Не потайний хід, а попіл у каміні. Цей попіл мав білі краї. Соул порався в ньому і переконався, що це той же папір, який і на столі у Керрі.
Камін у вежі був великим, але він не топився дровами або вугіллям. На дні просто лежав вогняний магічне коло. Тому в каміні був тільки попіл від паперу.
Товстий шар. Хто знає, скільки паперу спалила тут Керрі.
- Панні, можеш спробувати побачити минуле цього паперу?
— Можу! Братик Сол, якщо тільки ніхто навмисно не стирав або не перекручував ментальній силою... - Голос Панні ставав все тихішим.
У порівнянні з тими, хто мав десятки і сотні років, метелики справді були ще дітьми.
Соул безтурботно посміхнувся. - Нічого, ти просто спробуй.
Панні, змахуючи крилами, опустилася на вершину попелу, а потім різко струшила своїми срібними кульками і попіл по краях злетів у повітря.
Коли він знову опустився, сірі частинки перетворилися на білі.
Ці білі клочки, кружляючи, опускалися і складались у цілий аркуш паперу.
На листку було кілька рядків тексту, які постійно розділялися і зливаються. Зрештою, вони повільно стабілізувалися.
Подивившись на них, Соул поступово затьмарив своє здоров’я.
« Ще кілька років тому Керрі виявила, що мага Олера щось не так, але його донесення так і не було відправлено. У результаті всі вони були спалені? Хто це зробив? "
Маг Олер не спеціалізувався на магії світла чи темряви і не був сильний в ментальному контролю. Тим більше, коли мова йшла про контроляцію над чарівницею другого рангу Керрі.
Панні, відновивши лист, не припинила своє закляття. Лист повільно вилетів з каміна і завис у повітрі.
Ніби хтось тримав його.
На краю листка повільно з'явилися два білих пальці, потім ціла долоня, і нарешті з повітря виникла ціла фігура.
Це була... Кэрри!
« Може, лист написав Керрі і спалювала його також Кері?»
- Це ще не все, брате Сол. Я відчуваю, що є щось інше...
Голос Панні був напружений. Зайшовши за Солом і лєда без справ у щоденнику, вона вже давно не використовувала всю свою силу!
Сол продовжував дивитися на Керрі і побачив, що над її головою раптом з'явилося щось червоне.
Це червоне, як і пальці Керрі, з маленької точки повільно переросло в цілу істоту.
Це був червоний хробак.
Але, на відміну від мага Олера, Керрі черв'як не замінив ні тіло, ані голову. Він просто спокійно лежав на її макушці, як домашній улюбленець.
« Коли я тільки що бачив Керрі, у неї на голові точно не було черв’яка. Не може бути, щоб я помітив монстра на Олері, а на ній - ні. Адже я з нею спілкувався довше".
— Брат Сол, це найзахопливіше минуле, яке я можу побачити, — тихо сказала Панні.
— Чудово, — не покупився на похвалу Сол.
Видіння поступово зникло, і тільки попіл у каміні свідчив про колишню боротьбу Керрі.
Керрі зникла, але тут залишилися інші. — Соул тимчасово відклав пошуки Керрі і переключився на іншу ціль. — Маг Олер у сусідній вежі, підемо, привітаємося.
Соул не почав спускатися сходами, а вистрибнув прямо з вікна вежі. Одночасно його ментальна сила точно зафіксувала мага Олера в сусідній вежі, щоб той не зник без сліду.
Сол пробив вікно з гучним гуркотом і вдерся до кімнати, де був маг Олер.
Олер зовсім не помітив наближення Сола і зрозумів це лише тоді, коли той влетів у вікно.
— Хто там? - Його безголова шия повернулася до вікна, і він тут же випустив з долоні шипи.
Кілька чорних клинків виблискували в повітрі, і шипи, які атакували Сола, тут же розлетілися на шматки безсило впавши на підлогу.
- Це ти? — Олер узнав Сола. Хоч він був дуже незадоволений вторгненням, то вже не нападав. - Ти ж йшов до Керрі? Що тобі тут потрібно?
— Звичайно ж, побачити старого друга, — Сол кинувся вперед, його руки перетворились у сірі щупальця. - Давно не бачилися, давай потиснемо один одному руки.
Червоний хробак на шиї Олера двічі звився, поправивши свій рот на Солу. Червона черв’яка не мала ока, а лише ротовий отвір відкривався.
Маг Олер негайно перетворив свої руки на шипи і сплив їх зі щупальцями Сола.
Він, здається, вирішив, що в ближній бою чорний клинок Сола буде важче завдати удару.
Але він не очікував, що коли сірі щупальця торкнулися його рук, з них відразу ж виділили кілька крапель густої чорної рідини. Коли він торкався дерев’яних рук, рідина відразу ж змусила кору пожовтіти й висохнути.
Гнучкий і міцний віття, наче за одну мить зневоднення, стало крихким. Щупальця дрнули, і гілки з тріском розлетілися на шматки.
Соул удар ноги відкинув його до протилежної стіни. Перед тим як він упав, щупальця прокололи його плечі і прибили до кам’яного муру!
Олер вже був зібрався чинити опір, але Сол відразу ж з'явився перед ним і схопив його за шию, подивився на черв"яка, що вививається на ній. Ти зараз — Олер чи черв'як?