- Це лист від твоєї матері. Вона неграмотна, тож я писав під її диктотку. Читати вмієш? Якщо ні, я прочитаю вголос.
Юя з м’якою, майже батьківською посмішкою переходив від одного загону шенобі до іншого. Не минуло й дня, а його листи в руках майже наполовину вичерпалися. Багато хто призначався тим, хто все ще був на передовій і не повернувся на відпочинок.
Коли Юя бачив, як суворі обличчя воїнів пом’якшуються і в його очах блищать непрошені сльози, він міг лише спокійно вдихати їх. Нехай він і затіяв все це заради захоплення їхніх сердець, залишатися осторонь, не порушеним цим видовищем, було неможливо.
Звичайно, не кожен лист повинен був знайти свою адресу.
У таких випадках Юя мовчав, ретельно відкладаючи повідомлення в окрему стопку. Коли війна закінчиться, він спалить їх на могильних плитах тих, хто чекав.
Наступного тижня бойовий дух об’єднаної армії Конохі був на безпрецедентній висоті. Навіть неграмотні шінобі шукали товаришів, щоб прочитати вестічку з рідного села.
Ім'я Юя стало все частіше звучать в розмовах.
Те, що сам перший Хокаґе Сенджу Гашірама взяв його в учні, не афішувалося. Про це знали лише ті, хто походив з великих кланів, таких як Сарутобі Хірузена і Шімури Данзо. Прості панчохи й генини залишалися в незнанні. Також Гірузен з Данзо не поспішав сурмити про його статус на кожному розі — це було б таке саме, як смертний вирок. Принаймні зараз вони все ще були друзями.
І поки на передовій Конохі панувала ентузіазм, Земля не дрімала. Шинобі Івагакурі перетнули міст Каннабі і атакували правий фланг, вступаючи у війну.
Юя знав, що чаша ваги тепер нахилюється в сторону країни Води.
Але ж... І про країну Ветра не варто було забувати. У початковій історії вона так і не вступила у першу війну, зав’язавши в нескінченну боротьбу з однохвостим Сюкаком для того, щоб приборкати хвостатого звіра та створити абсолютну зброю. Але тут була реальність, і ніхто не міг дати гарантій, що Песок не вирішить діяти.
У країні Води вже пробувала ґрунт, але Юя зміг відстрочити їх за допомогою « звичайних атак ». Зараз вони, ймовірно, все ще задумувались, чи варто взагалі вступати у переговори.
Але не це було головним. Важливо було лише те, що вони ще не збиралися нападати.
Сенджу Тобірама міг багато сказати, що готовий до нападу з будь - якого боку, але на війні не можна бути абсолютно впевненим.
Тепер все залежало від країни Води.
На тлі цих подій пройшов ще тиждень. Коноха не тільки стримав тиск країни Молнія, але й змусила ворога внести у гру головний козир: на полі бою з’явився сам Райкаґе разом зі джинчуріками Восьміхвостого. Відсиджуватися в тилу Сенджу Тобірама більше не міг.
Все тилові справи він повністю і повністю поклав на плечі шестерні своїх учнів, що глави з Сарутобі Хірузеном.
Разом з цим наказом Юя призначалася головним інтендантом армії Ліста, відповідальним за збирання і розподіл всіх припасів та спорядження.
Саме в цей напружений момент у тиловому таборі прибула делегація з країни Води.
Посланці були зарозумілі, і Сарутобі Хірузена, Шімура Данзо та інших навіть не здобувши такої поваги. Зрештою, в ті часи їхні імена ще нікому нічого не говорили.
Не дивно, що розмови провалилися.
Умови, висунуті Кіригакурою, були явно грабіційними: сто мільйонів рів і Країна Води виходять з війни. Ще сто мільйонів зверху - вони розвертаються і б'ють у спину цим бовдурам з Деревні Хмлака.
Звичайно, Хірузен не міг на таке піти.
