Через три місяці, коли з’явилися сталелитні фабрики, до кланів грабіжників нарешті дійшло. Це відчуття захиталося, коли другий Хокаґе, що на початку вклав десять мільйонів рей і після неквапних рухів пальцем, тепер отримував половину прибутку. Вони ж, ті хто вкладав енергію і гроші, шукав людей та землю для будівництва п'яти заводів, тепер, після вирахуваної зарплати робітника й вартості руди, отримували тільки мізерні крихти. Чищення грошей від продажу шінобі становило сотні тисяч рей на місяць, але саме половина з них просто виклала відповідну суму в потрібний час.
Тільки зараз до розділів кланів дійшло, наскільки далеко виявилося Другим. Їх... Провело.
Але що вони могли зробити? Спочатку він ризикував десятьма мільйонами. Вони ж вклали по кілька сотень тисяч, найграндіозніший розкрутився на один мільйон. Ті, хто менше вклав, отримують меншу суму і справедливість. Ось тільки... Очевидно, за два роки другий Хокаґе поверне всі свої інвестиції і після закінчення часів отримувати половину прибутку з п'яти сталелитніх заводів без жодних зусиль.
Серця розділів кланів обливалися кров’ю, але не можна було заперечити. Його дії були бездоганні. Тоді, ризикніть, скажімо п'ятьм мільйонами, і зараз би веслували гроші лопатою. За кілька років було б відбито долучення, а далі - чистий прибуток. Але вони не вклалися. І кого тепер винити?
Наприклад, у пам'яті народу прозвучу "Професор Ніндзюцу" для Сенджу Тобірами додали ще щось: « Вимерлий економіст». Через багато років майбутній Хокаґе Юя Камігане скаже, що всім своїм знанням в економіці він завдячує Другому. І з цієї ж причини в інших країнах ненависть до Сенджу Тобірама досягне небачених висот. Якщо одна країна багата, значить інші бідніють...
Але все це було справою майбутнього. Зараз же...
На початку 17 року н. е. Конохі країни Молнія раптово зтягнулася до кордону понад тисячу шенобі. Гроза збиралася на горизонті - це була прелюдія до війни.
***
Сенджу Тобірама, звичайно, був у курсі подій. Він віднісся до цього з усією серйозністю, але апетиту не втратив. Як він і говорив своєму братові Гаширамі, Сенджу Тобіраму не боявся кинути виклик всьому світу.
Стук-тук.
— Уходи.
Двері відчинилися, і в кабінет увійшла його секретарка - чарівна дівчина з волоссям, стринуті у високий хвіст.
— Хокаге-сама, — шанобливо сказала вона, - глави кланів сквайників знову подали разом прохання.
Тобірама втомилося потер переносицю. Затія Юя з так званим « торговою гільдією» перевершила всі його очікування. За два роки 10 мільйонів, а також у п'яти заводах - це було геніально.
Головне, що гроші на одяг були джерелом прибутку. Прості люди не переймалися цим, а це означало, що вони не мали жодної соціальної стабільності. Заводи забезпечили людей роботою, а шинобі — причиною для того, щоб витратити гроші. Навіть Тобірама, далекий від економіки, розумів: не можна дозволяти шінобі збирати величезні багатства. Це могло призвести до катастрофи.
Теперішня схема була ідеальною: не просто забрати їх гроші, а вичистити гаманці дочіста.
Немає грошей? Вирушайте на місію.
Ось тільки... Місій на всіх не вистачало. Ця думка знову змусила Хокаґе нахмуритися.
І ще до того, ці клани, побачивши, який прибуток приносять заводи, тепер не могли сидіти склавши руки. Але це не мало значення. Хіба він, Сенджу Тобірама, дозволить комусь диктувати йому умови? Ніколи.
- І чого вони хочуть цього разу? — Тон Хокаґе був різкий, і на це були причини.
Звичайно, ці торговці не хотіли усувати такий делікатес. Але лев’яча частка належала Тобірамі, і вони не відважилися перелічити йому. Залишилося одне — розширюватися. Вони хотіли прийняти нових членів до гільдії.
Тобірама вже радився з цим питанням, і той був категоричний: на даному етапі ніякого розширення. Тому Хокаґе категорично відмовився.
— Цього разу щось інше, — відповіла секретарка і загорілася її очі. - Вони хочуть разом інвестувати ще п'ять мільйонів рів.
П'ять мільйонів... Скільки ж на них можна купити вибухових печаток? Мистецтво - це...
Тобірама на мить завмер, а потім, задумливо потираючи підборіддя, сказав:
— Я подумаю. А поки залиш мене. Двері зачиняйте.
- Так! — З радістю відповіла дівчина і вислизнула за двері.
Вона пішла, як Тобірама склав друкарський верстат і миттєво опинився на подвір’ї помети Сенджу.
Зараз тут жила лише Узумакі Міто. Юя ж, щоб уникнути кривотоликів, побудував собі маленький дерев'яний будиночок зовні. Поки Хашірама був живий, він міг жити де завгодно, але тепер все змінилося. Хай смерть Первого Хокаґе і трималася в таємниці, залишаючись у домі дружини свого наставника Юя не міг. Справа була не в переховуванні правди. Колись - а це було неминуче -- про смерть Гашірами стане відомо всім. Що люди скажуть, озирнувшись назад? « Ваш вчитель помер, а ти залишився жити з його вдовою? Чого ти добивався?» Удар по репутації був би нищівним.
Тобірама, звичайно, це розумів. Коли він вийшов з головного будинку, то відразу попрямував до хатини Юя, що схилилася над картою.
Останнім часом він знайшов трохи часу і « поглинав» золото з третьої розвідданної розсипи. Тепер його загальний запас дорогоцінного металу становив п’ятсот кілограмів. Цього було мало. Ніщо не так багато. Золото зробило його сильнішим, але зростання було незначним. От якби у нього було п'ятсот тонн... Тоді інша справа.
Тобірама без передмов сказав, що Юя - це прошена кланів.
Юя посміхнувся.
— Наприкінці минулого року, коли їм пропонували вкластися, вони відмовлялись. А тепер хочуть за п'ять мільйонів викупити 15 відсотків акцій? — он презирливо фырнув. — Так їм і перекажіть: часи змінилися. Хочеть купити частку? Будь ласка. Річний оборот цих заводів - близько ста мільйонів рей. Чистий прибуток — приблизно п’ятнадцять мільйонів. Але нам слід оцінювати не тільки це. Є ще робочі, обладнання, земля... І пам'ятайте, що право на використання землі в Конохі - у руках Хокаґе. Нехай порахують. За п'ять мільйонів ... Дайте їм один відсоток.
Тобірама поспішав.
— Но... Це не занадто жорстоко?
Юя кинув на нього шалений погляд.
- Дядько, повірте мені, через рік вони будуть на колінах просити вас продати їм цей відсоток за п'ять мільйонів.
Тобірама замовк, обмірковуючи його слова, і нарешті кивнув.
— Але, — продовжив Юя, - треба кинути їм кістку. Дядьку, ви можете прогорнути ось що...
***
Звичайно, пропозиція Тобірама не сподобалась. П'ять мільйонів за один жалюгідний відсоток? Це грабіжник! Принаймні, так вони вважали зараз.
Але наступний план, озвучений Хокаґе, змусив їх очі загорітися.
Ідея була проста.
Використовувати Коноху як центр експорту сталевих сирь в інші країни. Продавати готове спорядження — це вступати у конфлікт з місцевими кланами грабіжників. А ось сировина... Зірка була нарозхват де завгодно.
***
І ось на цьому фоні, 17 року н. е., коли Конохі, селева Скрито - Облака з країни Молнія, вторгнулася на Деревню Сухого Ліста, розв'язавши Першу світову війну шинобі.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt