Сенґу Хашірами розкинулися на південному околиці села.
Коноха, яка виросла біля підніжжя стрімкої скелі з ликами Хокаґе, постійно зростала. На заході, у густих лісах, оселилися клани Х’юга, Сарутобі та Інузука. На південному сході розташувалася Академія ніндзя, заснована Сенджу Тобірамою.
На сході аж до річки Нака була клана Учиха. Та сама річка, на березі якої молодий Саске, відчайдушно шукаючи батьківської похвали, видихає свої перші вогняні кулі... Проте називати це « землями клану» вже не було прийнято. Тепер усі жили в одному селі, вважались друзями і єдиними.
Слова — це одне. А що там насправді, хто знає? Те, що клан Учиха знаходився в певній ізоляції, ніхто не мав секрету. У селі це добре розуміли всі.
Під вечір, з рюкзаком за плечима, Юя повернувся в маєток Сенджу.
— Я вдома, — сказав він, знімаючи вуличне взуття і стасуючи на ньому.
Тиша.
Узумаки Міто, як правило, відразу ж відгукувалися на щось типу « З поверненням" і потім висилала мити руки та готуватися до вечері. Але сьогодні в будинку було незвично тихо.
Юя дуже набоїв головою. Що сталося?
Перебуваючи в тапочки, він протоптав їх через головну зали.
- Пані Міто? Ви тут?
Розсунувши седзі, хлопчик застиг як вкопаний.
Його наставка сиділа на колінах за низьким столиком і пила чай. Але справа була не в ній. Юя любив і майже не боявся доброго до нього Узумакі Міто.
Итак... коли вона була не в гніві.
У будь - якому разі, причиною для його окаменети була інша людина.
Піпально-біле волосся, які стоять стирчить. Алі очі, настільки яскраві, що його легко було прийняти за Учіху, якби не відсутність візерунків у зрочках.
Сенджу Тобірама. Молодший брат Сенджу Хаширами.
Зовнішній другий Хокаґе.
З моменту заснування Конохи Сенджу Гашірама, щоб подати приклад майбутнім поколінням, він передав свій пост братові. Офіційно, звичайно, Тобірама був обраний загальним голосуванням як найпочесніший і улюблений мешканець села кандидат.
Але якщо замислитись, хто ще міг зайняти це місце? Учиха Мадара? Вічно похмурий, темний тип Хашірама в силі і Тобірамі — це створення нових ніндзюцу. Навіщо вибирати його? Промовляючи прямо, з Тобірамом село отримувала нові потужніші технології. А що могли дати інші? У тій ситуації лише він сам був готовий до цього.
Звичайно, все це Юя наважився крутити тільки у себе в голові. Він би не ризикнув, щоб сказати це вголос.
- Де ти був? — спокійно запитав Тобірама, дивлячись на хлопця.
Юя натягнув усмішку.
— Вчителю... Вчитель дозволив мені сьогодні відпочити, так що я ходив гуляти в ліс на заході села.
У нього ніколи не виникало жодного натяку на емоції.
— Просто гуляють?
Юя втиснув голову у плечі.
— Да, просто гуляв...
Тобірама прищурився.
- Ти ж знаєш, що буде, якщо ти мені поповниш.
Юя мовчав.
Через хвилину по кімнаті рознісся розпачливий крик.
— У-а-А!. Залиште хоч трохи! Це моє! Моє золото! Грабують! У дитини останнє відбирають!
Сенджу Тобірама закотив очі.
— Тихо.
Юя захлюпав носом і подивився на нього очима, сповнені сліз.
Тобірама кашляв і, намагаючись не помічати спопеляючого погляду хлопчика, витягнув з його рюкзаку цвірток із золотом, прикинувши вагу на руці.
- Близько п'ятнадцяти кілограмів... Хм. І ти не побоявся тягати такий рюкзак по всій Конохі? Раптом пограбували б? - Це серйозний вираз на обличчі Другого Хокаґе ось-ось повинно було тріснути.
П'ятнадцять кілограмів золота... Якщо перевести це в гроші ...
Це більше десяти тисяч грамів. Якщо рахувати по п'ять тисяч три за грам... виходить більше як п'ятдесят мільйонів. П'ятдесят мільйонів! На ці гроші можна було щомісяця платити зарплатню та премії двом сотням джонінів! Та в Конохі стільки джонінів-то і ні!
Цієї суми вистачить, щоб побудувати міст! А на здачу ще і цементу прикупити, дороги замкнути...
