Поки Сол роздумував, схиливши голову Марія, не знаючи, про що він думає, вирішила, що йому потрібно вивчати сіру кістку за допомогоюментальної сили.
Вона з ентузіазмом пояснила, що цю сіру кістку можна назвати місцевою диковиною. У південно-східних морях Нефрайта також можна знайти небагато, але ні кількість, ані розмір не порівняються з тими, що ми отримуємо із тут. Нехай вас не бентежить невелика кількість брудної в ній. За допомогою особливого методу з неї можна приготувати зелену, яка дає опір Чорному припливу. Тому після кожної битви з подібними монстрами ми завжди перевіряємо, чи немає всередині трупа такої кістки.
— З неї можна зробити зілля опору? Це щось на зразок: "Спротив завжди знайдеться поруч з отрутою?"
- Я не чула такої приказки, але ситуація дуже схожа на те що ви описуєте. Один маг якось спробував трансформувати своє тіло, придавши йому властивості сірої кістки, щоб протистояти бруді. Але він зазнав невдачі і сам перетворився на монстра. Марія зробила паузу. — Я особисто убила його.
Дивлячись на сіру кістку в руці, Сол раптом згадав, як через Чорного припливу його власні кістки почорніли.
Чи ж це не трансформація сірої кістки?
Коли сіра кістка піддається Чорному припливу, вона повністю згниває, перетворюючись на костяного монстра. А потім, під впливом очей Бездні стає якорем?
Але якщо сіра кістка витримує напади нечистості, вибираючи « опірність», чи може вона перетворитися в те, чим став його власний чорний скелет?
« Не дивно, що він тоді хотів забрати мою руку, — пробурмотів Сол собі під ніс. "Справжній меті Фліїма, напевно, був не мій двічі модифікований духовний матеріал, а мої кістки."
Помітивши, що Марія все ще дивиться на нього, Сол прибрав сіру кістку. - Дякую. Цей артефакт мене справді зацікавив. Коли наступного разу зіткнуся з тварюкою Чорного припливу і добуду таку ж, я поверну тобі борг.
Марія великодушно усміхнулася, і в кутках її очей з'явилися тонкі зморшки. - Не варто, не стоїть. Коли почнеться вторгнення, я зможу зібрати їх багато. Дякую за допомогу. Як я можу просити щось взамін?
Матриці на Стіні Вздохів, здавалося, були дуже щедрі. Чи система розподілу ресурсів задля Мерфі сформувала такий стиль спілкування?
Звичайно, можливо, вони зараз були в ньому зацікавлені і тому поводилися так великодушно та спокійно.
Незважаючи на те, що Сола був джерелом такої доброти, це не мало жодного впливу. Він був прихильником рівноцінного обміну. А з урахуванням його теорії причинності, він сумнівався, що хтось наважиться порушити з ним угоду.
Розійшовшися з монстром, вони зібралися продовжити шлях, але перед відходом Сол помітив, що Марія залишила мітку на тому місці, де потонула більшротова риба.
- Ви що, ще й трупи монстрів вилаваєте?
Марія похитала головою. - Зазвичай ні. Але це створіння було дуже сильною. Зазвичай такі могутні монстри не з’являються ще до початку Чорного припливу. І навіть якщо і з'являються, їх перехоплюють передові башти. Я просто не розумію, як вона змогла пробратися сюди. Коли я вас проводжу, я повернуся і розслідую це. У тилу багато чарівників другої ранги, і якщо вони зіткнуться з такою рибою, це буде занадто небезпечно.
Схоже, ця патрульна була дуже сумлінною.
Соул більше не гаяв часу. Вони швидко летіли над Морем Бур, і через десять хвилин нарешті побачили вежу наставника Горси.
« Тут, найдальша башта лорда Горси », — сказала Марія вперед.
Вона зупинилася тут, очевидно не хотілося проводжати Сола до самих дверей.
Соул подивився вдал і помітив, що поряд з тією баштою інших майже не було.
Одинока башта, глибоко врізана у Морі Бур.
Тільки збоку і позаду він зміг смутно роздивитися ще одну вежу.
Тоді Сол також зупинився і запитав Марію: « Чи повинен він запитати наставника Горси, чи не помітив він більшротову рибину? »
— Э-э, не варто. Я краще спочатку сама все розслідую. Коли разберусь, тоді, якщо знадобиться, і обернуся до лорда Горса. — Марія поспішно замахувала руками. — Не варто турбувати його, нічого не знаючи.
Стук-тук...
Соул стояв на верхньому поверсі вежі мага, що самотньо височіла над Морем Бур.
Він не встиг постукати вдруге, як двері відчинилися безшумно, а петля була в доброму стані і навіть у вологому середовищі.
За дверима стояв чорний людський силует. Через звабливі вигини тіла можна було зрозуміти, що це жінка.
На мить Сол оцепенелл знову повернувся до цієї сумної вежі минулого і побачив перед собою леді Юлу.
Але він відразу ж насмішко посміхнувся.
Леді Юла ніколи сама не відчиняє дверей.
— Ви маєте рацію, тому я Хайді. Не знаю, чи пам'ятаєте ви мене, - вимовив чорний силует кілька різким жіночим голосом, дуже схожим на голос старої відьми з казок.