Ішов 25 рік з моменту заснування Конохі. Трохи відігрілися новорічні свята, як Сенджу Тобірама відправив гонца до Дайме Країна Огня з посланням, в якому мало бути ім'я Ю.
Хоча кінцеве слово залишалось за Конохою, дайме було необхідно.
Як-никик, село лежало в самому серці країни Огня, у її середовища. Ціла країна дала шинобі свої землі, надаючи їм безцінну стратегічну глибину. І нехай Коноха, у свою чергу, давала країні військову охорону, перетворюючи їх відносини в рівноправне партнерство, саме тому Тобірама вважав за потрібне повідомити про кандидату Юя.
Чи можуть вони відмовити?
Відверто кажучи, другий Хокаґе навіть не мав такої нагоди.
Правителі країни Вогня, які пройшли через горило часів війни, добре розуміли, що завдяки їм Конохій уклав угоду. Тим більше, коли селище правил Сенджу Тобірама є рідним братом Сенджу Хашіром. А Хаширама...
Це був чоловік-бог, чия сила могла змусити весь світ шінобі прогнутися і змінитися.
І це не фігура мови.
Не кажучи вже про те, що останні кілька років Коноха вела постійну війну з Деревнею Скритого Хлака. За таких умов двір не міг би посміятись відкинути кандидатуру, висунуту Тобірамою.
Звичайно, вони також мали свої важелі впливу. Під час кожних виборів Хокаґе вони мали право запропонувати своїх кандидатів. І на відміну від Конохі, яка висунула лише одного, резиденція дайме могла назвати два імені. Це була формальна поступка, спосіб зберегти обличчя, адже по суті кандидатура від села вже було заплановано.
І цього разу даймо своє право використав, запропонувавши Метокадо Гомуру і Сарутобі Хірубена.
Причина такої зухвалості була проста: Сенджу Хаширама мертвий. Отже, можна спробувати прочухати наскільки міцно Коноха все ще знаходиться в їхніх руках. За роки війни наше село не лише ослабило, але й стало сильнішим, що викликало в деяких придворних погані передчуття. Вони боялися, що одного дня Коноха оголосить про свою незалежність.
Насправді Юя і Тобірам уже обговорювали це питання й дійшли висновку, що Конохе не потребує незалежності. Принаймні, зараз.
Стояло Конохе відділитися, і країна Огня з союзника миттєво перетворилася б на ворога, який, чого доброго, міг укласти угоду з іншими селами шінобі. Якби Коноха втратила стратегічну глибину, то не мала б права на помилку. У першій війні вона мусила б перемагати — завжди. Одне-єдина поразка стала б для неї кінцем.
У порівнянні з такими небезпеками, легкий політичний тиск Демо був дуже толерантною ціною.
До того ж, країна Огня щороку перераховує Конохе кілька мільярдів р. Для Юя з його проектами це була не така вже і байкалова сума, але краще, ніж нічого. Половину цих мільярдів доларів можна було пустити на виплати кланам Конохі, а решту... Якщо округлити, то майже вся річний прибуток села могла бути реінсована у подальший розвиток.
Що могло бути кращим?
***
У 25-му році мешканці Конохі знову побачили на вулицях того самого хлопця, що кілька років тому з тимчасової сцени закликав їх жертвувати гроші і речі на потреби села.
Але тепер вони не були підлітками. Вісімнадцятирічний Юя злякався, витягнувся і юнацька кутовість в його рисах змінилася довір’ям молодого чоловіка. А якщо додати до цього чутки, що незмінно вітали навколо його імені ...
Хоча які вже тут чутки. Усі знали, що власне Коноха завдячує своїм теперішнім процвітанням.
Юя завжди залишався для села загадкою. І тепер, коли ця легендарна постать знову з'явилася на людях, всім було цікаво, що вона принесе цього разу.
І Юя не ходив навколо. Він відкрито заявив, що цього року Коноха проведе іспит на чуніна. У селі прибудуть шінобі з країн Відра, Води, Молнії та Землі, і тому мешканці Ліста повинні показати себе з кращого боку. « Не вдаріть у багно обличчям, адже кожен ваш вчинок - це обличчя всієї Конохи" — так звучить його заклик.
Потім Юя конкретно наголосив, що члени Кумогакуре також будуть серед гостей. Він розумів, скільки в селі тих, хто ненавидить Облако, але це перша настільки масштабна міжнародна подія для Конохі, і він сподівався на загальну розсудливість та стриманість.
Юя знав: скільки ні говори, інцидентів не уникнути. Але сказати було краще, ніж замовчати.
І, як він і думав, коли в кінці січня до Коноху почали з’їжджатися посланці, не обійшлось жодних інцидентів.
З іншими країнами все пройшло гладко, але коли до Коноху прибули посланці з Кумагакурі, їх зустріли градом тьмяних яєць і гнилих овочів...
Прочитавши звіт, Юя лише висміював.
І що йому було робити?
Спершу він дізнався, як зреагували самі шінобі Хмлак — чи вони не підняли руку на мешканців села.
На щастя, Нара Шікая доповів про те, що посланці виявили переденю.
Юя на мить замислився, а потім, взявши з собою кілька речей, особисто відправився до резиденції делегації Кумомарі, щоб вибачитися. У той самий час він наказав Шікаї підготувати своїх фотографів, щоб наступного дня вони отримали повідомлення з відповідними фотографіями на першій смугі газети.
На цьому інцидент, здавалося б, був вичерпаний. Але наслідки не були даремними.
Ім’я Юя тепер було відоме в кожному домі.
І якщо його вчинок не викликав особливого резонансу, то серед цивільних людей виникла справжня буря.
***
- Що він собі дозволяє? — Розлютила газету, прошила Цунаде.
Джарія і Орочимару, які сиділи поруч, також читали передовицю.
- Як він міг прогнутися перед цими виродками з Хмари? — Не унималась Цунаде.
Джарія та Орочимару переглянулися. В очах обох читали безсилля. Їм рішення Юя не здавалося таким вже безглуздим. Закидкувати офіційних представників іншої країни тухлими яйцями — це було відвертою ганьбою. Вони, як-никик, представляли Країна Молнія, і таке звернення було явним перебіром.
А те, що вибачатися пішов саме Ю... Навіть ті, хто не хотів жити в політичних справах, розуміли, що це має особливе значення.
Чому саме він? Де були люди Сарутобі чи Шімури? Чому ця брудна робота не їх дістала? Представник Конохі, що зустрічається обличчям до особи з делегацією Хмлака, говорить від імені всього села...
Але вголос вони, звичайно, цього не сказали.
— Цунаде! Джирая! Ідіть сюди! — Помахал їм здалека Сарутобі Хірузен. У руці він тримав цілий таз печеного батата.
Очі Джіраї і Орочимару відразу загорілися.
Раніше вони не знаходили нічого особливого в комашнику. У дитинстві голодним людям доводилося їсти його, щоб просто набити шлунком або ж взагалі гризти сирим. Але тепер, в ситі часи, він здавався неймовірно смачним. Особливо це було щось, що запікалося від вогнища.
Шкода, що з початком добробуту вирощування його стало невигідним і тепер знайти комбінований батат було справжньою вдачею.
Цунаді, звичайно ж, також любила його. Сховавши газету, вона щось сердито пробурчала собі під ніс і заприжку побігла до Хірузена.
На фоні цих подій Конохі та інші села також закінчилися торговельними переговорами.
У травні в Лист почали прибувати команди генінів з інших селищ, щоб взяти участь у екзаменах.
Перший в історії іспит на чуніна...
Влітку 25-го року від заснування Конохі він офіційно став реальністю.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt