Пер з усіх сил намагалася вирватися від-під контролю магії, але виявила, що навіть маг третього рівня перед безбережним, як океан, чорним припливом, був безсилен.
У мить, коли Пер вже майже побачила свої п'ятки, вона знову почула голос з неба.
Її страх поступово зник, а хаотична магія заспокоїлась.
Але вона стала занадто спокійною.
Пэр, піднявши голову, дивилася в небо. Здавалося, за сірим небом вона знову бачила яскраві зірки.
Зоряні туманності та скупчення випромінювали світло. Здавалося, що вони були далеко одне від одного і водночас проникли один в одному.
Цей голос був повітряним і ніжним. Коли вона вперше почула його, то відчула мир.
Вона раптом зрозуміла, що не повинна була намагатися втекти від цих голосів.
Вони звали її, а вона хотіла їх.
...Невідомо, скільки пройшло часу. Сол нарешті висунув голову з чорної води.
Він сильно видихнув, але відчув, що нічого не видихає.
Він відкрив очі. Навколо як і раніше було чорно-біло-сере.
Здавалося, з усіх боків доносилися крики болю і зойку, але, прислухавшись, він чув тільки шум хвиль.
Сол намагався вибратися з припливу. Ледве він про це подумав, як виявив, що вже стоїть на поверхні.
Але від чого у нього похолодило все всередині, так це від того, що він не використовував ні магії, ані ментальні сили! - Я ...
Він опустив голову і нарешті побачив, як він виглядає.
Повністю чорний скелет.
Без м'язів, без сухожилля і внутрішніх органів.
Навіть у слабкому відбиванні в воді, крізь порожні окулі, він бачив, що його череп теж порожній! - Ху... ху...
Йому здалося, що він чує свої перелякані зітхання, а може, і нічого не чув.
Зрештою, у нього не залишилося органів для дихання. « Я ще живий?»
Соул розгубився і підняв голову, шукаючи допомоги або чекаючи на відповідь від інших.
Але, оглянувшись, він побачив лише пекло на землі.
Він побачив, як по поверхні плавали трупи.
Жоден з них не зберіг людського тіла.
Одні довгі, інші товсті, одні по частинах, а інші — пластами...
Невідомі кінцівки, вкриті білою пою, видавали на поверхні нудотливий кислий запах.
Вдалині, на справжньому океані, горіло сіре полум’я. « Це Герберт? Він теж мутував? "
Сол повернув голову - він почув, як хрустили його шейні хребці, — і побачив чисто-біла Башта Очищення Душ, наче воскова, наполовину замерзла, а напів розтанула.
Декілька схожих на локшину рук тягнуться до нього, наче благаючи про допомогу, але невдовзі вони були мов в’язні лиани і приклеїлися до стіни вежі.
Під водою проминула величезна тінь.
Наче на велику рибу, або змію, чи щупальця монстра.
Але Сол відразу зрозумів, що це. « Диспетчер Водоросль? »
Він пробіг по воді кілька кроків. Він чув, як його щелепи відкриваються і закриваються, але не почув, щоб з горла доносився звук.
Але Малюк Водоросль почув його поклик.
Вона відразу зупинилася, а потім з-під води висунула голову.
Величезний, з кита, кінчик щупальця.
Велика паща, повна чорних, гостріша від акули та зубів.
У щілинах між зубами Сол побачив кілька несильно мутирових трупів і скручки одягу.
І це був лише один її кінчик.
Незабаром другий, третій, четвертий, такі ж, з шматками тіл в пащі, кінчики теж вийшли із-під води.
Вони всі були звернені до Солу. Хоча у них не було очей, але Сол відчував їх пристойний холодний погляд. — Малюнка Водоросль... — Соул не знав, чи вона у своєму розумі, або мутація теж перетворила її на монстра.
Він простягнув свою праву руку і чекав на відповідь.
Малюк Водоросль справді з ентузіазмом привітався.
З великим ентузіазмом всі вони вистрибнули з води і, кинувшись на Сола, вчепилися до нього!
... -- Ха...
З рота Сола вирвалося холодно.
Він різко відкрив очі і побачив перед собою золоту сторінку, на якій застигла картина, як його рвут на частині десяток величезних щупалець.
А по краях картини є багато невпізнаних залишків і, наче нафта, полум’я!
Соул відірвав очі від золотої сторінки, і світ відновив свою фарбу.
Він зараз стояв у центрі величезного, стометрового в діаметрі, магічного кола.
Вздовж кола стояли маги.
Він побачив Брандо і Гагагу, які усміхалися йому, бачив безліч незнайомих осіб з заздрістю біля нього, побачив просто-білу Башню Очищення Душі, яка тихо стояла за сіро-білою грибною ростю...
Це був голос Керрі.
Соул знову повернувся вперед. — Пане Сол, якщо ви готові, ми починаємо.
— Зачекайте! — Слони крикнули.
Але, побачивши сумнівні погляди, він відразу замовк.
Як сказати? Як пояснити?
Якщо сказати, що « очі бурі» - в ньому самому і, варто тільки запустити коло, як він активується, то цей натовп магів з Ради Зоряних Врат та Нічкових земель напевно захоче запечатати його разом із ним!
А не ризикувати, намагаючись відокремити Сола від « ока бурі»!