Дев'ять вечер. У великому залі ресторану "Коноха" зібралися всі мало-мальські торговці та промислові підприємства села.
Навскидку — людина сорок, не менше.
Якщо не рахувати дрібних крамничок і перекупників, тут були все: акціонери сталелилійного заводу, власник текстильної мануфактури, власником універсальної крамниці з торгівлі...
До слова, "універсальна лавка" - це тільки звучить скромно. Досить було знати, де вона знаходиться, щоб оцінити розмах. З того часу, як торгівля стала головним діловим центром, ціни на землю там змили до небес. Лише той факт, що там є магазин, говорив про величезний стан. Тим більше що на цій вулиці завжди товпилися чужаки з Скритого Тумана і Песка, залишаючи в страті села свої гроші.
Ледве всі розпорошились, один з торговців подав голос, не приховуючи ехідства:
— Юя, мальчик мій, тобі вже є вісімнадцять? Газети можуть написати що завгодно, але хто знає, що там на фронті було насправді ...
І підхопив інший:
- І до речі, Юя, ти вже доклав Хокаґе-сама? Нам можна поновити роботу? Дивись, як би не вийшло, що Хокаґе-сама вже наказав тобі піти нам на поступки, а ти тут освідчуєш.
В очах Учіхи Каґамі впав холодний вогонь.
Юя, однак, лише криво посміхнувся. Він витягнув через пазухи кілька небрідних листків і, подавши роздратування, простягнув їх зібраним.
Один з купців взяв папір.
Але йому слід було пробігти очима по перших рядках, як зневага на його обличчі переросла в напружене здивування. Він вкинув голову, дивлячись на Юя з неприємною жадібністю.
— Це справа, — сказав Юя рівним голосом - без особистої участі Хокаґе-сама з мертвою точки не просунеться.
Жадібність першого купця поступилася місцем лихоманку. Він мовчки кивнув і передав листки сусідові.
Грема здивування, наче заразна хвороба, поповзла до облич усіх присутніх.
Пропозиція Юя була до геніальності простим: заснувати Сберігаючий Банк. Мешканці Конохі кладуть гроші в нього, а банк дає їм річний відсоток. У цей рік банк у свою чергу бере гроші в обіг — інвестує, вкладає і додає.
По суті, використовувати гроші для себе.
Для цих пройдисвітів, для яких нічого не було окрім вигоди, така ідея була схожий на наркотик.
Один з них, не в змозі більше стримуватись, подався вперед:
— Пан... Я хотів би дізнатися... Як саме можна приєднатися до цього проекту?
Юя отримала повну посаду як « помічник Канцелярії Гокаґе ». Простіше кажучи, заступник особистого секретаря. Але всім було очевидно, що у цього "інструмента" в руках Другого Хокаґе влади куди більше. І довіра теж. Особливо після того, як Юя довів свою ефективність.
Юя не відповів. Він просто чекав, занурившись у мовчання.
Здоровий глузд підказує, що було б передчасно викладати цей проект на стіл. Після війни в Конохі ще не було достатньо заощаджень, а мирне життя тривало трохи більше року. Відкривати банк було рано. Крім того, чим довше він тягнутиме, тим більше людей і важіль впливу будуть у його руках.
Не те що зараз, коли без залучення цих торговців і їхніх капіталів не вистачило б ні грошей, ні виконавців.
Але Юя не міг чекати. Його загнали на стіну, поставили форсувати події і витягнути плани для далекого майбутнього.
Яка різниця? Цей світ — це шинобі, і тільки ніндзя міг наблизитися до реальної влади. А без захисту цієї влади Юя знав сотню способів змусити їх виплюнути кожен зароблений рій.
Однак усі вони були пожадливими стерв’ятниками, що слітали на запахи. Тож Юя вирішив не дріб’язкові справи і відразу кинув на стіл бомбу.
Звичайно, не головний козир. Що ж таке козир — банк? Але щоб спокусити цих покидьків, цього було більш ніж достатньо.
Тиша в залі стала майже дотиком.
Після того, як гул остаточно стемніє, Юя негромко сказав:
- У мене є план. Підтримка Хокаґе-сама також. Питання в іншому... Де ми розмістимо цей Сберегальний Банк?
Торговці замерли.
І справді, де? У центральній частині Конохі вже давно немає вільної землі. Хіба що...
— Я думаю, то великий будинок поруч з центральною торговою вулицею... — Невпевнено почав один з них, але відразу ж осися, побачивши, що Юя прикрив очі.
Він поспішно замовк.
Юя знову відкрив очі і лагідно сказав:
— Я тут подумал... Здається, для банку мені зовсім не потрібні ви всі. На сьогодні, мабуть, закінчимо. Я повернуся додому і добре обдумаю список учасників.
З цими словами він піднявся, збираючись йти.
Купці всмушилися. Вони вскочили з місця, загородили йому дорогу і лише після довгих умов переконали залишитися.
Після недовгого, але напруженого обговорення розмова неминуче повернулася до того, чого і добивався Ю. Він мав одну ціль.
Земля великих кланів.
Якби не присутність Учихи Кагами, хтось би вже б'є квартал Вчитеха. Але зараз не стало сміховинних.
Юя зберігав мовчання.
Нарешті один з купців, скрипивши зубами, вирішив:
- У мене є деякі зв'язки в клені Інузука! Я поговорю з ними!
Юя не шепохнувся.
Усі зрозуміли, що Інузука не є такою метою.
Тоді сказали:
— Абураме... Шимура... Акимичи...
- ...Сарутобі.
Коли Юя почув це ім’я, то відкрив очі. Він кивнув і подивився на того, хто говорив.
— Якщо зможеш це влаштувати, то зарахується як головна заслуга.
Ніхто не завидував сміху. В очах інших, лише насмішка читала.
Той, хто це сказав, спочатку поспішав, але потім закусив губу і випалив:
— П'ять відсотків доли! Я беруся за це!
Юя лише зневажливо хмикнув.
— Один відсоток. Не хочеш, як заманеться.
Він зібрав свої папери, встав і, зробивши пару кроків до виходу, зупинився.
Торговець вирішив, що той передумав, і вже відкрив було рот, але Юя його випередив:
— Ваші прохання про відновлення роботи я схвалив. І зарплатня вашим робітникам я виплачу сам. Бо боюся, що дехто з вас скоро матиме проблеми.
Він підняв вказівний палець.
- Половина. Мені потрібна лише половина з вас для участі в проекті банку. Як думаєте... Хто тут зайвий?
Після закінчення, Юя наче невпізнай плескнув по плечу найближчого купця.
Того самого, що минув момент тому висміював з нього.
Чоловік впав на підлогу, з рота пішла піна.
- Ох, який жаль. Невдовзі після смерті Юя побачив, як з’явилися крижані очі і усміхнувся. — Вважайте, я допоміг вам позбутися одного конкурента. Можете не дякувати.
З цими словами він покинув ресторан.
Звичайно, він нікого не вбивав. Ці комерсанти мали чорну душу і гнилу кров, а їхні руки були б надто брудні. Він просто змусить цих блощиць з'їсти один одного.
У залі, який впав на підлогу купець з останніх сил вчепився в ногу іншого.
— Спаси... Врятуй мене... - Прохрипел він.
Той, за кого він вхопився з спотвореним обличчям відштовхнув його руку і з криком відскочив геть. Але покликати на допомогу він навіть не спробував.
Через мить торговець на підлозі знепритомнів.
Один з тих, що залишилися нахилився, положив пульс і, виявивши що той ще дихає, розхвилювався:
— Я так и знал! Цей молокос не сміє нас чіпати!
Він не бачив, як в очах деяких його колег запалилися хижі вогники.
***
Наступного дня один з найвпливовіших промисловців впевнено вирушив у Канцелярію Гокаґе, але на порозі його зупинив Учіха Кагами.
— Представник не буде з вами розмовляти, аж поки список претендентів удвоє скоротиться, — відчукав він.
Торговець подзвонив:
— Я не з приводу банка!
Кагами мовчки дивився на нього крижаним поглядом.
— Ти думаєш, що на вашій Конохі світло клином зійшовся? — У люті розлютив той. — Та я краще в Хмаро подамся, там зароблю!
Він вилетів з будинку, але перед очима вперто стояла схема Сберігаючого банку. За деякими підрахунками, перший же оберт міг принести мільярди. Він в житті не бачив таких грошей. А буде і другий транш, і третій...
Що до торгівлі в інших селах...
Цілий день він ламав голову, а наступного ранку дружина і дочка знайшли його мертвим у власному кабінеті.
У своїй канцелярії Юя посміхнувся.
Ну що, сволочи... Нарешті я вас прищучив.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt