Кейт теж давно прокинувся. Він, ігноруючи все більш гучний стук, по-котах потягнувся і повернувся до ілюстратора.
Коли Сол уже думав, що пора вставати, двері раптом беззвучно відчинилися.
Слабкі магічні коливання проникли через замкову щілину. "М-м? Відкриття дверей? Досить вміло».
— Що таке? — Сол ссал. Книга з його обличчя впала на коліна.
Він був божевільний, ніби не прокинувся до кінця. - Чому ви відкрили мої двері без мого дозволу?
Його погляд ковзнув по трьох-чотирьох людьми за дверима і зупинився на чоловікові середніх років, стоячий, притулившись до лівого косяк.
Цей чоловік, мабуть, був учнем мага. Судячи з коливаньментальної сили, він вже досяг третього рангу і міг не турбуватися про 30 - річну мутацію.
Він був хмур і виглядав так, ніби його розбудили світло ні заря, а не Сола. — Що сталося? — Сторож запитав Сол.
— Пане Сол, — сказав той слуга. — На борту з одним із гостей сталася біда. Ми хотіли б дещо з'ясувати.
— М-м? — Сол зобразив здивування і звернув на себе увагу. — У мене?
Через п’ять хвилин Сола відвели до порожньої кімнати на верхньому поверсі. Кімната була чистою, з однією шафою у всю стіну, довгим столом і двома стільцями.
Усі пішли, залишився лише той похмурий чоловік.
Він сказав Солу сісти, а сам сів напроти. - Мене звати Пол. Я задам тебе кілька питань. Не намагайся брехати.
Пол, учень мага третього рангу, поставив на порожній стіл свічку і доторкнувшись її кінчиком пальця, запалив.
Соул дивився на свічку, поки Пол не сів. Тільки тоді він знову подивився на нього. - А ти сміливий. Але нічого страшного. Якщо будеш говорити правду, я тебе не чіпатиму, - відкинувся на спинку стільця Пол, наче допит Сола його не особливо цікавився.
- Ви пан учень мага?
« Просто відповідай на мої запитання, — сказав Пол з владним голосом. - У чому ти був з торговцем Майком?
Так вони все-таки виявили смерть Майка. І дуже швидко. Він помер вночі у своїй спальні, а вранці вони вже все дізналися. Невже вони щодня перевіряють життєві показники пасажирів? - ми з Майком познайомилися, коли стояли в черзі на посадку, чесно відповів Сол. - З ним щось сталося?
Пол проігнорував його питання. - Хтось бачив, як ви зустрічалися в його каюті після вечері. Навіщо людям, які просто стояли в черзі, зустрічатися після вечері?
Соул відразу заіржав і випростався.
Коли Пол побачив його реакцію, то відчув на собі: "Е-е", -- справді - зітхнув Сол, відводячи погляд, — зараз, згадуючи мені і самому це здається неймовірним. Якщо я скажу правду, боюся, ви подумаєте, що я лгу.
Пол подивився на свічку. - Поки ти не брешеш, я гарантую, що невинний не постраждає.
Солу стало цікаво. Пол справді так вважав чи це були просто слова? — Добре.
Потім Сол розповів йому про свою розмову з Майком. Звичайно, про гру в кості він сказав тільки що він у цьому хороший, не вдаючись до подробиць.
Пол, очевидно, не цікавився минулим Сола. Він, здається, за допомогою свічки на столі визначати, чи говорить Сол правду.
Але коли він почув, що Майк дістав білу порцелянову кішку, він раптом випростався. - Біла фарфорова кошечка? - Він витріщився на Сола. - Якого кольору у неї були очі?
— Червоного.
- Ти впевнений?
— Так, вона була вся біла, тільки очі - червоні. Тому я добре запам’ятав її.
- Пане маг, це ще більше зацікавило Сола, ви чули про « надзвичайну вдячність»? Ця кішка дійсно приносить удачу?
Але Пол знову не відповів, а поставив останнє питання. - Коли ти йшов з його каюти, Майк був живий?
— Жив... Ви хочете сказати, що він зараз мертвий?
— Можеш йти, — встав Пол.
Соул відкрив був рот, але відразу закрив. - Добре.
Він встав і вийшов.
За дверима все ще стояли ті ж слуги. Коли вони побачили, що Сол вийшов живим і неушкодженим, то дуже здивувалися й подивилися на Пола.
Той зробив їм знак, і вони розступилися.
Соул глянув у кімнату. Єдиний учень мага на борту, насупившись, про щось думав.
Соул залишив горішню каюту і попрямував до себе.
Але на повороті сходів його зупинив погляд маленької дівчинки. Маленька, років чотирьох-п'яті, вона стояла, посмоктуючи великий палець лівої руки, і дивилася на нього знизу своїми великими круглими, як намистинки, очима.
- Дядьку, ти поганий?
Соул вже давно не бачив таких маленьких людських малят. Він присів на корточки. - Я не поганий.
— Не поганий, тоді чому ти зайшов у той дім?
- Якби дядько був поганим, він би звідти не вийшов.
Дівчинка здивовано округила рот, наче щось пойняв.
Солу це здалося кумедним. Він погладив її по голові і, вставши, зібрався йти далі. - Папа!
Сол завмер. Опустивши очі, він зрозумів, що дівчинка звала не його, а того, хто стояв за його спиною.
Він обернувся і з подивом побачив, що в коридорі, з непроникним обличчям, стояв учень мага Пол, який щойно його допитав.