- Ну і як відчуття? — Він недбало запитав, кладучи ґум для гравірування магічних кіл на найближчу полицю.
« Я... і сам не знаю» відповів Агу.
— Чому ти так довго злився з двома іншими частинами своєї душі?
Сол взяв з нижньої полиці якийсь детектор і почав прогулюватися з ним по кімнаті.
« Я був розділений надто довго. Під час злиття мені здавалося, що це дві інші людини, тому знадобилося багато часу, щоб прийняти їх досвід і погляди."
— Ан у свій час таємно поглинула душу незнайомця, і то впоралася швидше. У тебе були якісь труднощі?
« Мій пане, я була неправа! — Втрушилась Ан. — Це було не поглинання, а ожиріння! Я пожерла тільки енергію Думо і його певні спогади, а решта виплюнула!!"
— Ось що, — зупинився Сол і подивився на інші чорні сторінки у своєму щоденнику. Жодна з них не була такою цілісною і гладенькою, як сторінка Агу.
— Навіть душа Германа, яку я витягав з тіла, не була зовсім ціла... Це моя технологія недосконалий, чи його душу вже хтось намагався витягнути до мене?
Але, можливо, він і сам « випадково » потріпав душу Германа, коли той бився зі злим духом Мортоном на ментальній платформі.
що ти прокинувся.
Соул пройшов ще кілька кроків і зупинився в кутку підвалу вежі. Детектор показав значення, дуже близьке до того, що він щойно розрахував.
— Ось воно, — зробив кілька дрібних поправок, Сол визначив саме точне місце. Потім він підняв руку і покликав директора.
- Ти казав, що вежу можна розширювати. Я хочу продовжити її вниз, викопавши простір заввишки не менше п'яти метрів.
Хоуп з повагою відповів: "Ви володієте серцем вежі. Ви можете говорити з нею безпосередньо.
Хоуп мав на увазі... Чорна залізниця?
Соул зробив оцінку в потрібному місці і повернувся до центру кімнати. Тут височіє округлий темно-зелений стовп, викопаний темними візерунками.
Приклавши до нього руку, Сол закрив очі і направив своє ментальне тіло по руці всередину.
Незабаром у його свідомості з'явилися знайомі ментальні коливання.
Сотні осколків душ.
Рти, очі і неприємні на вигляд руки.
Можливо, через тісноту вони всі переплелися в один тугою, нерозпутаний клубок.
Через щілини моє тіло Сола прокинулося і рушило вглиб.
Нарешті, в орелі яскравого сяяння, він виявив чорний залізний ящик.
Чорна залізниця спокійно трималася в самому серці стовпів вежі. Його сяйво змінювало колір, і кожна зміна була подібна до удару серця труна.
Соул спостерігав за ним і лише потім направив своє ментальне тіло всередину.
Через п'ять хвилин, саме тоді, коли Хоуп вже збирався нагадати Солу про час, вежа трохи здригнулася.
Соул відкрив очі і побачив, що в кутку кімнати, у тому місці, де він залишив мітку, з'явився квадратний проєм.
Він підійшов до краю і заглянув вниз. Непроглядна темрява. Навіть його медитація не могла її пробити.
Але, врешті-решт, це була його башта.
Недовго думаючи, Сол стрибнув у проєм.
Під час падіння він відчув, що повітря стало щільним і дуже вологим. Дихати стало важко.
Коли його ноги торкалися поверхні, він вже промокла і прилипнув до шкіри.
« Це через те, що ми глибоко під землею і нас омиють води Озера Рейн?»
Соул створив невелику світлову кулю, але його освітлювали лише кілька метрів навколо неї. Треба було створити ще декілька і змусити їх кружляти навколо себе, щоб розширити зону видимості.
Новий простір дійсно був заввишки 5 метрів, але за площею було всього кілька квадратних метрів.
Проте Сол створив це місце, щоб « посадити» Малюнку Водоросль. Для сучасних розмірів цього було більше, ніж достатньо. Коли вона виросте, вежа вже матиме достатньо енергії для подальшого розширення другого підземного поверху.
— Виходь, мала Водоросль, глянь на свій новий будинок.
Через шиї Сола висунули чорне щупальця.
Колись, щоб слідувати за ним, воно без вагання залишило своє вже сформулене тіло під вежі Горси. Він з готовністю стиснувся до розмірів маленької горошини і чотири роки ховав його на шиї.
І тепер у Сола нарешті з'явилася своя територія, і він міг дати Малому Водорослі новий будинок.
Весь цей п’ятиметровий другий поверх підземного будинку видавався її повним розпорядженням.
Розважайся як хочеш!
Все одно башта мага не є звичайною будівлею. Не рухне.
... Поки всередині не почнеться магічна битва, звичайно.
Дитина Водоросль стрибнула на підлогу і швидко почала ходити. І вологість, і напівмарк були їй до душі. Вона підстрибнула до Солу, розипала пащу, повну акулячих зубів, і висунула чорний язик, збираючись його лизнути.
Соул негайно відпоряв і однією рукою стиснув її верхню та нижню щелепи.
- І-і-и!
Прикушений язик затрясся хвилями.
Соул не міг стримати сміх. — Вибач, просто позиція була така зручною і не втримався.
Малюк Водоросль не образився на цей жарт. Розгнувшись, вона підстрибнула до центру кімнати і постукала головою по підлозі.