Ці тіні були подібні до людей, які відчайдушно намагалися вирватися.
Соул з безстрашним обличчям дивився на них. Його духовне тіло випустив з десяток подібних, із присошками і гострими зубами, щупалець, які повністю окутали щура.
Через мить ментальне тіло Сола повернулося.
Він знову опустився, вставши на перевернутий стіл.
Трансформація простору нарешті припинилася. Крім того, ця зміна досягла своєї межі.
Хлоп!
Дитина Водоросль повернулася. Труп щурів впав на підлогу, перетворившись у безформну шкуру.
Дитину Водоросль поступила до Солу і, розтуливши свою акулу, виплюнула монкль. Невже його вже з'їла щура?"
Соул не знав, що сталося з синьолосим магом, але не сподівався побачити його знову.
Малюк Водоросль розкрила черево щурів, і Сол в її гниючих душ знайшов джерело нечистості.
Завдяки своєму досвіду в лікуванні він майже з упевненістю міг сказати, що саме це джерело неприпустиме і дозволив щурі їсти трупи інших магів.
Але це був не « очі бурі ».
Його здатність захоплювати різні види бруду зовсім не відповідає описові « ока бурі», яке дала Пер. « Ця щура теж не око бурі. Отже, « очі бурі» - це все-таки те джерело хаотичного випромінювання нагорі? "
Солу це здалося дивним.
Якщо « очі бурі» не були головним елементом Помети минулого, то може мутація помішання взагалі не була з ним пов'язана?
Криса мертва. Простір відновлено. Спотворені погляди зникли.
З’їджені трупи на підлозі раптом почали швидко гнити, не даючи розпізнати їх.
Водночас, наче прорвав якийсь бар'єр з рушницею донісся звук магічного зіткнення.
І він був зовсім поруч.
А до відновлення простору він не відчував присутності інших.
Соул хотів кинутися з кімнати, але піднявши голову, побачив на стелі чорну пляму.
Воно було схоже на чорну плісняву, яка виросла від постійної сирості.
Тихо, непримітне.
Соул злетів і підлетів до нього. — Ти... все ще тут?
Хоч і було багато породжених трупів на підлозі, але тільки від цієї плями випадали слабкі ментальні коливання.
Соул раптом зрозумів, що хоч просторові викривлення в цьому маєток і могли бути справою лап убитий їм щури, але історія господині пометья могла бути й не вигадкою.
Від голосу Сола пляма, що накочувалась давно висохлою, раптом слабо відречеться.
Звуки бою зовні ставали все виразніше, здавалося, ось-ось хтось вибухне в кімнату.
Нарешті чорна пляма зреагувала. З нього повільно випливало людське обличчя, як у відьми, яку Сол бачив раніше.
Те саме, що і гниє.
Побачивши це обличчя, Сол зрозумів, що у неї вже немає шансів на відновлення.
Проблиск розуму, який дозволив їй спілкуватися, був, мабуть, лише відголоським її пам'яті до мутації. — Моя іграшка, - сказала відьма.
- Насправді, ти не можеш керувати цим особняком. Справжній господар помести минулого - це величезний щур-падальник.
Маскоподібне обличчя злегка нахилилося, силкуючись розгледіти Сола. — Вона була моїм єдиним другом у той час. Вона сказала, що якщо з'їсть мене, то зможе забрати мене із собою.
Чорне обличчя перекосилося в усмішку. - Тільки б знову отримати свободу. А хто тут господар - людина, монстр чи щура, яка різниця?
Обличчя відьми почало швидко висихати, і на ньому, а також на п'ятірні на стіні з’явилася безліч дрібних тріщин.
Чорні крихти посипалися, обвалюючи під собою темно-жовту стіну.
Після смерті велетенського щура, відьма залежала від неї теж зникала. - Але я не ненавиджу тебе, моя мила іграшка. Таке життя, яке я завжди заплутувала в ілюзії - це не те, чого мені хотілося. Тепер джерело брудне, що мене знущався, і я ось-ось оберну свободу.
Чорне обличчя посміхалося.
Відьма не могла рухатися і померти через мутацію.
Від самої думки про такі муки по шкірі бігали мурашки. « Навіть якщо після отримання свободи настане смерть» — подумки закінчив Сол неймовірну фразу відьми.
БУМ!
Двері в кімнату з гуркотом вилетіла.
Висихнула золота електрична мережа.
Хоч Сол і стояв на певній відстані від дверей, він відчув, як всі волосинки на його тілі стали дибом.
І в той момент, як він повернувся до дверей, обличчя жінки раптом з силою висунулося з плями і, притиснувшись до вуха Сола, щось прошепотіло.
Потім, наче вибудувавши всю свою енергію, обличчя відьом і пляма на стіні, в одну мить повністю висохло, з тріском осипалося зі стелі та розлетілася об підлогу.
Більше нічого не нагадувало про те, що тут була в розпачі душа.
Знання відьми, разом з розпадом поганих речей, повністю зникло.
Топ-топ-то!
Наступної секунди в цю підземелля захиталась, побігла ще одна відьма і прийшла на чорну порох на підлозі.