Сол глянув на інших русалок і побачив, що у них теж гниють хвости, але найбільше - в Корал. — Я б хотів взяти зразок її тканин.
— Можна, — не заперечував Альфонсо. — Але будь обережний. Ці руслки дуже обережно ставляться до магів. Якщо налякаєш її, вона може почати сильно битися. Вона — перша хвора, їй поки не можна вмирати.
— Не хвилюйся, я працював лікарем кілька років. Сол зняв мантію і кинув її на пісок.
Потім він пірнув у воду. Вода лише злегка колихнула.
Альфонсо, стоячи на березі і схрестивши руки, дивився на нього, про щось задумавшись.
Коли Соул увійшов у воду, рускалки перед тим б’ються за їжу, в паніці кинулися ховатись у розколинах скель.
Але, що дивно, Корал, яка, за ідеєю, теж повинна була боятися людей, залишилася на місці і дивилася на Сола з цікавістю і навіть деякою прихильністю.
Коли Сол підплив, Корал і сама попрямувала йому назустріч.
З такої відстані Сол гостро зауважив, що її ментальне тіло було трохи сильніше, ніж у інших. Можливо, завдяки атаїзму її інтелект був ближчим до людської дитини.
Корал, підплив до Солу, взяла його за руку.
"Може, через Флоко? На мені залишилися його ментальні сліди, і вона відчуває до мене симпатію?" - сміливо припустив Сол.
Бог води Флоко був з роду Лазурної Чешуї, а Корал виявив свій Атавізм. Можливо, вона була знайома з його ментальною силою.
Соул перетворив свою руку на напівпрозорий щупальця і покрив їм наполовину зігнутий хвіст Корал.
Без болю і зударку Сол взяв кілька зразків, загорнувши їх у щупальцю, прибрав всередину свого тіла.
Оскільки він ще не знав, що це за брудна речовина, то обережно виготовляв зразки.
Коли Сол взяв зразки, він знову просканував ментальну силу Коралл і подивився на її рубінові очі, легонька погладила по щоці.
По боках її щоки були невеликі лусочки, на дотик — шорсткі, але гладенькі.
Корал зачинила очі, як кошеня, і, здавалося, от-ось затьмарить від задоволення.
Соул уважно оглянув її і, повернувшись попливши наверх, з подивом відкрив очі і навіть проплила за ним кілька метрів.
У цей момент вона раптом побачила, як через його шию висунулося маленький чорне щупальця.
Кончик щупальця розкрився, обнаживши чорний язичок. — Пр-р р-н...
Малюк Водоросль висунув у воді ланцюг бульбашок.
Корал витягла очі і простягнула руку, щоб схопити чорне щупальця. Але з боку очей він побачив на поверхні води того хмурого чоловіка.
Корал завмерла і, злякавшись, помахала хвостом.
Соул не звернув уваги на те, що відбувається внизу. Він лише відчув, що Корал проплив трохи і відстала.
Він виліз з чистої холодної води, за допомогою магії очищив одяг від мулу і знову накинув те місце на піску мантію. — Чому Корал так до тебе стоїть? — Альфонсо, вже досить довго обшарпаний, нетерпляче запитав, мало Сол вийшов з води.
— Може, тому що в мене теж є русалка, і вона відчула знайомий запах - недбало відповів Сол. - До того ж, я лікар, повинен вміти заспокоювати пацієнтів.
- Ти можеш навчити мене, як заспокоїти русалок? — Надумався Альфонсо.
- Тобі теж потрібно їх заспокоїти? Я думав, ви в Трібуналі звикли вирішувати проблеми силою.
« Це не сила, а необхідні заходи », — відповів Альфонсо. - Я можу обміняти це на свою унікальну магію темряви.
— Я подумаю, — потер підборіддя Сол.
Оглянувши русалок, Альфонсо закінчили роботу. Наступного разу вони зустрінуться з Солом, коли він вивчить отримані матеріали та зразки.
Інакше, не знаючи основ, він не зможе рухатися далі.
Коли Сол повернувся тим же шляхом, він відразу ж вирушив у свій палац.
Повернувшись додому, він не хотів клонуватися по палацу. Ставлення Трібунала до нього все ще було невизначеним, і він не збирався нападати на неприємності.
Коли Сол і Альфонсо пішли, холодний місячний світло все ще освітлював пляж.
У глибокому заводі червона Коралл пливла в глибочінь.
Доплив до місця, де не проникало світло, вона раптом розвернулась і врізалася у скелю.
І відразу ж її тіло повністю ввійшло в неї.
Під цією скелею, виявляється, був механізм, який, без допомоги магії, а тільки замасковані водорості були засмагані під частину скелі.
Маги, які патрулюють, якщо не пройдуть особисто, не зможуть виявити тут нічого підозрілого.
За механізмом була вузька щілина, в яку могла протиснутися лише одна русалка. Пропливши по ній наверх, Корал опинилася в темній печері.
Вона вистрибнула з води і, тягаючи за собою звивистий хвіст, поповзла до іншої заводі на протилежному боці печери. — Сестра, не рухайся, я сам!
Раптом у печері почувся голос, що відбивався луною. - Тише! — На обличчі Корал з’явився живий, гнівний вираз.
Її голос був негромким, але вираз обличчя говорило сам за себе.