Він схопив Сола за потилицю. - Але з таким посередником, як ти, трохи використати щоденник дуже навіть ефективно.
На обличчі Сола з'явилися кристалики льоду, які під час його опору відразу осипалися. - Що ти збираєшся робити?
- Я ж казав, я хочу спостерігати за смертю шостого рангу. Пряме спостереження для мене все ще дуже небезпечно. Зараз ідея вже почалася. Я хочу за допомогою твоїх очей спостерігати за суттю ока Бездні. Тільки тобі доведеться стати фільтром. Сподіваюся, ти доживеш до кінця. Зрештою, твої секрети мене дуже цікавлять.
Ледве він договорив, як Дуглас телепортувався за спину Сола, його рука все ще була на його потилиці.
Тоді Сол відчув, як непереборна сила змушує його опустити голову. Кості його затилка з тріском проламалися, і щось увійшло прямо в його мозок, а потім, пройшовши по нервах,прокололо його зіниці!
Світ перед очима Сола на мить зник, але в наступну секунду з'явилася нова картина. На відміну від того, що він бачив раніше, це було абсолютно нове поле зору.
Він вже не бачив Бездну і континент, не скелети та море.
Він, здавалося, бачив суть речей.
Він бачив, як клубок смертельного туману люто стискається; він побачив, що якісь розшарпані викривлення відчайдушно намагаються спотворити інші стійкі об'єкти; Він спостерігав, коли на його тілі багато ниток ввіює кожну її кістку і кожний звилу мозку.
Подивившись лише кілька хвилин, Сол відчув, як його голова розколюється. Його тіло, здавалося, теж початок розпадатися на частини під дією думок. Але через мить йому здавалося, що біль — це не його, а лише фантазія.
Потім біль знову нахлинула, зруйнувавши його фантазію.
Він хотів закрити очі, але не міг. Його погляд мимовільно прикутий до смертельного туману внизу.
Ніби хтось, використовуючи його зір, спостерігав за цим смертельним туманом.
Усередині смертоносного туману Сол побачив гниття і занепад. Всередині туману була ще якась іскра життя, але туман сам відштовхував її, тому що ця іскра життя була як сталевий цвях, який попався в шлунку, і спричиняла йому нестерпний біль.
У той самий час було багато життя, яке встромлялось у туман як сталева клинка.
Смертельний туман хотів ухилитися, але навколо його спотвореного туману відчайдушно потягнув сталевим клинок до свого тіла.
І коли сталевий клинок все глибше встромлювався, смертельний туман починав тремтіти дедалі сильніше. Як у наступну секунду, він остаточно розпадається і зникне.
- ...паси...
Ніби хтось благав Сола про допомогу. Його хворий, але вимушений приймати інформацію мозку підсвідомо почав шукати допомоги.
Його зір був під контролем, він міг тільки дивитися на смертельний туман.
Але тоді, коли Сол хотів подивитися на того, хто просив допомоги, у нього раптово з’явилося нове поле зору.
Це нове поле зору теж було дивним. Він не бачив суті речей, але міг бачити все, що хотів. І він більше не був під контролем того, хто стояв ззаду а міг вільно повертати погляд.
Здивований, Сол побачив прямо перед собою людський скелет.
Цей скелет, піднявши голову, здавалося, теж зрозумів, що на нього хтось дивиться.
- Соле, це ти? Це ж ти? Врятуй мене, Дуґласе мене обманув. Він сказав мені, що допоможе, але він знищує мене. Благаю, спаси мене!
Камілль, що говорив, був кістяком. Тепер у ній не було й сліду колишньої гордості та зарозумілості. Реальність повністю зруйнувала її знання. Бездня була настільки слабкою, що не могла поглинути інші континенти, але вона цього й своїми руками вела безодню до знищення.
Соул помітив, що вона вважає себе самим Глазом Бездни, але насправді була лише частинкою свідомості. Саме через неповність свідомості вона в результаті і знищила себе.
Навіть без цієї змови Глаздо Бездні, повністю розірвавшись і поковтнувши світ, все одно б загинув.
А Дуглас тільки прискорив процес.
Стан очей Бездні і так було поганим. З кожної поглиненої частинки Іскайпера й Небесного міста смертельний туман роздмухував, і в той же час ставав більш розрідженим.
Наче в слабкий шлунок людини насильно запихали грубу, непереварену їжу. Рано чи пізно шлунок лопне, і тоді прийде справжній кінець Бездні.
Яскраві очі Бездні, наче знепритомнівши, поширювали брудну речовину і відчайдушно намагалися поглинути уламки суші, але всередині бездонні наказав зупинитися.
Але в цей момент ті, хто вирвався з Бездни, обезголовлені якорі зовсім не чули поклику очей бездонні.
Коли ягоди спочатку не мали незалежної чіткої свідомості, вони просто хотіли асимілювати та заражати. Подібно до випущених з клітки голодних вовків, які дивилися на свіже м’ясо у вигляді континенту Іскайпер, вони хотіли якомога швидше поглинути його і повністю втратити контроль.