Сенджу Тобірамою було розстроєно в Клані Учиха.
Відтоді як він став постом Хокаґе, новий правитель не тільки значно обмежив владу Поліції Конохі, але й добився переселення на декілька кілометрів ближче до річки. На папері землі Учиха стали більші, але насправді це був вивірений хід, який назавжди відрізав клан від центру влади.
Звичайно, серед односельчан наростав нарікання.
Вони прагнули стати невід'ємною частиною Конохи, і ось чим все обернулося. Така, значить, вдячність?
Учиха завжди були крайніми, і їхнє мислення легко хитало від відданості до образи. Тим більше, що вчинок Тбірами і справді не був благородним. Так день за днем копалася ненависть до другого Хокаґе.
Учиха Каґамі бачив, як змінюється відношення його сім'ї до села та її лідера, і серце його стискалося від тривоги.
- Щось сталося? - Дружина Кагамі, Учіха Масако, була жінкою рідкісного благородства і такту, її рухи були плавні, а голос - м'якук.
Вона підійшла і опустилася поруч з чоловіком у дворі, де він мовчки дивився на зірки. Масако приклонилася до його плеча і тихо проговорила:
— Я мало що розумію у ваших справах шінобі, але знаю: коли ви розмовляєте, то на душі стає легше.
Кагами мовчки обняв її.
Майже всі чоловіки в Клані Учиха були ніндзя. А з жінок лише кілька осіб мали надзвичайні здібності. Наприклад, Юна Учиха Джу показала недюжинний талант до Катона і коли Тобірама оголосив про реформи та відкриття Академії, її без вагання відправили вчитися - як знак щирого бажання влитися у нове життя.
І в відповідь на цю щирість вони отримали тільки холодне відчуження Сенджу. Переселитися на околиці. Порізані повноваження поліції, їхня гордість.
Чи міг Каґамі розповісти про це Масако?
Ні.
Адже вона носить прізвище Учиха з народження, а не отримала за нього заміж.
Він просто змусив себе посміхнутися.
- Нічого особливого. Просто завтра знову на місію. Знову довго не побачимося.
Масако відразу зволожує очі. Зійшовши з духом, вона прошепотіла:
- Тоді, може... лягаєм сьогодні раніше?
Каґамі кивнув і, схопивши дружину на руки, забрав її в спальню.
...
Наступного дня Учиха Каґамі стояв у кабінеті Хокаґе.
- Гокаге-сама, ви викликали мене?
Сенджу Тобірама окинув його довгим поглядом.
— Мені потрібно, щоб ти взявся за одну справу, — негромко почав він. — Справа, за яку ти не отримаєш великої нагороди, але ризикуєш стягнути на себе гнів багатьох людей, якщо потрапиш у невдачу. Ти готовий?
— Готовий, Гокаге-сама, — без найменшого зволікання відповів Каґамі.
Куточок губ Тобірами ледве помітно дёрнувся в подобі усмішки, але він відразу похитав головою.
- Все тобі пояснить мій помічник. Якщо виникнуть запитання, можна обговорити їх з ним через сувій зв’язку.
Кагами шанобливо схилив голову.
Тобірама розписався на писаному листку і простягнув його шінобі. Каґамі прийняв документ і не зміг приховати здивування, пройшовши його очима.
— Це... Хокаге-сама... Цей міст... Ви хочете доручити його будівництво звичайним людям, а не джонінам? Чи це правильно?
Тобірама подумки зітхнув. Ну звичайно, перша думка будь-якого розсудливого шенобі...
Він суворо підтвердив, що завдання саме таке: зібрати і організувати цивільних. Кагами, кивнувши, пішов.
Але коли він вивісив оголошення про набір робітників, реальність перевершила всі його очікування. Перша ж проблема спантеличила його.
Їх було забагато.
На проект, розрахований на триста людей, відгукнулося більше тисячі. Кагами, які були м’якими від природи, могли розводити ворогів перед своїми людьми. Він був упевнений, що допомога таємничого радника, чий контакт йому дав Хокаґе, не знадобиться, але тепер ...
Каґамі розгорнув сувій зв’язку і швидко виклав суть проблеми.
Відповідь прийшла майже миттєво. Каґамі зумлівився, коли побачив детальний огляд інформації про відбір персоналу.
Нічого собі. Ось що значить радник самого Сенджу Тобірами. Яка ж бездоганна ясність!
Каґамі, дотримуючись вказівок, зібрав натовп і запитав, чи є серед них ті, хто працює на будівництві, гідротехніці або вміє діяти.
І треба ж - знайшлись двоє старих, в минулому будівничі. Щоправда, для креслень їм потрібні були особливі інструменти, яких Каґамі не мав.
Каґамі, як і рекомендував помічник Хокаґе, наказав членам родини погрупуватися з усіх членів сім’ї та висунути одного представника — найсильнішого чи найдосвідченіших. Так відсіялася велика частина шукачів.
Поза всяким сумнівом, кістяк Конохі становили великі клани. І якщо вже на те пішло, в самих кланах шінобі цивільних було небагато. Тому вони завжди потребували послуг простих людей.
До заснування села схема була проста: клани давали захист, а селяни обмінювали врожай на риторичну частку врожаю за рік важкої праці. Лише ті, кому бракувало втрати, погоджувались на це. Цілий рік гнути спину на своїй землі, щоб ці шінобі, палець об пальця не вдаривши, забрали майже все...
І добре б захист був надійною. Але, по правді кажучи, до епохи Конохі, за винятком Сенджу та Учиха, більшість кланів хоч і вимагали від селян їжі й ресурсів, гарантувати їхню безпеку не могли. Сили не ті.
Коноха була блискуча і розв'язала цю проблему. Тепер клани служили не окремим спільнотам, а цілому селі, отримуючи від неї ресурси і завдання. Це врятувало всіх від багатьох клопотів. Слід визнати, що основою Скритого Ліста є добрий приклад для всіх країн континенту. Не дивно, що невдовзі інші держави почали будувати власні села шінобі.
Але це призвело до нової проблеми.
На кілька тисяч ніндзя в селі було більше цивільних. До того ж Коноха завжди приймала біженців і переселенців з розтягненими обіймами. У результаті цього люди не мали достатньо орної землі, щоб забезпечити себе їжею. Почалася велика кількість безробітних, які не мають роботи.
Це завдання можна було вирішити двома шляхами. По - перше, вивчайте нові землі. Але він був важким: люди, що прийшли в Конохі безпеки воліли голодувати у її стінах, ніж повертатись до повної небезпеки зовнішній світ.
Другий шлях - підвищити продуктивність. Або ж ми можемо збільшувати врожайність з наявних ділянок або, як зараз, затівати великі проекти, які дали б сотням сімей засоби до існування.
Однак цей метод не міг бути довгостроковим. Причина була проста: немає грошей.
Міст — це лише один міст. Для того щоб повністю змінити Коноху, розкинувши масштабне будівництво, потрібні були колосальні засоби. Навіть тих 200 кілограмів золота, що Юя ховав у запечатаному сувої, не вистачало б на меншу частину.
Будь у нього під рукою золотої копальні... Тоді Юя, можливо, зміг би використовувати його як важіль щоб зсунути з мертва точки всю економіку Конохи.
Але, як і в будь-якій справі, важливо стартовий капітал. А двісті кілограмів золота...
Цього було відчайдушно мало.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt