Сенджу Гашірема, розмальований фізіономією, старанно сплітав рис і з цікавістю покохав на Юя. Він однією рукою обручав паличками, а іншою — за допомогою клею.
ти чим це займаєшся? — запитав Гашірама, проживавши.
Юя побагровело від натуги.
— Треную ниндзьюцу.
На обличчі Гашірами проникло справжнє замішання.
— Ниндзюцу? Яке ще ниндзюцу так вивчають?
— Одному дзюцу, якому мене навчає наставник. Називається: « Пишіть Гріма, що літає », — відповів Юя і знову почав пихтіти.
Узумаки Міто нахмурилась.
— Припини. Спочатку співаєш.
— Погодите! Здається, я щось відчув! Я відчуваю, що зможу сформувати перший символ з чакри!
Міто відклала палички і, мила посміхаючись, подивилася на Юя.
- Може, спочатку поїмо, а потім поговоримо про це?
Юя замер. Уловивши в її голосі дуже небезпечні нотки, він відразу ж опустив руку, схопив палички і взявся за їжу.
Узумаки Міто схвалено кивнула.
— Ось так-то краще. Хороший хлопчик.
У того, хто сидів поруч Хаширами нервово днулось століття. « Ні, серйозно, Міто, ти так само дитину психологічної травми нанесеш! » — подумав він.
Але він лише про себе насмілювався. Вимовити це вголос йому б і в голову не прийшло.
Наступного дня Юя з раннього ранку вже йшов із сумкою до резиденції Гокаґе.
Стук-тук.
— Заходьте, — донісся голос Тбірами.
Юя взявся за ручку, відчинив двері і побоювався всередині.
Сенджу Тобірама, не відлучаючись від проекту, який лежав перед ним на столі, запитав:
— Кого шукаєш?
— Так, — злякався Юя. Дивиться, чи немає тут тих трьох вчорашньих дядьків.
— У них і без цих справ вистачає, - Тобібам нахмурився, про щось роздумуючи, і нарешті поставив свій підпис на документі.
Юя підбіг до столу, обчепився про нього руками і, схиливши голову набік, втупився на проект.
- А це що?
Столицю Сенджу Тобірами, як і належить Хоказі, було завалено двома високими пачками документів « на розгляд». Але цей лист лежав особняком, і те, як другий хмурився над ним, говорило про багато чого.
Тобірама не розсердився. У його очах дитяча цікавість була цілком нормальним явищем.
Крім того, саме в цій найзахопливішій цікавості він бачив джерело їх природного потягу до знань.
Якщо бути чесним до кінця, Тобірама сумував за тими днями, коли був простим вчителем в Академії.
Але тепер він Гокаґе. Щодня його чекає безліч справ, і він майже десять років не брав нових учнів.
- Хмм? "Проект мосту через Болотичну низину"? Що це? Так... "Запитання на вибір п'яти джонінів Вірші Землі для сприяння в будівництві моста." А навіщо посилати на будівництво джонінів?
З подивом Ю, Тобірама похитав головою. Лише дитина, яка багато чого ще не розуміє. Це нормально.
Він з'їв хлопцю волосся і пояснив:
— За допомогою джонінів міст можна побудувати за один день. І тоді наступної осені всі зможуть ходити в низину збирати лікувальні трави і дикі плоди.
Юя підняв погляд на Тобіраму.
- Якщо так, навіщо посилати джонінів? Побудувати міст за один день, щоб він потім простійав до наступної осені?
— Хм? В чём проблема? — Не зрозумів Тобірама.
Юя нахмурився, дивлячись на другого.
— А чому б не найняти звичайних людей?
Тобірама відмахнувся.
— У звичайних людей надто низька продуктивність. Простіше послати шінобі ...
— Але, наставнике, ви ж самі сказали, що міст знадобиться тільки наступні восени?
Тобірама відкрив було рот, але відразу захлопнув і зсув брови.
- Що ти розумієш, маленька? Справа не тільки в продуктивності. Це створить місію для п'ятьох джонінів. У селі не так вже й багато завдань для шінобі такого рангу. Немає місій - немає і винагороди, а це позначається на їхньому рівні.
— Ось як... — простягнув Юя. але замість того, щоб платити п'ятивимірним джонінам, я б наймав кілька сотень звичайних людей. Таким чином вони могли б працювати аж до завершення будівництва. Хіба не краще?
Він невинно кліпав, дивлячись на Тобіраму.
Сенджу Тобірама, дивлячись на це втілення навики, занурився у свої думки. Потім з кам'яним обличчям відвернувся.
- Ти взагалі навіщо прийшов?
Юя з сяючою посмішкою вкинув руку.
— Дивіться, дивіться! Я взяв перший символ друку Хірайшина!
Сенджу Тобірама мовчав.
— Всього один, а вже так задер ніс? - Нарешті, без найменшого ентузіазму.
— А ну марш звідси, тренуйся дальше.
Юя надул губи.
— Головне - почати, решта піде як по маслу! І не забувайте, наставник ... — Він хитро пришукався, — віддав за це понад десять кілограмів золота. Якщо вже на те пішло, чи не занадто це, наставник? Стільки золота — і всього за одного дзюцу!
Сенджу Тобірама все зрозумів. Так от навіщо цей малий з'явився вранці раніше.
Він стиснув кулаки, щоб придушити роздратування і видав усмішку.
— Юя, малюк, це дуже потужне ніндзюцу. Воно коштує 10 кілограмів золота.
— Це все ваші слова, наставник, - хмикнув Юя. — А хто поручиться, що це правда?
Як там говориться? Інтенсивність ремісників і мертвих - це дві великі відмінності в ціні.
Хоч Сенджу Тобірама і не був творцем у звичайному сенсі, але принцип залишався тим же.
За життя він створив понад тисячу ніндзюцу. І що, всі вони вважалися безцінними?
Навряд. Інакше як би ми могли вивчити Хірайшін, випавши шінобі не з клану, таких як Мінато?
Звичайно, є багато причин того, чому Мінато захопився цією технікою: схвалення третього, бойові заслуги, вроджений талант.
Але стверджувати, що на даному етапі це дзюцу коштує цілий стан, було б явним перебільшенням.
Сам Сенджу Тобірама був тут, живий і здоровий. І жити йому довелося ще кілька десятиліть.
Крім того, тепер існував мир. Між селами виникали тертя, але до смерті не щадило.
У мирний час ніщо не варте великих витрат.
Наприклад, золото. Ціна на нього в воєнний і мирний час — небо й земля.
Тобіраму перемагало від злості. « Так, це дзюцу винайшов я! І я вважаю, що воно не коштує 10 кілограмів золота! Але це ж я! Де ще ти навчаєш дзюцу? Ніде. Отже, воно безцінне! Його за гроші не купиш!"
Коли Сенджу Тобірама сказав це, Юя тільки подивився на нього з відсуттєвим видом.
- Тоді поверніть мені золото.
Зробивши глибокий вдих, він зобразив на обличчі вкрай напружену посмішку.
—... Скажи, якого дзюцу ти хочеш навчитися? Тільки без жодних запитів.
Першою думкою Тбірами було, що дитина попросить навчити його якоїсь неймовірної техніки старшого брата.
Але Юя без найменшого коливання випалив:
- Техніка Клони! Я хочу навчитися Техніку Клониров! Через кілька днів в Академії іспит, а я її так і не освоїв! Наставнику, навчи мене, будь ласка!
Витягнені обличчя Сенджу Тобірами миттєво скам'яніло. А в наступну секунду він у люті пнув Юя під зад.
— Вон! Геть звідси!
« Я думав, ти попросиш навчити тебе вищої математики, а ти просиш показати таблицю множення? Ти що, знущаєшся наді мною, Професором Дзюцу?»
Виставивши Юя за двері, Сенджу Тобірама сів за стіл і потертий віскі. Голова розкололася. Його погляд знову впав на проект будівництва моста через Болотисту низину.
Миттєве миття через він криво посміхнувся, встав, звичайним рухом вистрибнув з вікна і подався пряміком в гральний будинок на торговій вулиці Конохи.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt