Що там собі думали в Пісні, було рішуче неважливо. М’ясо, що саме проситься на зарізу, нехай і тоне, майже без жиру — гріх не подіє. Якщо вони самі напрошуються на пограбування, то хто жалітиме їх?
Тому, на відміну від Киригакура, оточеного морем і придатною їжею для цілої країни лише його дарами, Сунаґакуре не мав нічого спільного з рахунком. Якщо говорити про доставку країни Ветра, то їм була сама пустеля. І кактуси з верблюдами, мабуть, всі скарби. Ось тільки нафта з цих пісків чомусь не била, що робило ситуацію особливо безрадісною.
Усі багатства країни Ветра були зосереджені на північному заході: родючий оазис, який живила річка, що втікала з засніжених гір, багаті копальні, невичерпні ресурси. Але все це належало даймі країни Ветра.
А Сунагакуре? Їм сподобалося виділили клаптик землі під селом, і на тому спасибі, не потрібно насаджувати. І хоча я щороку відрахував їм певну суму грошей, вони були безнадійними. Отже, шінобі Песка з року в рік бачили той самий сон: як вони відкопують золото у пустині.
Але тепер сон міг стати яв’ю. Умови угоди між Конохою і Туманом ніхто не приховував — Кіригакурі, боячись, що Лісст піде на п’яту й оголосить їх того ж дня.
Юя, побачивши це, лише посміхнувся. Бояться, що ніхто не дізнається, як я вас обвів навколо пальця? Що ж, нехай всі знають.
І новина розлетілася по всіх інших великих і малих країнах.
У Сунагакурі з’явилися глибокі думки. Вони теж велике село. Якщо Коноха, боячись вступити Тумана у війну, пішла на такі поступки, щоб виграти час (у вищі лагоди Песка ні секунди не сумнівалися, що це була саме хитрість), то чим вони гірші?
« Ви просто зобов’язані укласти з нами такий же договір. Не замкніть - ми нападемо!»
Так і народилася ця абсурдна сцена, в якій Сунагакур сама благала себе пограбувати. Звичайно, Юя охоче погодився.
Сенджу Тобірама нарешті зміг зітхнув з полегшенням. З п'яти великих націй країни Ветра і Країна Води щойно підписали з ними договори. Війна з ними найближчим часом виключена. А значить, ви можете звільнитися від сили і нарешті розібратися з Країнами Молнією та країною Землі.
Позиції Конохі знову стали сильними.
Стояв кінець літа. Від самого початку Коноха почала лаватися у хитрощах цієї війни, і тепер вона пожинала плоди через неуважність двох держав. А кінець літа, як відомо, означає одне...
Созрів рис. Час починати жнива.
І саме в цей момент сталося щось з ряду геть виходь.
Відряд з Івагакурур вирізав загін із Кириганакуре.
Суть справи була проста. Перед тим як угоду було підписано, шінобі Тумана все ще могли вступити у війну. Тому кілька сотень бійців Кіри були в центрі об'єднаних сил Камня і Облака. У той час багато людей були незадоволені, бо не рвали передових гостей, але вони виправили провізію союзників.
А потім з Киригакури прийшла звістка: відбій, с Конохою не воюємо, повертаємось.
Івагакур і Кумомаракуре ледве не луснули від люті легені.
Три місяці сидіти на нашому задоволенні, а в кінцевому підсумку заявити, що ви умиваєте руки! Нехай їх було небагато, але злість брала свою.
Але, подумавши, командування вирішило, що їм і з однією Конохою важко воювати й Туманом — чисте самогубство. Скрипнувши зубами, вони наказали шінобі Кірії прибирати повозки.
І все б обійшлося, отримай ці хлопці наказ і відразу ж пішов. Але ні, вони вирішили завести прощальний вечерю за рахунок союзної армії.
Ви в Кіригакурі голодуєте, чи що? Навіщо наостанок об'їдати інших? ( Справедливості заради, харчування в Тумані і вперто залишав недостаток. Як багаті, так і щасливі, а заможні були головним чином моряпродуктами. Невдовзі після того, як ти будеш на такій дієті, тобі стане здаватися, ніби від тебе самого несе риба.