Навіть пам’ятаючи пораду від Тобірами спочатку думати, а потім діяти, він не міг прийняти такі абсурдні вимоги. Це було чисте вимагання, спроба зірвати їжу з повітря.
Посланець Тумана не розчарувався. Він з самого початку знав, що Коноха відмовиться. Делегація вже зібралася було йти.
Лица Хірузена та його товаришів помадніли. Вони добре розуміли, що варто цим людям покинути табір і країна Води негайно нападе. У очах Шимури Данзо спалахнула небезпека.
Посланці Тумана злякалися.
- Навіть якщо ви вб'єте нас, Країна Води все одно вступить у війну! — Поспішно викрикнув їх голова. — І тоді вона кине на вас всі свої сили!
Ці слова заглушили запал молодих шінобі. Хірузен подав знак відступити.
Делегація з полегшенням видохнула і вже зібралася ретуватися, як їм перешкодив шлях Учиха Кагами.
- Що хочеш?
Каґамі з м'якою посмішкою схилив голову:
— Переговори не увінчалися успіхом, але це не означає, що ми не можемо обговорити інші форми співпраці. Головний інтендант Конохі хоче вас бачити.
Під ввічливим, але наполегливим конвою Кеґамі делегація Тумана була доставлена в наметер Юя.
У цей момент Юя виглядав зовсім інакше. Він використав технік перевтілення, щоб представити перед ними чоловіка тридцяти років і зріст під метр вісімдесят. Чорні в'язні волосся ніспадали на плечі, а легка щітина на підборідці додавала йому вигляд зрілої і обяжнючої людини.
Він сидів за низьким столиком, зхрестивши ноги, і жестом запросив посланців сісти.
- Ти ще хто такий? — Нахмурившись, запитав главу делегації.
— Дозвольте представитися, — з легкою посмішкою відповів Юя. — Моє ім'я Кемігане Юя. Я учень Першого Хокаґе, а нинішній Гокаге Сенджу Тобірама, доводиться мені наставником-диядей.
Посланець недовірливо оглянув чоловіка. Учень Сенджу Хаширам? Він ніколи про таке не чув. Неважно.
- І навіщо ти нас сюди покликав? — Глучно запитав він.
Юя посміхнувся і, наливши гостю чаю, вимовив:
— Не варто так напружуватися. Я щиро бажаю обговорити з вами співпрацю.
Посланець уже хотів заперечити, але Юя зупинив його жестом.
- Звичайно, ми не можемо прийняти пропозицію, яку ви раніше почули. Звільнення з повітря — це спокуслива перспектива, але ми не діти. Давайте вважати це жартома, недостойною серйозного обговорення.
Юя говорив чітко, одним махом принизивши їх ультиматум до рівня невдалих жартів і відрізав усі шляхи до подальшого торгу.
Посланець Тумана замовк.
Тоді Юя дістав великий сувій, розгорнув його і подивився на розділ делегації. І продовжив:
— А ось - наша щирість. Всі умови, перелічені тут, я вже обговорив з паном Хокаґе, і він дав свою згоду. Як тільки ваша сторона прийме їх, і ми отримаємо сувій з підписом та печаткою пана Мізукаґе, наші села стануть повноцінними союзниками.
Посланець зумлівно дивився на нього. Він не сподівався такого повороту.
По дорозі до Коноху він знав, що місія не буде з приємних, але Мізукаґе не залишив йому вибору. І спочатку все йшло згідно з попередньою сценарією: Коноха відхилила безсоромні, на його думку, вимоги.
Але цей сувій в руках чудового зрілого чоловіка... Це було щось зовсім інше.
Було очевидно, що пропозиція угоди — це не просто хитрість і відчайдушна спроба виграти час та відстрочити вступ Тумана у війну.
На лобі посланця виступила іспанка.
« Неможливо підготувати такий документ за кілька днів... Значить, Коноха... і справді хоче укласти угоду з Туманом? "
"Але..."
« Як я, простий посланець, можу приймати таке рішення? »
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt