Він стояв на величезному, перевернутому грибі й гребені по чорному припливу іншим грибом.
Але тепер тіло Меша було вкрите грибами.
Вони росли з кожної його пори, шалено розростаючись. Невдовзі рух Машини, який з усіх сил веслярів став скуреним.
Зрештою, коли він перетворився на сотню зрослих грибів, його крик вірш.
Соул мовчки дивився.
Він помахнув рукою і зібрав усіх, хто перейшов у злих духів в щоденник.
Але їх чорні сторінки були відірвані.
І на них не було срібних букв.
Соул знову змахнув рукою, намагаючись зібрати душу Меша, але виявив, що той занадто далеко.
У нього більше не було гніву і болю. Він повернувся в інший бік. « Тепер, схоже, мутує і Герберт»
І дійсно, полум'я тут же світило його, вже перетворилось в чорний скелет, обличчя. « Після мутацій Герберта та інших скоро помруть... Стій! Ні!"
Шия Сола різко повернулася, і його шийні хребці затріщали. « Чому Герберт мутує швидше, ніж інші маги низького рівня?»
Соул або виходив надто пізно, або не звертав на це уваги, і не помічав, що швидкість мутацій Герберта була неправильною.
Він не противився, а опустив увесь захист і дозволив Чорному припливу заразити себе.
Цього разу Сол не намагався втекти, а за допомогою чари, яка йому ще служила, покликав велетенську пташку Дюдю, що водила високо в небі.
Очевидно, Дюдею також потрапив під вплив чорного припливу. Коли Сол наказав їй опустити вуса і перенести його до моря вогню, вона опустила не оси, а безліч схожих на ноги щупалець.
Сола заламав усі кості.
Але Дюдю літала не за допомогою магії, і ця функція ще не була втрачена.
Соул схопився за опущене щупальце, але інші негайно намагалися проникнути в його шкіру. Звичайно, у них нічого не вийшло. У Сола зараз не було шкіри.
За допомогою відчайдушних помахів крил Дюдю, Сол нарешті опинився над вогняним морем.
І нарешті він побачив, що тут сталося.
Червоне полум’я справді палало над чорним припливом, але воно не стосувалося його, а горіло на шарах гнилих трупів у воді!
На хвилях постійно змінювалися вогняні лінії.
У результаті вони перетворилися в жахливу, диявольську посміховиську. « Це стан Герберта - не мутація, — нарешті зрозумів Сол. - Він спалює життя інших, щоб підтримувати свій розум."
Якщо цей стан Герберта не мутація, то може в пророчому сні він був заражений брудною? — Сол!
Соул знову почув знайомий голос.
Він оглянув полум'я і в одному з кутів побачив ... голову Брандо!
Тіло Брандо зараз горіло, але його голова, схоже, завдяки шолому, ще не була охоплена вогнем. - Спаси мене! — З болем замолився Брандо.
Соул чудово знав, що в репетиції золотої сторінки рятувати когось безглуздо...
Але він все одно кинувся вниз.
Але полум'я Герберта відразу ж мітнулося до нього. - Мертвих тут повинно схопити, щоб ти пішов, — Сол весь час стежив за вогнем і, керуючи Дюдю, з трудом ухилився.
Герберт нічого не сказав, а лише мітнув у нього ще кілька вогняних битв.
Але, на щастя, він також з усіх сил опирався сквері і не міг зосередитися на атаках Сола.
Соул знову ухилився. Його порожні очка були холодні. « Кілька разів ти перетворювався на полум’я, але тепер, здається, в тебе ще є сили піти геть. Але ти лише прикидаєшся зараженим і продовжуєш тут горіти".
« Чому ти не йдеш? »
« Чого ти чекаєш? »
« Що ти шукаєш?»
« Ти ж чекаєш, коли вибухне « очі бурі ».
« Ти ж чекаєш появи якорної точки!»
Полум'я раптово застигло, а потім з лютістю кинувся на Сола.
Соул знову відскочив, але Дюдю загорілася. — Чі-і!
Вона видала жалісний крик, а потім всі її вуса раптом з силою напружилися і, перш ніж полум'я повністю його охопило, відкинули Сола далеко.
Потім блідо-жовтая птах, перетворившись у величезну блискучу вогняну кулю, з шипінням впала в чорний приплив.
Герберт з самого початку не збирався запечатувати « очі бурі », а хотів, коли він вирветься, забрати ту, по чутках, дуже важливу якорну точку!
Хоч завдяки репетиції він і виявив ще одного ворога, але настрій Сола не покращився.
Минулого разу, коли він запечатав « очі бурі» в Поместі минулого, то не виявляв жодної аномалії. Чому він готувався врятуватись і свідомо відтягнув час?
Що спонукало Владику Світлячків Нічівних земель змінити своє рішення?
Оскільки він вже підготувався, то чи не був він разом з Каміллою?
Але Герберт не повинен був бачити Камілу. Мало хто бачив її...
Після того як у Дюдею було втрачено сонце, він все ще падав. А полум’я все ще палало.
З його лоба вилетіла сріблястий метелик.
Панні збиралася ризикнути і напасти на Герберта.
Якщо б Солу вдалося тимчасово його приспати, то вона могла б отримати шанс на спасіння.
Хоч вона й сама розуміла, що успадкувати мага третього рівня майже неможливо, але сподівалась бути ослабленим від брудної боротьби.