— Пане Чорнориба, — обережно запитав Лазур. Цього не замало? Навіть якщо нам вдасться вирватися за межі Червоного моря, чи зможемо ми облаштуватись ззовні?
— Я знайшов місце, де можна було б знайти рибу. - Як тільки виберетеся, зможете оселитися там на перший час.
Після цього пан Чорнориба дав усім русам ще кілька вказівок і відвів Лазур в сторону. Вони відплили подалі від печер, де зібралися інші, і зупинилися посеред довгого вузького каналу.
— Ти ніколи не був дурним, — запитав Чорнориба, не повертаючись. - Чому ти вирішив перевірити того нового мага?
Лазур давно хотів поговорити з ним про це.
— Пане Чорнориба, мені просто було дуже цікаво. Він ... Це не ви в людській подобі?
Чорна риба різко розгорнулась, його хвіст ледь не торкнувся обличчя Лазурі. - Чому ти так вирішив?
Лазур, хоч і побоювався його, все ж змусив себе відповісти: - Ви ... ви дуже добре обізнані про справи магів, тому ми з сестрою давно думали, що у вас є личина і всередині Трібунала. А на днях сестра побачила нового мага, і від нього виходила аура, дуже схожа на вашу.
- Схожа на мою?
— Не в точності така ж, але саме відчуття... Я ніколи не відчував нічого подібного ні від кого, крім вас.
Обличчя Чорнориби було повністю приховано в темному тумані, але Лазур у цей момент відчув жахливу загрозу. Йому здалося, що чорний туман, який окутує співрозмовника, перетворюється на міріад зубатих пастей, які прагнуть розірвати його тіло.
Лазур інстинктивно втиснув голову у плечі.
Але лякаюча аура пана Чорнориби тут же зникла, змінивши свій спокій. - Це не я. Не намагайтеся з ним зв’язатися. Особливо ти. Тримайся від нього подалі, не потрапай йому на очі.
З слів пана Чорнориба Лазур зрозумів, що той знайомий з новим магом. Але він кивнув гнівом, не викриваючи своїх здогадок.
Закінчивши промову на тему Сола, вони перейшли до найбільшого.
- Я попереджаю тебе востаннє. Коли цей Чорний приплив відступить, що б не трапилося, ви всі повинні діяти згідно з ранковим планом і йти за запланованою дорогою. Я зустріну вас в дорозі. Запам'ятай, що б не сталося!
Лазур вже вивчив маршрут пагони напам'ять, але його все одно мучило занепокоєння.
- Пане Чорнориба, можна спитати що саме має статися? Я не намагаюся розповісти ваш план, просто ... Просто хочу бути морально готовим.
Чорнориба подивився на Лазуру і несхвально зітхнув: « Блукачі, навіть ті, що пробились аж поки надто слабкі розумом. Але нічого, після того що станеться, вони повинні стати сильнішим... Їм доведеться стати сильнішим, не пропадати ж таким чудовим тілом!»
Сол зачинив двері. Це вже був третій аристократ, який з’явився на візиті.
« Якщо приходитимуть такі ж, — сказав він до мене якийсь слуга.
— Но... — На обличчі слуги відбивалось проблему, — лорд Коґель представляє одного з герцогів Вічного Ночі, я не можу йому перелічити.
Тоді він передай їм, що кожен, хто мене турбуватиме, стане кормом для риб.
Побачивши розчароване обличчя слуги, Сол посміхнувся, але не почав умітувати, що це не жарт. У будь-якому випадку, якщо хтось все ж таки з'явиться, інші швидко зрозуміють, жартував він чи ні.
Сол повернувся до палацу, де його очікував ще один гість. Рой, приклонившись до колони в центрі залу, усміхався.
- Дістали тебе ці аристократи? Не хвилюйся, вони розумні. До останнього моменту, коли ти будеш виявляти терпіння до кінця, тобі треба буде лише трохи кричати, як вони смиренно ретуються.
Рой скручив губи. — А ті, хто не вмів вчасно відступати, давно вже почистили.
— Сподіваюся, — тихо пробурмотів Сол. — Не люблю годувати рибу.
— Я теж не люблю, — кивнув Рой. - Але що зробиш? Русалки для Делів Червоного моря щось на зразок добрива. Без них дерева не зможуть рости.
Він пішов за Солом до лабораторії. Рой був з тих наглецьків, що, якщо їх прямо не зупиняти, могли спокійно зайти і почати копатися в чужих записах.
Соул іскоса подивився на нього, але вхід не заборонив. Все одно за тими матеріалами, що були на увазі, Рой не зміг би визначити початкові компоненти його творіння. Малюк Водоросль, наприклад. Хто знає, чим вона харчувалася?
У даний момент найбільш помітним об'єктом на лабораторному столі був м'який, підрожаючий шматок червоної плоті. Коли Рой підійшов, цей згусток, здавалося, спробував відповзти, ніби мав власним свідомим розумом.
- Що це? — Рой нахилився, уважно роздивляючись червону масу.
- Та русалка, яку я приніс.
- Ха, ти так ніжно її з собою тягав, я вже думав, вона якась особлива. А ти її вже розділив?
Сол ткнув скляною паличкою в шматок тіла. — Держав, тому що була корисна. З тієї ж причини він убив.