« Але, — сказав Меріч, а тоді з розчаруванням, як можна порівнювати його зі дослідженням Ради.
— Відкрити ворота в тілі, відкрити канал зв’язку між внутрішньою та зовнішньою магією; відчинити браму у зоряне небо і відкрити акведук спілкування між цим світом а іншим... — Здається, що Алик не чув його і продовжував тихо говорити. - Якщо маг третього рівня не зможе відкрити ворота, під дією внутрішньої та зовнішньої магії він перетвориться на монстра. А якщо ми не зможемо відкрити ворота...
Мерич і сам знав, наскільки складними є їхні дослідження, але він вже давно пройшов той етап, коли його могли зламати труднощі - це буде лише падіння на шляху до правди.
Алик посміхнувся.
Саме тому він вибрав такого молодого чоловіка, як Меріч, собі в асистенти.
Можливо, характер і здібності Меріча не були найкращими серед усіх асистентів, але він ніколи не здавався.
Дивлячись на Мерича, Алик знову подумав про Горсу.
Цей молодий чоловік теж був з тих, хто ніколи не здавався.
Ось тільки шлях досліджень, який він вибрав, був занадто жахаючим. Навіть Алік вважав, що він збожеволів.
Але зараз, подумавши, він вирішив, що йти шляхом, який всі вважають лідером і божевілля - це також свого роду незрівнянна хоробрість. — Тоді нехай і Сол стане кандидатом, — Меріч, бачачи, як голова Алік знову дивиться на зірки, зрозумів: його більше не цікавить вибір третього мага в Нікних землях.
Раз голова не заперечував, то сам Меріч не мав права відхилити пропозицію мага третього рівня.
Але, оскільки вже і Ветряна фея та Клан Сіячих висунули своїх кандидатів, то й вони як інша велика сила в Раді Зоряних Ворота, природно, також мали право висунути свого.
Кілька імен прокрутилося в голові Мерича. Нарешті, його очі потягнулися і він сказав ім'я - голова, може, Люк бере участь у відборі?
Головуючий Алик злегка кивнув. Це не дуже його хвилювало. - Саме так і той Сол, і Люк - обидва спеціалізуються на темній магії. Нехай і змагаються по-чесному, - посміхнувся Меріч.
Коли Мерич пішов, Алик знову підняв голову до зоряного неба. — Зоряні ворота... вже з'явилися...
Сол, провівши Брандо, зустрів давно не відомого Гагагу.
Гагагу на цей раз був дуже люб'язний і знову збавив ціни, що трохи збило Сола з пантелику.
Він залишив Гагагу на ніч, щоб перевірити його скверну.
Соул з радістю виявив, що у самого Гагагу майже не залишилося нічого поганого.
Очистивши ляльку, яка відповідала за фільтрацію, Сол відпустив його.
Але останнім часом у Башні Очищення Душ було дуже людно. Коли Гагагу пішов, білі гриби знову випустили спори і застерігали гостей.
Але цього разу, хоч суперечки в повітрі і розсілися, на березі Озера Рейн так ніхто й не з'явився. — Миша тримав в руці ніж. Він готував їжу.
— Краще я сам.
Мало хто міг перетнути озеро Рейн. А у Маша, крім успіху, ніяких інших здібностей не було.
І заставляти старшого Байрона Сол теж не хотів, хоча той і не заперечував проти його наказів.
Так, через рік після заснування вежі Солу все ще доводилося зустрічати гостей.
Він тихо свиснув.
Блюдно-жовта пташка, яка чистила пір'я на вершині вежі, відразу ж злетіла вниз і випустила чотири довгих, схожі на лапки комах, вуса.
Сол схопив один з них і відразу був піднятий в повітря.
Птах летів дуже швидко. У мить він перетнув озеро Рейн і приземлився біля грибної гаї, яка щойно подала сигнал.
Приземляючись, Сол не забув накласти на себе доспех і випустити Германа.
Срібна фігура Германа відразу пронеслася крізь грибний гачок.
Невдовзі Герман вилетів з гаї. — Це Кісмет! — З виразом шоку і злості на обличчі сказав він Солу. — Господар, він важко поранений, лежить без свідомості в грибній гаї!
Почувши цю новину, Сол не зрадів, як Іван.
Він пошкодував, і Герман також перестав посміхатися.
Соул увійшов у грибну гащу і дійсно, біля підніжжя одного з величезних грибів, притулившись до нього, сидів висохлий майже скелет, чоловік.
Його дихання було слабким, а ментальні коливання — ледве вловимими.
Якщо волосся не витісне, то за зовнішнім виглядом його важко впізнати.
Сол приземлився перед Кісметом. Той, хто до цього був без свідомості, раптом відкрив очі і слабо посміхнувся Солу. - Живий?
- Прийшов до господаря задля порятунку.
- Хто тебе поранив?
— Володаря Офелія, що на небі, — вигукнув Кісмет. - Щоб остаточно вбити Кларка і допомогти господареві прибрати камінь з його шляху до прориву, я, брате, і життя ризикнув!
Сол витягнув Кісмета з грибної гаї, покликав велику пташку і прив'язав його до одного із її довгих вусів. - Це не... — Кісмет, ослаблений, запротестував — належне ставлення до поранених.
« Радій, що тебе взагалі не викинули », — сказав Сол.
Коли Кісмет летів на великій висоті, він, здається, не витримав сильного вітру, закочував очі і знову знепритомнів.