Маг! Очі Лазурі широко розкрилися! Той, хто проливав його кров жах змусив його задрижати. Його надія тепер була на людину перед ним.
Але пан Чорнориба стояв нерухомо. Тільки коли полум’я підійшло до нього, він випустив хмару чорного диму, що відразу погасло вогонь.
Але полум’я раптом спалахнуло з оглушливим тріском. Хвиля жару, наче з жерла вулкана, вдарила в пана Чорнорибу і випарувала його чорний плащ.
А також русалку без свідомості, яку він міцно притиснув до себе!
Перед лицем вогняної атаки Лазур інстинктивно зігнувся, але Чорнориба взяла на себе весь удар. Коли Лазур прийшов у себе, верхня одяг незнайомця вже випарувалася, відкривши його обличчя.
Нижня частина тіла пана Чорнориби тепер була звичайними ногами, а не риб’ячим хвостом. Але Лазур був шокований не цим, а його обличчям.
Він був точною копією того мага, що ставив експерименти на русалях.
Ні, Лазур похитав головою, гірко посміхнувся. Яка ще копія, це і був Альфонсо! А русалка без свідомості, яку він тримав на руках була принцесою Жемчужої, володаркою самої концентрованої крові серед усіх пробурців!
Решта русок через відстань і ракурсу не бачили обличчя Альфонсо, але всі дізналися Перлину. Якби не очевидна загроза, вони б вже кинулися вперед.
Лазурі мав в голові лише поверховий хаос. Він не міг зрозуміти, як пан Чорнориба, який таємно допомагав їм відновлювати духовні тіла і розробляв план втечі, може бути магом третього рангу з Трибуналу Альфонсо.
Але обставини не дозволяли довго роздумувати. Лазур висихав зуби, і він вирішив й далі довіряти пану Чорнорибі. Врешті-решт, він їм допомагав, а використовувати їх було, загалом, не для чого.
Альфонсо, хоч і був виявлений, не виявив жодного занепокоєння. Він тільки міцніше притиснув до себе русалку, щоб Жемчужині було зручніше.
На противагу йому на землі раптом почали замальовувати форму, знизу вгору, ніби виявлена невидима людина. Це був Рой, який щойно попрощався з Солом, сказавши, що йде патрулювати інші сектори.
На відміну від спокійного Альфонсо, Рой був бледен і його погляд міг убити. - Я не розумію, чому ти так одержимий ідеєю звільнити цей сміття? Судячи з твого вигляду, ти здогадався, що я піду за тобою. Так чому ти все одно повів їх за собою?
— А чому ти так чіпляєшся за цих десятків пробних русалок? « На відміну від того, що звинувачував Рой, Альфонсо був спокійний і навіть виглядав трохи невинним.
— Хм! Все майно Трібуналу - це все, що вони є! Крім того, вони повинні залишатися для очищення дерев Червоного моря від забруднення.
— Русалок у Трібунала і так достатньо, ці кілька десятків погоди не зроблять.
« Вони роблять чи ні — мені вирішувати! » Я тут відповідаю за дерева Червоного моря! — Рой підвищив голос, але трохи заспокоївся, усвідомивши, що надто розігрівся. що це неможливо. вирішив відпустити їх. Але раз я тут, тобі доведеться повернутися зі мною. Це не така вже велика проблема, глава Трибунала максимум тебе накаже ...
Раптом Рой осяявся і простягнув руку до Жемчужини на руках Альфонсо. Він зрозумів, що Альфонсо весь цей час просто потягнув час.
Але можливо тому, що Альфонсо здавався таким чесним, Рой все ж запізнився.
Не встигли його пальці доторкнутися волосся Перли, як від тіла Альфонсо вирвалася хвиля просторової енергії.
Ройе тут же відірнув руку і відскочив назад, щоб яка-небудь частина його тіла не була занесена телепортом.
Він з холодним хмиканем дивився, як Альфонсо і кілька русалок за його спиною зникають, залишаючи позаду лише кількох розгублених родичів у хвості групи. — Якби цей твій козир був направлений проти мене, ти б міг, можливо, й переміг, але...
Тіло Ройе раптово окутало тепло-жовтне світіння, яке, зійшовши в промінь, вдарила у місце, де щойно зникли Альфонсо і руслки.
Зайшовши в цю зону, світло почало швидко змінюватись. Але, незважаючи на викривлення, він не зник і навіть частково зруйнував телепортаційну силу.
І відразу на землю, спотикаючись, впала фігура, яка щойно зникла. Це був Альфонсо. Але ні русалок за його спиною, ані Жемчужини на руках з ним не було.
Лежа на землі, Альфонсо підняв голову. Вперше на його обличчі не було спокою. — Глава Трібуналу, як ви тут опинилися! — Його губи тремтіли.
За планом, Фліїм повинен був зараз таємно направлятися до Стіни Вздохів, щоб убити Горсу. Але як він міг бути тут? Чи зупинити втечу кількох русалок важливіше, ніж вбити Горсу?