Такий розвиток подій був, загалом, передбачуваним.
Якщо у перший рік співпраці Конохі з великими селами шінобі йшла про угоди на мільйони р, то на початку нового року Юя, який виїхав на переговори, зі своїм партнером виклав на стіл контракти із десятикратним збільшенням об'ємів.
Цього року Коноха планувала закупити в Кірігакуру щонайменше 30 тонн риби та морепродуктів.
З того ж, що й Івагакурі, потрібно було отримати стільки 30 тонн снідіїв.
Сунагакуре...
Що ж... Тільки пустий перцю чили, у вас здається, нічого путного і не знайти. Давайте тридцять тонн перцю.
Представники Камня і Тумана були захоплені тим, що побачили. Вони просто не мали таких об’єктів... Хто зможе засиджувати цілі поля прянощами, які не їдяться як головна страва?
Юя, яка мала справу з делами, розчавив руками і сказав, що цей перець користується великою популярністю в Конохі. Він з радістю запитав, чи Суна виховає відповідну партію цього року і запропонував ціну на двадцять відсотків вище за ринкову. А якщо ми накинемо ще тонн 15-двадцять - буде і справді чудово, бо такий товар йде в літак.
Завдяки цьому послів Суна перехопило подих. Вони відразу ж почали запевняти, що все буде гаразд.
Перший рік партнерства був не більш ніж обережним прощупиванням ґрунту. Жодна сторона не була цілковито впевнена в надійності іншої. Але тепер, коли було закладено основу для співпраці, Юя вирішив більше не соромитися. Минулі закупки з трьох сіл розійшлися менше ніж за півмісяця. Він зрозумів, що багато споживчих товарів є дуже необхідними. Але змінювати контракти на льоту було неможливо - принаймні ініціатива не повинна була походити від нього. Тому Юя вирішив вичекати.
Делегації роз’їжджалися від дому до дому у найрадісніший настрій.
А от їхні правителі, ознайомившись з підсумками, схопилися за голови. Одна справа - радість від великої угоди, і зовсім інша — раптове усвідомлення того, скільки грошей витрачається іншим...
До слова, і в Киригакурі, та Івагуре нарешті затвердили ще інших Казі, що дозволило стабілізувати оточення у селах. На відміну від Кумогакурі, де все ще повзала внутрішня смута.
І ось, третій Мізукаґе і Третій Цучінґе, подивившись на звіти та прогнози доходів, прийшли в лють.
Все було просто. Торгівля з Киригакуру до Коноха пролягла через країну Водоворотів, яка стягувала митницю за прохід суден. Раніше це була чисто символічна сума, але минулого року країна Водоворотів, невість з чого, вирішила перейти на відсоткову ставку. Лише три відсотки. Мелочь. Минулого року Кірігакуре прикинув, що з одного рейсу на п’ять мільйонів ре віддати сто 50 000 не так вже й напружено, погодилася.
Але в цьому році обчислення показали іншу картину. З якої статі з рейсу в п'ятдесят мільйонів їм платити півтора? А що буде далі? Коли прибуток дійде до п'ятисот мільйонів, їм доведеться відстоїти все 15?!
Третій Мізукаґе обурився.
Ще одна історія сталася з Третім Цучінґом. Шлях з Івагакурі до Коноху лежав через землю Трави, Водопадів і Дощу. До останньої претензії не було: Країна Дощ вела справи чесно, наполягаючи фіксовану плату в двісті тисяч ре за рейс. Ніяких відсотків, ніяких прихованих умов. І платити було за що, і на уста свої вони ходили, й суда. Цучике вважав правдою.
Але ось країна Трави і Країна Водоспадів...
Торгові каравани належали Івагакуру. Охорону забезпечили шінобі Івагакуре. Товари були добуті і зібрані силами жителів Івагакуре.
Так за що, питається, ці нахлебники вимагали відсоток?!
Звичайно, минулого року, коли один рейс приносив близько трьох мільйонів доларів, платити країні Дощу двісті тисяч, а Країнам Трави і Водопадів чотири й п'ять відсотків відповідно, здавалося терпимимими. Але цього року розрахунки змусили Цучінґа, як і його колегу з Тумана, прийти в сказ. Він негайно відправив послів з ультиматум: ніяких відсотків, відтепер всі платять по-чесному, як Країна Дощу, - по двісті тисяч за прохід.
Звичайно, країни Трави і Водоспади на таке не пішли. Хто може розумно відмовитися від м’яса, яке саме пливе в рот?
І тоді пурхнула війна.
У Сунагакурі, проаналізувавши таке, здивовано підняли брови. А можна було? Минулого року вони безропотно платили митниці Рек і країні Дощу, але тепер... Оскільки їх вже названо братами з Івагакурі, то вони і самі не хотіли наслідувати їхній приклад.
