посол з Кумо. - Нам потрібно п'ятдесят!
Юя був на сьомому небі від щастя. П'ятдесят пар робочих рук! Чудово! Мешканці Конохи, розпещені добрим життям, не хотіли йти в інтерни. Ці п'ятдесяти людей стануть величезним підмогуванням. Мабуть, можна буде навіть не набирати прибиральниць в туалети.
Він охоче погодився.
Останнім був представник третього Мізукаґе. Але він не приїхав обговорювати співробітництво. Він просив зброю. Що до оплати... Вони були готові виплатити свій борг у копальнях і родовищах Кірігакуру.
Звичайно, Юя погодився, і ця картина в Тумані стала для нього криво ясною.
Повернувшись до себе, він відразу наказав відкликати всіх лазутів з Киригакуру. Збирати там розвідані більше не було потреби. Залишилося тільки спостерігати, хто вийде переможцем з їх внутрішньої гризні.
***
Перший місяць 28-го року був повний добрих новин.
Наприкінці січня Нара Шікая повідомив, що підземні роботи по прокладці метро завершені і Юя може особисто все оглянути.
Той з радістю спустився під землю. Перед ним стояли вагони. Вони виглядали старомодно, але це були справжні, повноцінні вагони поїздів. Юя з благоговінням провів по ньому. Нарешті. Перші плоди їхньої праці.
Двигун, створений на образ і подобу чакро-пушки, був досить громіздким, щоб займати цілий вагон, але для поїзда це не було проблемою. Для подальшого вдосконалення потрібні більш прогресивні технології стиснення.
— Запускайте! - Збудив Юя.
Роздався скрегіт, гул і потім — оглушливий, пронизливий слух кишить тертя сталевих коліс про металеві рейки...
Юя, спонукана страхом, відразу застигла.
Це... метро? І воно... так шумить?
Врешті-решт, метро все ж запустили. Подорож на велосипеді тривала півгодини, а тепер зменшилась до десяти хвилин. Повне коло по Внутрішньому місту займало лише годину. Нара Шика був дуже задоволений.
Але Юя ходив похмуріше. Шум був нестерпним.
— Просто галас, — заперечував Шікая. — Зручність, яку дає це, варта того, щоб трохи потерпіти.
Юя лише закотив очі. Гаразд, нехай так. Але обмеження години роботи — від семи до сьомої вечора — стали останнім рубіжом, який Юя здав з упертим боєм.
Що до решти... Висновок був один: технологія вимагала негайної модернізації. Розпочати розробку наступного покоління!
Проблему потрібно було вирішити. Будь якою ціною.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt