Вони прибули в Конохе, де колись були клану Х’юґа.
Там знаходили притулок не тільки сироти, батьки яких впали на війну як Орочимару, але й старші люди, які залишилися без опіки після смерті своїх синів і дочок. У майбутньому, коли сучасні вихованці стануть дорослими, для них не потрібно буде багато обов’язків назвати школу - інтернат і повністю присвятити догляд за літніми людьми. Це також стане джерелом стабільного доходу для села.
І хоча ця земля була власністю Х'юга, тепер вона вважалася суспільною. По правді кажучи, деякі діти, як Джіраї, батьки яких не мали до кінця, змогли оселитися тут ще перед офіційним оголошенням. Орочимару також було на це право, але він не хотів жити в притулку.
Коли Цунаде з Джіраєю прибули до місця, вони були здивовані тим, що тут було багато людей — на перший погляд більше сотні. Чоловіки, жінки, старі та діти знову були в території. За ними доглядали дівчата з білих халатах няньок - перша десята спеціалістів, навчених за стандартами, які Юя колись розробив для повноцінної лікарні.
Щоправда, пізніше Юя викрикнув, що у світі, де існують ніндзя-медики, наймати звичайних людей на посаді лікарів і медсестер - марна трата ресурсів. Але оскільки навчання вже було проведене, не вдавайся до цього. Юя вважав, що після війни в селі обов’язково з'являться самотні старші та діти і визначив дівчат сюди. Якщо нічого не трапиться, це місце стане їх роботою до самої пенсії. Різниця буде лише у можливому збільшенні.
Однак вони не противилися. Жалювання видавали раз на тиждень — більше десяти тисяч рей. Це було втричі більше, ніж на будь-якому заводі. За місяць роботи можна було дозволити собі... Кхм, ну, майже половину електричного вентилятора. Що поробити, всі виробничі потужності донедавна були кинуті на зброю і спорядження для шинобі. Тепер, коли війна закінчилась і економіка заробила на повну силу, ціни на побутові товари неминуче повинні були поповзти вниз.
До того ж... лише Юя вважав ці ціни завищеними. Більшість селян знаходили їх цілком справедливими.
***
Юя і Сенджу Тобірама покинули меморіальне кладовище.
— Для сім’ї, що попали шинобі, потрібно спланувати на короткий строк. Нідайме Гокаґе суворо радив їм. — Не барися, навіть якщо доведеться залізти в мій золотий запас!
Юя мовчки кинув.
- Що стосується річного звіту... Цього року я планую скликати раду голів всіх кланів села, — продовжив Тобірама.
Юя знову кивнув.
— Займись підготовкою. Як тільки все буде готово, докладеш.
« Настане день той, коли буде добре », — відповів Юя.
Тобірама здивовано встромив брови.
— Уже завтра? Так скоро?
— Дані з усіх виробів і фабрик, а я так маю, — потиснув Юя. — З чотирьох внутрішніх кварталів не вистачає лише точних цифр, але й податків.
Обличчя Тобірами, зазвичай непроникне, як маска, злегка потепліло.
— А виплати допомоги?.
— Вся процедура вже розкладана. Потрібний лише ваш підпис, пане Нідайме, після чого я віддам розпорядження виконавцям.
А ще більше пом'якшили обличчя іншого.
- Ах ти, малий... Оскільки все продумав до дрібниць, навіщо взагалі передзвонюєш мені? Міг би запустити процес і без мого відома.
« Це різні речі, — спокійно і без тіні сумніву відповів Ю. — Порядок є порядок. Порушувати його не можна.
Тобірама був більш ніж задоволений. Він збудив Юя по плечу, кинув ще пару напучених слів і зник у мерехтінні телепорту. Де у нього і справді було по горло.
Залишившись один, Юя озирнувся по сторонах і з полегшенням видихнув. Здається, його план спрацював. Бардекю до відвала, яким він підкупив Джірая, щоб той на канікулах приліпився до Орочимара, як баний листок.
Людина є слабкою, особливо коли перебуває наодинці зі своїми думками. Якщо біля Орочимара постійно буде вертися ця надокучлива білосніжна муха, дну і нічно дзижчання йому у вуха, Юя був упевнений: хлопчики просто не залишиться часу роздумувати про таємниці буття, сенс життя та інші загадки, що ведуть на криву доріжки.
А якщо щось піде не так, поки Орочимару буде під опікою Сарутобі Хірузена... Що ж, Юя просто дочекається кінця їх навчання і без зволікань прибудує генія в науково-дослідний відділ. Там він зможе сяяти і приносити користь селі, а Юя у свою чергу встигне витиснути з нього всі соки... Ну, або хоча б отримати пару-будівель цікавих розробок перш ніж він зробить справи.
Юя не збирався втрачати збитки. Він поверне всі гроші, витрачені на шашліки з Орочимару.
Хм... Хоча...
Стривайте. З Джіраї теж є що взяти.
Юя раптом дещо зрозумів. Нехай у майбутньому Джірая стане похітливим, розбитий і вічно сшельцем, але якщо на те пішло... Сила у цього хлопця була жахлива. Та й взагалі, він ж шенобі Конохи. Він залишив село лише тому, що мудрець напророчив йому учня Дітка з пророцтва і потім втік Орочимару.
Якщо все так...