У результаті шінобі Камня, який наглядав за провіантом, видав половину звичайної порції. Люди Тумана залишилися голодними і вимагали добавок. Але відповідальний за склад був запальний, і його коротке: « Добавки? Хрена з два!» - стало іскрою, що впала в порохову бочку.
Так і сталося, що цілий загін шінобі Кіриґакуре був перебитий до останнього чоловіка.
Коли Цучікаґе і Райкаре дізналися про це, вони остовпилися.
Що це таке? Невже небо на боці Конохі?
Коли Юя почула новину, то просто з подивом посвиснув. Треба ж, в початковій історії країни та землі Води також зіткнулися під час Першої війни шинобі. Тоді обидва Каге, і Цучінґе та Мізукаґе вбили одне одного, але причина їхньої ворожості залишилася невідомою. Це не через якісь жалюгідні порції їжі.
І все ж це сталося. Здається, що дві ці країни на протилежних кінцях світу все одно мали йти в бій.
« Що ж, — подумав Юя, - сила, яка повертає історію в передначертанне русло і справді лякає".
І події підтвердили його правоту.
Другий Мізукаґе, Хозукі Генгецу, був людиною неприборкуваної моралі - це стало ясно ще тоді, коли він був готовий, знехтувавши все, кинутися на Коноху. Витерпіти вбивство цілого загону своїх людей? Та ні за що!
Він негайно вимагав від Цучікаґе видати винних.
Але і Другому Цучіке було що сказати. Що взагалі з себе представляють ваші хвалькі шінобі Тумана? Три місяці сиділи на нашій шиї! Тепер, коли прийшов час жнив замість того щоб допомогти їм, вони вирішили зробити ноги. І добре б просто пішли — так ні, їм ще й бенкет на доріжку подавай! Ніби з голодного краю втекли!
« Я не видаю людей. Ні за що! Є сміливість - прийди і візьми сам!»
Другий Мізукаґе не став церемоном. Він справді зібрав людей і рушив у похід.
Сенджу Тобірама на якусь мить навіть запідозрив, що цей божевільний просто шукає привід, щоб по дорозі напасти і на них.
Але другий Мізукаґе дотримав свого слова. Його армія промарширувала повз оборонні регіони Конохи, навіть не отримавши їх поглядом, і пішла далі на захід.
І ось дві країни - одна з крайнього північно-західного заходу карти світу, інша -- із крайнього південно-східної частини — зійшлися в лютій битві на півночі Огня. Битва, від якої помер сонце і здригнулася земля.
Сенджу Тобірама і Другої Райкаґе, дивлячись на це, хотіли сказати багато чого, але в кінці думки обох повелися до одного:
— Оголошуємо перерву. Спочатку рис зберемо, а вже потім повернемося і домовимося.
Зібрати рис і ... подивитися шоу.
Наприклад, восени 17 року Конохі на першій полосі першого видання заснованого Юєм « Вісник Конохі » фарбувався заголовок:
« ШОК! Другий Міхалукаґе та другий Цочіке зійшлися в бою! Причина вас вразить!»
Мешканці Конохи, які ніколи не бачили нічого подібного, відважні з прилавок весь стартовий тираж у дві тисячі примірників...
Створити таку газету було не складно. Будь - які друкарські верстати або гравірні дошки могли направити друк за допомогою ніндзюцу. Але саме установа була потрібна. Кожна країна потребує рупору, здібного і роздмухувати людей та направити громадські погляди у потрібне русло.
Звичайно, через низький поріг входження Юя був впевнений, що інші великі села скоро підхоплять ідею. Що ж, нехай так. Заодно створить кілька робочих місць для шінобі в інших країнах.
А зараз...
Зараз можна і подивитися на чужу бійку.
***
Восени 17 року Конохі Юя повернувся в село.
Він приїхав відвідати дружину свого вчителя Узумакі Міто.
І відразу ж дізнався приголомшливу новину.
- Країна Водоворотів... Він хоче, щоб ви повернулися!
Юя насупився.
Ця країна Водоворотів...
Що вони задумали?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt