Фліїм вже завершив поділ свідомості і чекав лише тоді, коли Юла готує телепортаційне коло.
А Юла в цей час вечеряла з Горсою у герцогстві Кем.
Вони сиділи один проти одного. Слуги пішли, подавши останню страву.
Двері зачинилися, і вони залишилися одні.
Горса подивився на стіл, залишений ячами, на золотисте вино в склянці, і його інтерес поступово згас.
Він відкинувся на спинку високого стільця, зчепивши пальці на білій скатертини. На його обличчі лиш тінь усмішки. - Це вже наша сьома вечеря, чи не так? Я втомився від цієї гри в ніжні почуття. Пора б вже поговорити про щоденник мага смерті.
Юла була одягнена в облягаюче червоне плаття-русалку, у стилі, пришешому, здається, з Нефрайта.
Пряма спина, довга шия, біла як нефрит, шкіра на руках. Вона витончено розрізала їжу на тарілці, виглядає розумною і гарною.
Але по осколках, які висіли підлогу, було видно, що її стан не такий стабільний, як здавалося. - Я не знаю, чим є Днік мага смерті, — почувши питання Горси, вона повільно відповіла, пробивши шматок м'яса з кров"ю і витервів губи. - Але я чула, що твій маленький учень, саме завдяки цьому артефакту, так швидко став високоранговим магом, незважаючи на свій слабкий вроджений дар.
« Я добре його навчав, — сказав він. — Він потиснув мені плечі Горса.
Вияви Юли відразу ж випарувалися.
Вона зі гуркотом кинула ніж і виделку на стіл, розбивши тарілку. — Ти його добре вчив? Чого ти його навчив?
— Я навчив його, як виживати у світі магів, — без тіні сорому відповів Горса. Він присоромився. - До речі, я ще й таємно його охороняв. А охоронцем була ти.
- Я не жартую з тобою! — Юла вскочив, обкинувши стілець.
— Ти витрачаєш мій час, — насмілив Горса голову.
Побачивши, що вона збирається заперечити, він раптом торкнувся її губ кінчиком пальця. - Ти заманила мене сюди, казка назву щоденника. Але кожного разу, коли я питаю про нього, ти став умовою, щоб я грав з тобою в ці ігри. Юла, ти не забула, що ти - відьма? І ти любиш грати, - він подивився на всипаний осколками і залишком їжі килим. — З першого дня ти змусила мене щовечора вечеряти з тобою і кожного разу прала посуд. Ти намагаєшся приховати якісь сліди або готуєш якесь магічне коло? Так повільно, так приховано. Твої дії нагадують мені одну людину.
- Я вб'ю тебе! — Юла нарешті змогла говорити. Вона змахнула зі столу всі тарілки, які полетіли до Горсу.
Тарілки з м'ясом і жиром застигли в повітрі. Чорні тіні заскочили по столу і підлозі.
Ці тіні перекинулись у маленькі уламки, і Юле попрямувало до нього. А світло від лампи над головою в цей момент раптом сфокусувався на Горсі.
Як світло і тінь розділилися, то кинулися до своїх ворогів, а кімната розійшлась навпіл.
Горса опинився на світлі, Юла — у темряві.
Але раптом світло спалахнуло ще яскравіше, поковтнувши всі тіні. Дрібні, активні чорні частинки з шипінням випарувалися в білий дим.
Горса моргнула, і перед ним світ перетворився на суцільне світло.
Він посміхнувся і, не відступаючи, кинувся прямо в його центр.
Він збирав навколо себе частинки темної стихії, ніби хотів зібрати всі тіні в кімнаті, щоб протистояти світлі.
Але раптом він відчув, як з-під ніг вдарила могутня магічна хвиля. Як відкрилася величезна діра, і сильний потік втягнув у себе всі зібрані ним тіні.
Горса завмер. — Царство північного сяяння? - Він опустив очі. Хоч він і не бачив Юлу, але звернувся туди, де вона стояла. - Ти активувала це коло, щоб поховати разом весь палац?
- Горса, ти все ще не зрозумів? — Голос Юли пролунав з стелі, від центру світла. - Це тебе тут ховають!
Світло в кімнаті стало таким яскравим, що перетворював зір. Він випалював, і Горса відчув, як його шкіра починає горіти.
Лути, наче крихітні черв’яки, намагалися пробратися крізь його пори і заманювати магію на захист.
Але частинки темної стихії навколо нього продовжували зникати. Горса зрозумів, що йому скоро нічого буде керувати. - Так ось воно, — але він не панікував. - Ви хочете за допомогою Царства північного сяйва змінити магічне поле, створити тут простір без темної сили, щоб порушити мій баланс світла і темряви та викликати мутацію.
— Ти, як завжди, все відразу зрозумів, — голос Юли знову став спокійним, ніби вона була впевнена в його смерті. - Ти завжди знав, чого я хочу. Ти ж змусив мене відмовитися від свого тіла? Це ж ти мене вбив? Це ти мене вбив! ТИ БІЛ!
Її голос ставав все більш схвильованим, спотворений.
Горса мовчав, не вважаючи за потрібне відповідати. Він озирнувся, згадуючи місце в кімнаті, де були двері і вікна.
Хоч за час короткої сутички він і рухався, але все ще міг орієнтуватися.
Але ледве він зібрався рухатися, як відчув могутню силу тяжіння, яка заставила його повернутися на місце.
Ще одне високоранго коло! Недарма вони так довго готувалися. — Ти не втечеш, хе-хе... - Голос Юли знову став веселим. - Я тримала тебе тут стільки днів саме для того, щоб цей кола тяжіння душ спрацював. Тепер, поки я не залишу цю кімнату ти звідси не вийдеш.