У країні Дощ не мав змісту воювати, оскільки всі їхні шляхи були водними. До того ж, власний канал, який мав з'єднати Сунагакурі з великої північної рікою, був готовий майже на кілька відсотків. Брак досвіду давав про себе знати. Коли його добудують, Пісок з жахом виявить, що все водопостачання села залежить від милості Дайме Країна Ветра і все тієї ж країни Дощя, і тоді, ймовірно, полихне знову.
Але зараз... Зараз під ніж повинна була піти Країна Річ. Захопити її - і можна забути про митниці. Краса!
По суті, ситуація повторювала нещодавній напад на Коноху. Великі держави знову націлилися на малі країни заради власної вигоди. Але якщо тоді їх обдурив другий Райкаґе, поманивши примарними і незамінними благами, то тепер на кону стояли цілком реальні мільйони, які можна було заощадити всього за рік успішної військової кампанії. Адже, крім офіційних контрактів з Конохою існувала і приватна торгівля з її купцями. А там і масштаби були більші, й прибули більше, і, звичайно ж, побори транзитних країн - ще безжалісніші.
***
Коли до Юя дійшли ці новини, він дрімав у кабінеті Хокаґе.
Шів двадцятий рік від заснування Конохі. Січень. Селиня все ще жила в атмосфері новорічних свят.
У відповідь на політику, запропоновану Юєю, прості люди з ентузіазмом почали працювати над збільшенням народжуваності. Звичайно, Юя не обсипав їх матеріальними благами — лише в кінці року талони на покупки чи з набору солодощів для кожного члена сім’ї. На кожного.
Це було логічним кроком, подібно до виплати річної премії. Юя не міг просто так роздавати гроші цивільним, але причиною заохочення народжуваності було те, що він отримував матеріальну допомогу.
Тут же знайшлися і умельці. Деякі сім’ї, які наполегливо працювали перед Новим роком, мусили роздавати талони й пригощатися без потреби.
— Моя дружина у мене в становище! - Вони заявили. - А той, хто у неї в животі, по-вашому не житель Конохи? Я хочу ще раз видати!
Що тут скажеш? Звичайно, видати. Подумаєш, зайвий набір печиво. Це тільки зміцнювало його думки про простих людей: якщо є можливість отримати користь і не скористатися нею, ти просто дурень.
Звичайно, справа була не тільки в пряниках. Після перебудову Конохі у кожної сім'ї з’явився свій будинок, до того ж він мав маленький, прописаний в внутрішньому місті, доступ до ресурсів і без проблем. Життя не давило. Якщо, звичайно, ти не дрімав.
За таких умов діти були природними. Одна дитина не має навантаження. Два теж досить толерантні. Навіть трьох можна було потягнути, бо тепер обоє батьків працювали. Але прості люди завжди вміли рахувати. Не відчуваючи труднощів, мати дитину і отримувати за це щорічні бонуси - що може бути кращим?
Отже, Юя отримав перші дані для аналізу.
Дожити населення в десять мільйонів у найближчому майбутньому було складно. Отже, потрібно зменшити ціль: для початку вийти на мільйон. Але обчислення показали, що навіть з урахуванням теперішнього бебі-бума через рік Коноха все одно не дотягне до цієї цифри.
Юя задумливо потерпить підборіддя. Може, запустити програму заохочення для другої дитини?
Поміркувавши, він відкинув цю ідею. Стимулювати - добре, але надмірне стимулювання могло призвести до серйозних проблем.
Їх і без того в Конохі вже вистачало.
Наприклад, серед десятків тисяч мешканців зовнішнього міста були ті, хто навчився користуватися лазівками у системі. За правилами, щоб переїхати до внутрішнього міста, потрібно було жити у зовнішньому п’ять років. Але якщо вийти заміж за мешканця внутрішнього міста або одружитися з його жителькою, то це стало чудовим правилом. Ти відразу отримував право на переїзд, доступ до всієї розвинутої інфраструктури і пріоритет при пристрої на роботу.
У умовах швидкого економічного росту більшість з цих проблем лишалася під загрозою. Але це не означало, що їх не існувало. І вони неминуче вирвалися б усі разом.
Рішення, яке мав побачити Юя, було просте: перш ніж проблеми вибухнуть, потрібно просто втискати педаль у підлогу і проскочити їх. Поки мешканці внутрішнього міста живуть добре, або принаймні відчутно ліпше від людей зовнішнього вигляду, багато суперечностей не матимуть значення.
А щоб контролювати всі ці процеси, як вже і майбутні, потрібно було нової структури...
Юя взяв кисть і натрапив на сувої назви майбутнього управління: « Управлення по справах населення».
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt