Дивлячись на неї зараз, Сол вирішив, що залишити її тут було правильним рішенням. - У тебе тут непоганий улов.
— Ми виявили, що багато костяних монстрів поховані глибоко, — кивнула А. — Тому я подумала, що в цій бездонній тріщині, яку не змогла просканувати до кінця, мабуть, і ховається цілий монстр. Дивіться, — вона відкрила рюкзак, - ми тут лише кілька днів, а знайшли більше за попередні місяці.
Сол заглянув всередину. Там дійсно було багато костяних останків. Деякі були досить великими. Як і казала А, з них можна було б зібрати цілого монстра.
Це була добра новина. - Більшість останків ми знайшли в стінах, — тихо додала Ан.
- Якщо у стінах стільки, то внизу напевно ще більше?
— Я не знаю, — похитала головою Аня. — Я... Я не наважилася спуститися.
- Ти щось виявила? — Замер Сол. А не була боягузою.
— Я намагалася спуститися нижче, але чим нижчою я опускалася, тим сильніше билося серце і посилилась тиск. Я відчував, що ніколи не досягну дна, якщо спускаюсь далі.
- Ти ніколи не досягнеш дна? — Сол глянув вниз. Там була лише темрява. Його ментальне сканування поки теж не виявлено дна.
— Да. Мені здавалось, що в цього місця немає дна. Якщо впадеш, будеш падати вічно.
- І ти привела сюди свою маленьку ученицю? Я чув, вона у тебе вже кілька разів падала.
— Я можу наздогнати її, — трохи почервонівши, відповіла Ана. — И... Одна мені тут якось не по собі. А у Люсі нерви міцні. Коли я розмовляю з нею, то забуваю, що під ногами у мене бездонна прірва.
Отже, вона взяла її з собою для хоробрості. І свідомо дозволила їй говорити зухвалості, щоб вони були ближчими і могли більше розмовляти. Але чим нижче я спускаюсь, тим більше знаходжу залишків, — постаралася виправдатися Анні, доводячи, що вона все одно виконає його завдання. - Я все одно намагатимусь спуститися як можна нижче.
« Не поспішай, не хвилюйся, — помахав головою Сол. Зараз не було потреби ризикувати. — Я сам спущуся и подивлюся.
Сол сказав Анні продовжувати свої збори, а сам полетів вниз.
Він не почав спускатися швидше. Ідея бездонної прірви, про яку говорила Ан, і величезна кількість інертного чорного порошку в грунті змушували його бути обережним.
Заклінування невагомості майже не витрачало магії.
Спустившись на сто метрів, Сол побачив тріщину. Вона була такою ж шириною, як і на поверхні.
Ще сто метрів - і він помітив в стіні половину скелета костяного монстра. Він наказав Малюсі Водоросі вигризати кістки, які застрягли в камені.
Ця робота дуже сподобалась дівчинці Волоруні. Вона, наче шукаючи скарби, почала ретельно перевіряти обидві стіни.
Солос спускався нешвидко, а зуби Волорусі були дуже гострими, так що незабаром вона вигризла ще кілька костяних залишків.
Але Солу було вже не до неї.
Він ще на п'ятсот метрів спустився і відчув, як його серце прошила тривога.
Він подивився вниз.
Там як і раніше була суцільна темрява. Сонячне світло тут не проникало. І його ментальна сила все ще не могла знайти дна.
Як і казала Аня, це була бездонна прірва. Коли ти спускався, то лише почав спускатися. Її залишив маг четвертого рангу? Чи щось інше?»
Сола вже мала власні здогадки про те, що це за світ і до якого континенту він належить.
Він підозрював, що це і є той самий нещасний континент, який у свій час проковтнув око Бездні. Інакше як пояснити таку кількість зарази, нехай інертною по всій його території?
Якщо Хаотичний домен — це лише один континент, то його площа і глибина повинні бути обмежені. Якщо ця бездонна тріщина і справді пронизує його наскрізь, то що знаходиться під ним?
І що це за новий простір? Чому у предків Сандера був ключ до нього?
Через обережності Сол досі не намагався дослідити таємниці Хаотичного домену. Але зараз, коли йому потрібно було більше костяних монстрів, щоб протистояти Фліїму, і коли він знайшов цю тріщину, він, природно, вирішив спробувати.
Він продовжував спускатися. Він не знав, як довго.
У темряві, без будь-яких орієнтирів, поняття часу і простору почали стиратися.
Невідомо, скільки він спускався, як раптом його ноги торкнулися чогось.
Але за його ментальним відчуттям тут повинна була бути порожнеча.
Тіло відчував, що він досяг дна, але його розум вважав інакше.
Так спускатися далі чи ні?
Не вагаючись, він вирішив продовжувати.
Тут не було нічого, крім костяних останків, які в порівнянні з таємницею цієї тріщини вже не мали такого значення.
Він злегка надачив ногою і ... Я не міг зрушитися.
Він намагався просканувати дно магії.
Як і в Коридорі Свитання, магія поглинається без сліду. Чи в них один джерело? "