Горса раптом поклав руку йому на обличчя. Той від страху завмер.
Горса злегка надав, і коліна мага підігнулися. Він опустився на землю.
Горса прибрав руку і витер її про плащ, ніби торкнувся чогось брудного. Нехай не поспішає. Якщо її новина і справді термінова, то вона сама мене знайде, не чекаючи, поки я дойду. Тож... Не заважай мені гуляти, — сказав він, опустивши очі.
Хто сидів на землі, маг задрижав.
До цього Горса стримував свою магію і ментальну силу, і виглядав як звичайна людина. Це розкрутило голову магу, який ніколи не стикався з третім рангом. Він почав наслідувати свого начальника, коли він сам цього не помітив.
Але він не міг дозволити, щоб його місія провалилася.
- Ти знаєш, чому у твоєму загоні лише один чарівник? — Зупинившись, запитав Горса, не обертаючись.
Маг завмер. - Бо боялися даремно витратити, хех...
Горса, посміхаючись, пішов далі.
Маг довго сидів у замішанні на дорозі. Навіть коли солдати, втративши Горсу з уваги, підійшли до нього, щоб його підняти, він все ще не міг зрозуміти, що означає "боялися витратити". - Можливо, коли велика герцогиня нас посилала, вона і не думала, ніби ми повернемося живими, — тихо підказав один із солдатів.
Маг відразу ж спалахнув на нього очима.
Він не міг зрозуміти. Якби звичайних солдатів відправили як пушене м'ясо, це було б нормально. Але він - офіційний маг! Їх у всьому герцогстві було не так багато! Як велика герцогиня могла відправити і його на заріз?
Горса, не звертаючи уваги на залишених позаду, йшов далі.
Він йшов і пішов. Втомлювався, сідав на камінь біля дороги. Я хотіла спати, тому забирався на молодому дереві і спокійно спав.
Ел він теж як доведеться. Хотів — їв. Не хотів, щоб чари вбирали з навколишнього світу.
Не поспішаючи, він дійшов до невеличкого села біля стін столиці Кема. За рвом вже починався місто.
У селі було трохилюдно. Більшість селян працювали на полях.
Коли Горса збирався пройти через село, з брудної проселеної дороги раптом висунулася коричнева гілка.
Як весняний біг, вона тільки росла лякається швидко.
Гілка, тонище пальця, за кілька вдихів виросла до товщини передпілля і висоти в метр. Потім вона почала віщуватися, перетворюючись на невеличке дерево.
Тільки це деревце було голим, без єдиної нирки. Воно, здавалося, і не збиралося розпускати листя.
Горса зупинився. Він підійшов, з хрустом відламав гілку і підвів до очей. - Хм, перевернутий дерево. Отже... це корінь.
Горса опустив корінь і побачив, як голе деревце з ще більшою швидкістю затягнулося та зникло.
Звичайно, він знав, що перевернене дерево - це скарб академії Байдун. Тепер, коли академія була зруйнована, її позосталі члени розібралися хто куди, але саме дерево замерло на руїнах.
Академія Байдун була далеко звідси. « Якщо воно і справді прийшло сюди, то вже повернулося до третьої ранги», кутки губ Горси трохи здригнулися. На його обличчі нарешті з'явився хоч якийсь вираз. - "Нарешті щось цікаве!"
Він не розглядав можливість, що це було інше Перевернене дерево. Ймовірність цього була ще нижчою, ніж те, що воно само вирвало свої корені і пішло гуляти.
Тепер він вже забув про запрошення від Кіри, або, точніше, від Юли. Йому не терпілося поглянути на це дерево, яке, втративши свого господаря, могло відновитися до третього рангу.
Коли Горса збирався засунути руку в діру, що залишилася на землі, звідти вискочив маленький, з ніготь, шматочок пергамента.
Горса відразу схопив його і прочитав.
"Кіра у полоні Юли"
— Корі, чому б нам просто не піти і не розповісти все Горсі? — запитав Шайя, притулившись до дерева. - Він повірить записці?
Стан Шайї було дивним. Його тіло було сплутане коричневими гілками, які входили до стовбура дерева за його спиною й у землю під ногами. Він був схожий на маріонетку на 100 ниток. Але насправді, це не нитки керували ним, а він ними.
Корі ж ховалася за каменем. Хоч і неможливо було побачити Горсу з їхнього місця, а він, відповідно, їх дотримувався обережно. — За паном Ґорсою зараз стежать багато людей як у відкриту, так і таємно. Якщо ми безпосередньо до нього підходимо, то відкриємо свої цілі. Тому ми не можемо здатись. Потрібно лише подати йому знак, а потім, під шумок, врятувати велику герцогиню. Це - наше головне завдання.
Корі пояснювала все детально, ретельно, навіть надто. Але Шайя чомусь відчував, що за всіма цими поясненнями ховається одне - вона боїться Горси.
Він чув про нього, коли був живий і був магом першого рангу, але ніколи не бачив його. А тепер, дивлячись на нього, думав: « Він і не здається таким вже сильним, як про нього говорять! »