— І померти на очах Сола? — Усміхнувся Горса.
Хоча половина його обличчя все ще була обугленою, це не применшувало його величності. Байрон не міг сперечатися з Горсою, а лише вперто дивився на нього.
- Я його врятую. Це моя справа. А ти роби те, що повинен.
Поки вони сперечалися, нарешті прибули Флоко і маги з Трібуналу.
Магі третього рангу відразу вступили у бій, а маги четвертого поранення та їх очолили підійшли до Горсе.
Вони також чули слова Горси.
— Ти не в кращому стані, — Флоко з першого погляду зрозумів слабкість Горси. Він з тривогою подивився на Сола і Дугласа далеко. — Дуґлас використовує Сола як фільтр для спостереження за Глозом Бездни, щоб не звертати уваги на високорівні знання. Якщо ми зараз необдумано втрутимось, то можемо зашкодити Солу і він буде повністю уражений.
Дуґлас однією рукою встромився у затилок Сола, змушуючи його дивитися на око Бездні. А стан Сола в цей момент був явно ненормальним. Не знаючи стану зв’язку трьох здалека, Флоко не схвалював поспішного порятунку.
Але Горса був не тим, кого міг переконати Флоко. Він навіть не пояснював йому нічого і відразу відштовхував його.
— Я піду з тобою, — раптом з’явилася перед Горсою і Флоко фігура Фліїма.
Тільки що воскреслий Фліїм теж був не в кращому стані.
Фліїм пожертвував одним життям, щоб успішно кинути небесне місто в Око Бездні.
Магі четвертого рангу дійсно могли нескінченно воскрешати до тих пір, поки не буде зруйнована основа їх просування. Але це не означало, що вони могли негайно повернутися до повної сили.
Особливо після смерті Фліїма.
Якби він заздалегідь не готувався, то міг би зруйнувати свою основу.
Незважаючи на це, Фліїм все одно наполягав на тому, щоб піти рятувати Сола.
Багато магів з Трібуналу за його спиною не розуміли його думок.
На їхню думку, Сол був майже ворогом Фліїма. Чому ж він так вирішив його рятувати?
Лише Ейло, який теж був четвертого рангу, розумів думки Фліїма.
Фліїм не так сильно ненавидів Сола, як думали сторонні.
У нього колись була золота нитка, здатна передбачати. Імена на ній були іменами тих, хто міг довести до знищення. І він через це віддав безліч незрозумілих для сторонніх наказів, його руки були в крові.
Все, що він робив було заради захисту Нефрайта.
Ця майже фанатична одержимість підтримувала Фліїма протягом його життя мага четвертого рангу.
Але він побачив, що його ім’я ніколи не з'являлося на золотій нитці. І тоді він смутно відчув, що, можливо, саме Сол і є той, хто покладе цьому кінець.
Тому в цей момент, навіть якщо йому доведеться знову померти, він був готовий піти з Горсою рятувати його.
Фліім пішов за Горсою, вони полетіли до Солу і Дугласа.
Він дивився на фігуру Дугласа, не відчуваючи благоговіння перед магом п’ятого рангу. Тому що Фліїм розумів, що Дуглас не той, хто врятує світ магів.
Той, хто був ворогом Нефрайта, також був його ворогом.
Горса і Фліїм ледве відлетіли, як отець Фроко зітхнув і теж пішов за ними.
« Я завжди знаю трохи більше, ніж ви... може, зможу допомогти."
Горса озирнувся на наступніх за ним. У його очах щось мигнуло, але в результаті він нічого не сказав.
Чим ближче до Глаздо Бездні, тим небезпечнішим є телепортація.
Вони хотіли врятувати людину, і це природно для них не ризикувати собою.
Але вони не встигли наблизитись, як раптом перед ними з’явилася бездонна прірва.
Це було так, ніби простір перед ними був розрізаний і вони не могли наблизитися.
Попереду лише півметра, тепер, здавалося, був інший світ.
Усі троє подивилися на Дугласа.
Не треба було і говорити, це був його рук справа.
Обличчя Флоко скручено. Навіть на пікі своєї сили він не міг так легко розрізати простір.
Дуґлас підняв вільні руки, приклав вказівний палець до губ.
— Тсс...
Зробивши це, він повернув голову до Сола, який стояв перед ним, і його зіниці відразу стали хаотичними.
— Дивись уважно на Бездну, не відволікайся. Ти побачиш найціннішу річ у цьому світі. Якщо не хочеш, то будеш шкодувати все життя.
Знову ж таки, у розпачі Даґлас відчував себе пригніченим і змушений відмовитися від спостереження за околицями знову подивився на той смертельний туман.
Соул дивився на смертельний туман, але весь час хотів відвернути погляд. Йому здавалося, що він бачить кінець усього життя: в’янені рослини, вивітрювання скель, зміну тіла, виснаження частинок.
Але після кінця, здавалося, все знову може відродитися. Але це відродження було невиразним, можна було бачити лише результат. А найважливіший процес еволюції був зовсім неясний.
Це і було пізнання суті очей Бездні, істоти шостого рангу. Його знання також було неповним. Можливо, саме ця неповнота і не дозволяла шостому прорватися на сьому.