Одного ранку Сол, закінчивши нічну глибоку медитацію, покликав усі душі зі своєї свідомості на круглу платформу на вершині вежі.
Останнім часом було багато роботи. Вона не була дослідником природи, і після того як у Нічному краї відбулася відносна затишя, вона зовсім залишилася без діла. Також їй не подобалося брати участь у будівництві міста Рейн. Коли вона була однією з головних фігур у аристократичному клані, то після смерті стала інтригою та підшкірною боротьбою. Тепер вона цілими днями блукала по вежі, як охоронець. Їй подобалося бути поряд з Солом, але після третього рівня він став ще більш зайнятим, ніж раніше. І займався він тим, у що вона не могла втрутитися.
Сьогодні Сол несподівано перервав усі їхні справи і сказав, що бере їх з собою в подорож. Аня була в захваті.
Ось тільки Герман виглядав якимось загубленим.
- Ти чого? — штовхнула його ліктем Ан.
Але Герман, не відповівши їй, раптом підійшов до Солу, який розмовляв з гігантською птикою Дюдю. — Господар.
— М-м? — Соул злегка повернув голову, продовжуючи прати пір'я Дюдю. - У цій поїздці я краще залишуся у вашому щоденнику, — набравшись сміливості і сказав Герман.
Рухи Сола замерли. Він повернувся і подивився прямо на нього. — Моя сила зараз ледве дотягує до мага першого рівня, - з твердістю у погляді продовжив Герман. - Я знаю небагато, як у Агу, а в бою я не стою з Ан. Тож я залишуся в щоденнику, можливо, зможу вам там чимось допомогти.
- Не потрібно! - Сол різко перервав його. - Мені не потрібні нічі жертви.
Його голос був таким же твердим.
Раптом я прикусила губу і мені стало важко.
Насправді, вона і Агу та Герман вже зниклих старших Мортонів — усі вони були мертвими без майбутнього. Вони не могли розвиватися лише на зовнішній вигляд чи дослідження Сола.
Іноді вона відчувала, що не має майбутнього. Тому вона втратила інтерес до багатьох речей, які любила за життя. Хоча теперішнє прохання Германа було несподіваним, він мусив визнати, що деколи вона теж так думала. У щоденнику можна було б, якщо потребувати, віддати свої сили господарю.
Або життя.
Але сьогодні вона раптом зрозуміла, що Сол не вважає їх простою інформацією. На відміну від тих, хто з'явився на чорних сторінках пізніше.
Вони були з Солом із самого його першого рангу. І навіть коли між ними виникла незгода, вони давно стерлися за довгі роки свого спільного життя.
А зараз випростуюсь. Невідомо чому, але в неї раптом з’явилася нова воля. Вона підійшла і, обнявши руку Сола, почала тертися за неї.
Соул, згадавши Мортона, був трохи пригнічений, але дії Ан вибили його з колії. - Ти що знову твориш?
— Господарю, — дала мені ніжний голос Ане. Якщо вам щось знадобиться у дорозі, ви завжди можете сказати Ан.
Сола переернуло. Він стряхнув її білі ручки. — Ха, не поспішай. У майбутньому у всіх буде повно справ.
Сказавши це, він прибрав всі три душі назад у щоденник. Хоча він і не збирався більше тримати їх там довго, іноді це було дуже зручно. І тихо.
Сол стрибнув на спину Дюдю.
Червона велика пташка з блідо-балтими пір'ям розправила крила. Розмах її крил був більший, ніж у всій платформі. Коли вона змахнула ними, щоб злетіти, то побачила велику тінь ранкового сонця і накрила землю.
Машина, яка саджала гриби біля підніжжя вежі, відклала лопатку і випростався.
Гагагу, напіврослик з величезним тюком за спиною, зупинився за грибним лісом і підняв голову.
У новозбудованому місті Рейн Брандо, який сперечався з іншими магами, повернувся в сторону вежі і поправив шолом.
Зліт Дюдю занепокоїв майже всіх чарівників у окрузі.
Новина про те, що єдиний маг третього рівня в Нічових землях залишає свою резиденцію, почала поширюватися.
Невдовзі після того, як ми почули про те, що через шість місяців після свого відкриття Сол вперше залишив вежу, вона рознеслася далеко за межами околиць.
Проте ті, хто проголошував цю новину, не знали, що Сол, який сидів на його очах, невдовзі зник з її спини і лишився лише ілюзіїм, яке несло вдалечінь.
А сам Соул з’явився біля покинутого міста минулого року, коли його телепортували. Він наказав Дюдю летіти на південний захід і зустрітися з ним через кілька днів біля входу в Долину Протягнутої руки.
Як тільки Сол приземлився, з Помети минулого вийшла людська фігура.
Це був Ед, чарівник першого рівня, якого Сол двічі рятував. У його очах горів вогонь.
На відміну від наставника Горси, здатність Сола до телепортації була дуже обмежена. Його переміщення були тісно пов'язані з лініями долі, і він не міг, як Горсе, переміщати куди заманеться.
Перед тим як відправитися в Поместі минулого, він послав туди Еда заздалегідь. Той не знав, що Солу потрібен для прямої телепортації і думав, ніби його відправили на розвідку. Він почав докладати Солу про свої знахідки. Відтоді як було запечатано Глабу, не з’являлося жодної нової поганої звички. Тут чистіше, ніж у більшості районів Нічових земель.