Немає нічого про користь нового мосту для села.
Однак...
Коли Юя плакала, тоббила збентежено кашляти. Відбирати щось у дитини він, звичайно, не збирався - не в його це було правил.
Але, по правді кажучи...
Він не міг дозволити хлопчисько розгулюватися з таким станом. Справа навіть не в безпеці... Якщо це золото просто лежатиме без діла, воно залишиться всього лише красивим, але непотрібним металом.
Поміркувавши, Тобірама запропонував:
— Давай так. Я навчу тебе одному ніндзюцу. Думаю, це варта плата за п'ятнадцять кілограмів золота.
Сльози з обличчя Юя зникли в той же момент. Тобірама недовірливо примружився. Тільки що цей плів у три струмки, а тепер як ні в чому не бувало?
« Чи він не обвів мене навколо пальця?»
Тобірама стискав у руці важкий сверток, і в мене з’явилося відчуття спокою. Золото в руках, а отже, він у будь-якому випадку не під час поразки. Він вже перевірив його водою — справжнім. Не підробка, створена за допомогою Кеккей Генка цього хлопця.
Оскільки так, то хвилюватися ні про що.
— Какому ниндзюцу? С-ранга? — очі Юя засяяли від очікування.
Тобірама потер підборіддя. Хлопчик і правда просто втішився можливістю вивчити нову техніку. А він вже надумав зайвого.
- Про S-рангу і не мрій. Його я тобі не повірю, - Тобірама посміхнувся і з'їснув волосся на голові хлопчика. - Чекай мене завтра в Академії. Я відведу тебе на тренувальний полігон за горою.
Юя з ентузіазмом закинув і пулів умивався та готувався до вечері.
Узумакі Міто, яка спостерігала за цією сценою, була спокійна зовнішньо, але втішалася. Їй було приємно, що Юя не просто хитався без справ, а переслідував свої цілі.
І все ж, десь в глибині душі, їй хотілося, щоб він, як Цунаде, ріс безтурботною дитиною...
Він зітхнув, і Міто піднялася для вечері.
А Тобірама сидів на самоті, знову погладив холодний метал і також глибоко зітхнув.
« Якби Юя народився на п'ятнадцять років раніше...»
Гірко посміхаючись, він попрощався з Міто і залишив маєток.
***
Наступного дня. Кабінет Хокаґе.
Б-бах!
Двері з гуркотом відчинилися. Тобірама підняв голову і побачив Сенджу Гашірама, який ревів у всю пащу:
— Ах ти, негідник! Ти вчора все золото собі забрав! Мені ні крихти не залишив! Ні крихти-о-шечки! І це називається брат?
Обличчя Тбірами миттєво стало білішою мелею.
— Ідіот! Не смій кричати про це тут!
Хашірама здивовано кліпнув.
— А? Чому?
Тобірама зблід ще сильніше.
Десять хвилин потому.
У коридорі почувся частий топот багатьох ніг, і перед дверима кабінету виросла ціла юрба.
- Пан Хокаґе! Я чув, ви знайшли золотий рудник? То гроші є? Клан Акімічі хотів би подати заяву про витрачання коштів на пое... Кхм, на вдосконалення технік збільшення!
- Пан Хокаґе! Коли клан Сарутобі зможе отримати компенсацію за той флигель родового пометування, що зробили при плануванні села? У вас ж цілій золотому руднику!
- Пан Хокаґе! Клан Х'юга хотів би дізнатися, коли будуть виплачені субсидії нашого ніндзя за цей рік.
- Пан Хокаґе! Просимо купити більше породистих цуценят, щоб поліпшити генофонд сторожових собак Конохі!
- Пан Хокаґе!
- Пан Хокаґе!
Сенджу Тобірама з попільничим обличчям сидів у своєму кріслі. Хаширама тим часом вже тихо вислизнув за двері і тепер, стоячи в коридорі, утирав піт з лоба.
«Фух, за стільки років зовсім відвик від цієї роботи... Варто їм пронюхати про гроші, як вони злітаються, немов голодні нін-кошки на миша."
« Гаразд, — подумав він. — У мене ще залишилися гроші з цією аферою із фальшивим золотом Ю. Сьогодні витратимо їх".
Хашірама, висвиснувши веселу мелодію, вирушив у дорогу на вулиці Конохі.
А що до його дорогого молодшого брата...
Що ж, удачі йому. Зрештою, він же у нас другий Хокаґе.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt