Це місце таємно називали "Глаз Зірки".
Геній Ради Зоряних Ворт, права рука голови Аліка, Меріч зараз швидко спускався з « Граза Зірки » і повертався у оглядову вежу.
Алик сидів на вершині вежі і спокійно дивився в небо.
Гравітація на вершині вежі була змінена. З вертикальної вона стала горизонтальною.
І все це лише для того, щоб задовольнити особливу прихистку голови — постійно спостерігати за зоряним небом.
Кожного разу, коли Мерічу візувала на вершину вежі, потрібно було кілька хвилин для зміни гравітації.
Але цього разу його збудження було таким сильним, що він, не встиг і звикнути, піднявши в руці звіт, голосно додавав: - Пане голову, ми тільки що успішно зафіксували відкриті Зоряні ворота! Хоч і на мить, але ми вже встигли закинути туди травнячок.
— Ваше припущення було правильне, — каже Меріч. — Він підійшов до Аліка і опустився на одне коліно. — Коли в нічних землях з'явився « очі бурі», Зоряні ворота на короткий час відкрилися. Наші люди, послані до Нічньої землі, вчасно передали сигнал і ми змогли успішно закинути травечок!
- До речі, знаєте як я назвав цей маячок?
Мерич підняв голову, його металеві, схожі на телескопи, очі блищили. — Я назвав його... Ясна точка.
Хоч Сол був новачком у телепортації, то вважав, що вже досить добре опанував цю техніку.
У нього був багатий досвід « бути телепортованим» і два експерименти самостійної телевізійної передачі.
Але цього разу все було по - іншому.
Переміщення тривало довше, ніж коли наставник Горса вів його через міжшаровий простір вежі.
Але довго в свідомості не обов'язково надовго.
Коли Сол знову чітко відчув час і простір, він виявив, що опинився в дивному місці.
Звідси виднілися далекі туманності, світло і темрява хаотично змінювали один одного.
Довкола була то туман, чи то туманність, так само як барвисті ореоли.
Хоч і було сказано, що „розмаїдні" - але коли ви придивилися до них, то могли розрізняти сотні або тисячі кольорів.
Як і всі фарби, усі темні та світлі тони світу зібралися тут. « Це місце, де живуть ельфи? Але не дуже-то і схоже» - пробурмотів Сол.
Він був настільки вражений цим величним видовищем, що на мить навіть забув, навіщо сюди прийшов. - Звичайно, це не світ ельфів.
Соул сильно здригнувся. Наче крижана рука доторкнулася його потилиці. Після цього шоку до нього повернувся розум. — Хто? Хто говорить? Пер? Де Пер?
Соул озирнувся, але не побачив нікого і жодної розумної істоти.
Але він поступово почав розуміти, що говорить... І саме це є простір.
Голос з'явився знову, але не відповів на питання Сола. - Ти прийшов сюди за своєю волею. Хочеш повернутися?
Повернутися?
Чому він так говорить?
Невже він вважає, що Сол звідси?
Але Сол не пам’ятав цього місця. « Коли панні вперше дивилася на моє минуле, вона бачила світ з повним кольором. Це тут? і з тією частиною його пам'яті, яку він загубив.
— Не те щоб. Але ти дійсно провів тут деякий час, — голос був повільним і протяжним, наче його власник звик до самотнього й розмірного життя. - Так що, ти повертаєшся?
— Нет. Я просто шукаю декого. Знайду і повернуся.
Сол був обережним.
Він не став безглуздо досліджувати це місце, навіть якщо воно було пов’язане з його минулим.
Бо він виявив, що в цьому просторі немає магії.
І це було не як в хаотичному домі, де були неактивні елементарні частинки.
Тут їх не було взагалі!
Крім того, він подивився на себе і побачив, що тепер є клубком хаотичних ниток.
А навколо, у просторі, не було жодної ниток.
Як же йому повернутися? « Хозяїн цього голосу, мабуть, знає, як піти, — подумав Сол, і клубок ниток, який був їм, злегка шевнувся. - Спочатку треба знайти Пер, а потім подивитися, чи не можна у нього дізнатися, як звідси вибратися. Але того чоловіка ти не можеш забрати.
Голос, здавалося, читав його думки, хоча Сол і не передавав ніяких ментальних коливань!
Почувши про Пат, Сол не вдаючись до причини, він запитав: « Чому не можна забрати Пер? » Чи вона також пов’язана з цим місцем?
— А хіба ти не встановив її зв’язок з цим місцем? « Здавалося, що голос був посміховиськом, а може, це була лише його уява. - Її доля визначена. Вона більше не може залишатися в тому світі, звідки ви прийшли. Тут - місце, де вона може продовжувати жити.
- Я можу її побачити? — Нахмурився (вірше, клубок ниток стиснувся) Сол. Йому потрібно було побачити Пер, щоб зрозуміти, що з нею сталося.
Цього разу голос замовк.
Хоча Соул і не дуже добре почувався тут, він помітив, що ритм відповідей змінився. - І цього я не можу. Не всі ментальні тіла можуть, як ти, врнувши сюди, залишитися цілими.
— Вона розпалась.