Юя замикався, прикидаючи в розум те, як обвести Джарійю навколо пальця. Це ж саме Дитя з пророцтва... Якщо старий мудрець з Меюбоку вміє так вправно вішати лапшу на вуха, то нехай вихопить пояснити всі свої передбачення до найменших деталей. А якщо не зможе... що Юя просто зламає йому всю гру.
Однак він відігнав ці думки. Думати про це ще рано. Спершу треба розібратися з справами, що нагнітають нас.
***
— ОБАЛДЕТЬ! І ти один живеш у такій домiні? — Джірая, стискаючи вузол з усім своїм сиротою, був вражений тим, як він жив на Орочимару.
— Це мій дім, — глянув Орочимару. — А ты... Можеш зайняти той, що навпаки.
Джирая ткнув пальцем в себе.
— Я? Серйозно? У мене правда буде... СВІЙ СОБСТВЕННИЙ ДОМ? Ю-ХУ-В! ЦЕ ЖИТУХА!
На чолі Орочимару здулася вена.
— Я сказав, що можеш зайняти. Тимчасово. Цей будинок не мій. Він належав... Одна старенька. Вона померла.
— Та кинь ти! — Джірая безцеремонно закинув руку йому на плече. — Не бери в голову! До того, як потрапити в притулок, я і під мостом ночував, і на будівельному майданчику за дев'ятою вулицею. Якби прораб на наступний ранок не озирнувся майданчик краще, мене б разом з камінням рознесло його вибухними печатками. Ха-ха-хо! Отже, мати свій дім — це мрія всього мого життя! Він трохи замовк і додав: « Теперішня ».
Орочимару моргнув. Він і уявити не міг, що у Джіраї було таке минуле...
Він уже збирався щось сказати, як у двері постукали. Орочимару пішов відкривати.
На порозі стояв шінобі у формі з гербом клана Учиха. В руках він тримав планшет з затиском і ручку.
— Орочимару? — Устала, без ентузіазму запитав офіцер військової поліції.
І його можна було зрозуміти. Коли ти сам відповідаєш за цілий квартал, а тебе раптово зривають зі зміни і відправляють на понаднормову діяльність кур’єра, то не відчуваєш ревності.
- Д-да, це я. Щось сталося? — Здивований запитав Орочимару.
— Угу. Тут посилка для тебе, зараз ... Так, Орочимару, батьки загинули... Твої батьки... У цій війні?
Навіть найбезкорисніший і найнечутливіший від світу суєти Учиха, стоячи перед маленьким хлопчиком та дізнавшись, що обоє його батьків щойно загинули, не міг би байдуже бревіркнути: « Так твої предки того, відкинулися». (Хотя... Фугаку, мабуть, зміг би. Цей дивак притягнув чотирирічного сина на поле бою, щоб « сказати йому ввесь жах війни»).
Реакція Орочимару була набагато меншою, ніж у офіцера. Він лише кивнув.
— Да.
Учиха підтиснув губи, витягнув з подушечка сувій і прикусив палець. Взагалі-то, для роздрукування підійшла б будь-яка кров, і зазвичай доставники не використовували свою. Але цей офіцер зробив саме так. Зрештою, всі вони — це просто люди з звичайними людськими почуттями.
Голова Клана Учиха і старійшини сиділи занадто високо, не бачили, що діється на передовій. Але рядові офіцери поліції, виснажені нескінченними смінами і понаднормовою роботою, чудово все розуміли. Коли тебе постійно тримають під підозрою і видаватимуть з усіх боків, рано чи пізно вибухне навіть найтерпеливіша. Юя лише вправно використовував це, пропонуючи розширити штат поліції за рахунок шінобі з інших кланів або принаймні найняти помічників. Але голова й старші Учиха дуже противились.
Ну, проти так. Отже, постарайтеся зробити це самостійно. Юя було все одно. Він лише роздавав завдання. Ви не виконали терміну штраф, який буде відраховано з вашого зарплати. А прості роботи з клану Учиха... але не дурні. Ті, хто був відданий клану до мозку кісток мовчки брали верхні без жодної скарги. А ті, хто більше думав про себе, проклинали не Юя, а власних старійшин. Юя з комфортом спостерігав за цим шоу.
Офіцер поліції відразу ж пішов до відправки і чекав наступного разу. Треба було закінчити швидше, щоб повернутися додому до дружини.
Джірая відразу підскочив до Орочимара і заглянув йому через плече. Чотири товсті пачки банкнотів і стоси різних купонів на їжу, одяг та інші речі. Очі Джіраї засяяли заздрості.
— Эх, везёт тебе... Твої батьки загинули за Коноху, а тобі за це стільки всього дісталося ... Хотів би я, щоб і мої так само. Але на жаль...
Як і Юя, Джірайя був беженцем, що приєднався до Коноху разом з потоками переселенців, які врятувалися від війни. Але йому не пощастило, що мати загубилася в дорозі і, мабуть, згнула у ті похмурі часи. А батько загинув під час обвалу в шахті ще до того, як Юя прийшов до влади. Якщо б не Юя, який швидко налагодив інфраструктуру і відкрив притулок, Джірайє довелося би хлібнути нещастя по-справжньому. У його словах зараз було чути неприємну образу на долю. Протримайся його батько ще рік, а дощитися він приходу нового керівництва... і у нього теж був би зараз свій будинок.
Орочимару подивився на Джіраю. І в цей момент він раптом зрозумів...
Цей прискіпливий, як банний лист, балакучий дурень... насправді такий же, як він.
Обидва залишилися самі. І сподіватися їм було не на кого...
Окрім як один на одного.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt