Цунаде дивилася на повільно тренуючого до неї хлопця. Він йшов, понуривши голову, захоплений у свої думки, і в ній закинула злость.
Вона за нього цілий день ледве з розуму не зійшла від страху, а він є як ні в чому не бувало?
Розчарована, Цунаде зірвалася з місця. Гнів вдарив у голову, кулаки стиснулися самі собою і вона кинулась на Юя.
Почувши шум, той підняв голову. Побачивши її, він на мить завмер і потім тихо вимовив:
— Цунаде...
Вона теж застигла, повільно опускаючи руки.
Сьогодні брат Ю...
Кхм, який він їй брат? Просто несправжній тип.
І все ж...
Цунаде помітила, що виглядає він неважливо. Його погляд ковзнув повз неї, кинувшись кудись за спину. Вона обернулася і побачила Джіраю та Орочимару.
Коли Цунада пригрозилась, то швидко розірвала свій запал.
- А ви чого за мною пов'язалися? — буркнувла вона.
Але Джірая її наче і не чув. Він проскочив повз Цунаду, підбіг до Юя, схопив його за руки і подивився на нього палаючими очима:
— Братец! Ти просто невірний! Лише подумайте: самому важко поранити Райкаґе і дати нашим групам час відступити!
Юя лише гірко посміхнувся. Так, Райкаґе був поранений, і загони дійсно відступили, але його заслуги в цьому було небагато.
Райкаґе був раптовим, але як тільки Сенджу Тобірама сорієнтувався, у ворога не залишилося жодного шансу перебити всіх шинобі на передової (хоче закінчити одного Юя він все ще міг). Отже, організоване відступництво було наперед визначене. Крім того, якщо б не необхідність захищати його, Юя, другий Хокаґе міг би взагалі перейти в контратаку.
Але Юя був занадто важливий, так що цей варіант навіть не розглядався.
Строго кажучи, він звичайно зіграв свою роль, але головним фактором успіху стало командування Сенджу Тобірами. А той, у свою чергу, списав всі лаври на одну людину...
Юя розумів, що другий Хокаґе прокладав для нього дорогу.
За наказом Тобірами його привезли назад у Коноху. Він повернувся тільки вчора, разом з Сарутобі Хірузеном і Учхою Кагами. Ті двоє були поранені по-справжньому важко, коли намагалися прикрити його відхід. І сам Юя, піддавшись раптовому пориву, покрив своє тіло золотом, що виявилося схоже на бронежилету і забезпечило певний захист.
Правда, золото хоч і врятувало його, але зіграло злий жарт: гарний провідник, воно передало розряд чакри Вірші Молнія від Райкаґе по всьому тілу. Досі пам’ятаю, як волосся вставали дибки від попереднього струму. Паличка про два кінця, не інакше.
Але без цього золотого бар'єра він був би вже або мертвий, чи прикутий до ліжка на довгі місяці. І вже точно не зміг би зараз стояти на ногах. Медицина в Конохі, наприклад, залишала недостатку кращого. Жодних медичних заготів, ніякої системи.
Але тепер це не був час. Юя примусив себе усміхнутись Трійці і привів їх до найвишуканіших м’ясних ресторанів Конохі.
Котрий до слова, належав йому самому.
Цунаді і Джірая замовили кілька десятків тарілок з м’ясом. Юя, не звертаючи на них уваги, повернувся до Орочимара:
- А ти чого не замовляєш?
Ще зовсім маленький Орочимару з сумнівом подивився на нього.
- Брат Юя, ти сьогодні якийсь ... Дивний.
Серце у Юя текли. Він видавав з себе смішок і пояснив, що, ледве відкинувши ноги з поля бою, усвідомив справжній зміст життя. Нам треба щодня наїдатися до відвала, бо якщо ти помреш, то більше не зможеш поїсти. Хіба не образлива?
Маленький Орочимару, здається, не до кінця зрозумів, але кивнув і став малювати м'ясо в соус.
Хоча Юя з полегшенням видужала, він не знав, як почати розмову.
Колись, читаючи мангу, він дізнався, що батьки Орочимару загинули у цій війні. Але коли саме - він поняття не мав.
Тепер... Тепер він знав.
І знав абсолютно точно, що вони загинули під час раптової атаки Другого Райкаґе. Атакі, навіщо був він сам.
Душу Юя гризло почуття провини.
Якби він не пішов туди... Чи могли б батьки Орочимару вижити? Можливо, їх все одно наздогнала б смерть але точно не з його вини. І тоді він міг би знайти собі виправдання.
Але зараз...
Десь на середині трапези Джірая раптом згадався і з підозрою ткнув в Юя пальцем:
- Брате, ти ж не... не придумав ще який-небудь секретний спосіб поїдання м'яса, про яке нам не розповів?
Ну так, опам'ятався він. Що з дитиною взяти.
Минулого разу Юя не сказав їм, що можна приготувати соус для м'яса, і чекав, поки вони наїдаються досита, а потім сам змішав собі запашну приправу і з апетитом сплітал м"ясо, обливаючи жирні пальці.
Цього разу Джірая вирішив, що став розумніший. Він точно не збирався знову давитися прісним смаженим м'ясом.
Юя швидко поспішав, а потім похитав головою. Він подивився на Джіраю, потім на Орочимару і тихо посміхнувся:
— А ты прав. У мене дійсно є ще один спосіб.
— Я так и знал! Я так і знав! — З захопленням помахнув руками Джарійя.
Юя покликав офіціанта і замовив стопку тонких хлібів, а потім показав Трійцю, що робити.
Завертати смажене м’ясо в лішку, по кілька ліктиків за раз, а любителям овочів можна було додати і їх.
Такого способу їсти м'ясо діти ще не бачили.
У результаті всі троє впліталися за обидві щоки, перемазавшись у жирі і соусі. Навіть Цунаде дивилася на Юя дуже потеплішим поглядом.
Коли настав час прощатися, Орочимару сказав, що треба зайти на торгову вулицю і купити мішок рису для старої сусідки. Юя зупинив його, коли той вже збирався йти.
— Орочимару... - Юя говорив дуже серйозно. - Хочеш... стати моїм братом?
Він не жартував. Немає значення, який шлях обрав Орочимару в оригінальній історії: зрада села, вбивство вчителя, нелюдські експерименти... Тепер Юя відчував, що зобов'язаний про нього подбати.
Або, точніше... Він був у боргу перед сім’ями тих ста шінобі, що загинули в тому рейди. У справі, навіщо був він один.
Орочимару дивно подивився на нього. Побачивши, що Юя не жартує, він інстинктивно хотів відмовитися. Але тут втрутився Джарія, виснувши руку:
— Братец! А я можу стати твоїм братом?
На обличчі Юя відображалася вселенська втома. Ну що за дитина... Гаразд, нехай буде так. Він зітхнув і махав рукою:
— Добре, добре. Вважайте, що ви тепер мої молодші брати. Можете тепер по всій Конохі ходити з важливим видом. Якщо влипнете у неприємності, просто назвіть моє ім'я, домовилися?
Очі Джіраї відразу загорілися.
— Братец! А... ми ще коли-небудь зможемо поїсти такою смачною? Раз на тиждень... Ні, в півмісяця! Ні! Хоч би раз на місяць!
Юя подивився на нього і, посміхаючись, похитав головою.
Джірая дуже знеохотився, коли Юя додав:
- Якщо захочете... Ви можете приходити хоч щодня.
Сказавши це, він розвернувся і пішов геть. Цунаді поспішила за ним, і вони в одному напрямку.
Позаду залишилися захоплені крики Джарія.
Цунада йшла поруч, заклавши руки за спину і надувши губи.
- Легко тобі говорити! - Пробурмотала вона. - Ми з тобою минулого разу бачилися кілька місяців тому! А тепер ти взагалі покинув село... на... на... Тьху! Загалом, хто знає, коли ти знову зникнеш.
Юя мовчки дивився на її хвостик, що підстрибував в такт кроках. Помовчавши, він тихо відповів:
- Більше не піду.
Цунада здивовано підняла на нього очі.
« Я більше не піду », — повторив Юя, але цього разу вже для себе. Він підняв голову, дивлячись на схід сонця і прошепотів: « Я більше ніколи не піду ».
Цунада дивилася на хлопця, який був вище її голови. Їй здалося, що в серці шевельнулося щось нове...
— Гаразд, — опустив очі Юя і посміхнувся їй. - Ти йди додому. А твій брат сьогодні ще має справи.
Все світле відчуття тут же улетілось. Цунаде змерла його скептичним поглядом.
- Ну так, який ти у нас зайнятий. Завтра знову протрапиш на кілька місяців?
Юя розсміявся.
— Звичайно, що ні. Завтра після академії чекайте мене. Я обов'язково прийду і знову поведу вас їсти м'ясо.
Цунада моргнула і простягла йому мізинець.
— Давай на мізинчиках.
Вони схрещували обіцянку і розлучилися.
Попрощаючись з Цунадою, Юя розвернувся. Посмішка відразу зійшла з його обличчя, змінившись холодною рішучістю.
Настав час розібратися з першопричницею всього, що сталося.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt