Він не міг вирватися.
Коли Кісмет оку, разом з льодовою копією на чорній дірі, перетворився в крижану статуетку!
На мить, здавалося, на кілька секунд, а може і на декілька хвилин, Кісмет відчув, що він вже запечатаний всередині « ока бурі ».
По всьому боці - ні світлові промені, ані звук.
Смутно йому здалося, що попереду хтось є.
Може, це була Люсі, яку засмоктало раніше, а може, вона була просто його галюцинація.
На його губах все ще застигла усмішка, яка з'явилася за секунду до того, як його заморозили. Ніби йому було байдуже, що його запечатують для порятунку від « ока бурі».
Але його доля на цьому не закінчилась.
У той момент, коли « Північні кайдани» вже були готові остаточно заморозити свідомість Кісмета, на міцному, як скеля, льоду раптом з'явилися тріщини.
Ці тріщини, як ні в чому не бувало, розповзся навколо Кісмета, не доторкнувшись центральної чорної діри.
Потім на руках, ногах, тілі, голові Кісмета, на всіх частинах його тіла з’явилися білі нитки.
Ці тонкі нитки, наче нитки маріонетки, заплутали його тіло.
- Шкода пані Люсі, через тріщини на льоду кутки губ Кісмета пристали ще вище. - Без дозволу щоденника ти не можеш мене вбити. Як і я не можу вбити себе.
Потім нитки, які обвили його тіло, різко натягнулися. Вони не залишили на його шкірі ні сліду, але потягнули його і повільно витягали з розколого льоду.
Свіже і холодне повітря злинуло в його легені, і застиглий мозок Кісмета знову почав працювати.
Він виявив, що ширяє в повітрі і швидко віддаляється від Помети минулого.
Потім...
Шлеп!
Елегантний Кісмет не дуже-то елегантно хитнувся біля ніг Сола.
Помовчавши кілька секунд, він піднявся з землі і побачив Солу.
Сол в цей момент дивився не на нього, а на Керрі.
- Можеш продовжувати.
Керрі деякий час дивилася на руки Сола, а потім знову запустила перерваний на кілька секунд магічне коло «Ляжні кайдани».
Оскільки Кісмет був врятований Солом, то й дзеркало, яке він тримав, збігалося.
Але « очі бурі» був тимчасово запечатаний, і це дало Керрі перепочинок.
Поки Сол рятував Кісмет, вона сказала встановити на попередньому місці нове дзеркало.
Хоча раніше коло вже не було, щоб зміцнити його друку.
Кісмет, з обличчям, випакуваним у багнюці та траві, так і сидів на землі, не піднімаючись.
А Солу зараз було не до нього.
Щоб врятувати його, він вперше застосував на очах інших за допомогою ниток долі магії — « Тіягу світанку ».
Це закляття, поки що можна було використовувати тільки на ньому самого і на близьких йому людей.
За допомогою натягу долі можна було трохи вплинути на навколишнє середовище, і в єдиній темряві смерті знайти той єдиний промінь надії на світанок.
Це закляття було дуже абстрактним. Воно не тільки діяло на людей, які були близькими Солу, але й працювало лише в небезпечні моменти.
Тому, розробивши його, Сол жодного разу не застосовував цього слова. Все було лише в теорії.
Те, що на цей раз йому вдалося знайти слабке місце в льоду і врятувати Кісмет без знешкодження « очей бурі» було швидше за все великим удач Киметта. Він вхопився за той єдиний шанс на порятунок.
А після застосування цього заклинання ментальна сила Сола відразу послабилась. Зараз він міг просто стояти на місці, не в силах щось робити.
Тільки коли Герберт і Паер почали працювати разом, знову опустили заморожений « очі бурі» під землю, Соул трохи повернувся до Кісмета.
- Ти що, уві сні був? - Голос Сола був ревим, але в ньому чувся докір. - Я з таким трудом створив тобі можливість, а ти там застиг? Невже ти і справді хотів бути запечатаним разом з Люсі?
Кісмет, піднявши голову, раптом розхвилювався.
— Ха-ха-хо...
— Ха-ха-Ха-га-хо...
Він сміявся так, що відкинувся на спину і затримався, наче в нападі.
що вижив?
— Ха-ха... Я радію сюрпризам, які ти раз за разом підносиш: Кісмет, помітивши крем очі, що Пэр і Герберт летять до них, негайно сів. - Я думав, ти використовуєш силу щоденника щоб мене врятувати. А тепер бачу, що не зовсім так. Звичайно, я радий.
Соул моргнув, але нічого не відповів.
Коли Кісмет був у небезпеці, щоденник не подав і знака.
Але той, здається, був впевнений, що щоденник або якась інша сила його врятує.
Соул давно вже здогадався, що Кісмет якось пов'язаний з щоденником. Тепер, схоже, цей зв'язок був ще більшими ніж він думав.
"Невже Кісмет - щось на зразок духу щоденника?"
Поки він думав, Пер і Герберт приземлилися поруч.
Пэр зі складним виразом обличчя подивилася на Кісмет. Його недавня поведінка її все-таки вразила.
— Хоч би як там було, дякую тобі за те, що ти допоміг нам завершити друкування « очей бурі ».
На обличчі Кісмета як і раніше була усмішка, але вже не така перебільшена.
— Я просто чітко розумів, що тільки запечатавши « очі бурі », я виживу. Крім того, я є представником цього міста.