Якщо він знайде підпорядкованих Вітряної феї і повідомить про місце розташування старої відьми, то не тільки буде в безпеці, але й отримає хорошу винагороду.
Ось тільки до найближчих земель Вітряної феї було три дні шляху.
І за цей час могло статися що завгодно.
На щастя, був той, хто міг виграти йому час.
Окілі, відновлюючи магію, повернув голову і, подивившись вдале, спотворено посміхнувся.
« Сол, тікай. Біжи з усіх сил, вигадуйте різні способи. Чим швидше ти втечеш, тим більше часу витрачає стара відьма на твої пошуки."
Готова зілля Окілі насправді приготував ще один матеріал.
Цей матеріал, нанесений на тіло, спочатку приховував ауру. Але якщо протягом 12 годин його не змити, він починав давати дуже помітний запах диму.
А стара відьма, яка постійно використовувала цей матеріал для ухилення від переслідування, природно, дуже добре знала цей запах.
Коли вона прокинеться, то, звичайно ж, спочатку кинешся за Солом, що залишив такий слід.
І це дасть Окілі додатковий час для втечі.
А Окілі витягав Сола з клітки, якраз і намазував його цим матеріалом.
А те, що залишилося на його руках, він, природно, змив, як тільки втік із виду.
Якщо Сол протримається хоча б день, Окілі був упевнений, що зможе дістатися до земель Вітряної феї!
Через три дні.
Окілі, ховаючись у траві, дивився на поселення попереду. У поселенні не було будинків з цегли та дерева. Замість них стояли величезні намети.
Центральна палатка була найбільшою, а інші розміщувалися навколо неї.
Оскільки на Нічних землях, де могли виникнути небезпеки в будь - який момент, усі підчинені Вітряної феї вибирали такі легкі та переносні намети як свої бази.
« Це мабуть землі Ветряної феї. Судячи за розміром центральної намети... Тут має бути маг другого рівня."
Окілі зрадів. Якщо б тут був лише маг першого рівня, то це в кращому випадку змусило би стару відьму діяти приховане, але не зупинило б її.
Але якщо тут був маг другого рівня, то стара відьма перш ніж увійти, напевно подумає чи не приверне вона ще більше ворогів.
« Залишилося лише триста метрів», — Окілі не розслаблювався. Він обережно рухався вперед, намагаючись прикритися своїм сіро-жовтим плащем, забруднюваним землею.
Він був помазаний тим самим матеріалом, який приховував ауру. Коли прийде час, він відразу його змиє.
Зараз він щойно встановив новий шар, і часу було ще багато.
"Стоит мені тільки зустрітися з тим чарівником другого рівня..."
Несподівано двоє людей зійшли з громади, сміючись і розмовляючи.
Окелі не наважувався відразу здатися, а присів заклинання невидимості.
Від цих двох попадали коливання учнів магів. Можливо, через те що вони були недалеко від поселення, вони не виявляли належної обережності і обговорювали останні новини.
І саме, пов'язані зі старою відьмою.
- Чув, хтось знайшов сліди старої відьми.
пані Вітряна вже відправила людей на її поимку. Коли старі відьми зловлять, нам більше не доведеться боятися, що хтось із наших пропаде.
У цей момент перший раптом знизив голос. стара відьма минулого разу ранила пані Вітряну фею...
Голоси стали тихіше, і Окілі вже не міг їх розібрати.
Але судячи з того, що він почув, він цілком міг тут повідомити про місце розташування старої відьми.
Може, тутшній маг другого рівня навіть винагородить його! Очі Окілі загорілися. Він уже збирався піднятися.
Раптом його ноги оніміли, і він не міг поворухнутися.
Серце Облі шалено закололося. У його голові промайнула дурна думка.
Він відкрив рот, щоб закричати, але зміг видати лише звук, не голосніше дихання.
« Не може бути! Не може!"
« Я не можу! Не можу! Не може!!"
Наступної секунди земля під ногами Окили провалилася, і він впав.
— Хто там? — Два учні, які до цього тихо розмовляли, відразу помітили несправжнє.
— Хмф, часом дуже обережно.
Роздався зловісний голос, і відразу тіло й кров двох учнів почали обсипатися, наче невидимий ніж швидко різав їхні тіла без жодних кісток! Незабаром все стихло.
Окілі, лід у глибокій ямі відчув, як щось тепле капає йому на голову, повільно стікаючи по обличчю.
— Ти швидко бігаєш, — відповіла стара відьма над Окілі.
Вона опустила голову, і палець на її косі торкнувся його носа.
« Все скінчено!» — знизив зуби Окіллі. У його серці запанував розпач.
Він програв.
— Цей бісів сопляк безполезен! Навіть день не протримався!
Він ненавмисно зненавидів Сола, з яким співпрацював. Він вважав, що той маленький маг був придатним для досліджень.
— Хе-хе, - почувши бурмотіння Окілі, стара відьма повільно огорнулася. - Що, ти тоді втік разом з Солом?
Окили замер. Чому стара відьма питає?
- А ти знаєш... - Вона продовжувала. - ...що той сопляк і не втік зовсім?
До самої смерті вони так і не зрозуміли, чому Сол не втік.