Місто Блакитний Бухти.
Дуже дивне місто.
Він здавався багатим. Деякі будівлі могли конкурувати з столицею герцогства Кема.
Але він був убогим. Більшість розкішних вілл пустило.
А ось в районі для простолюдинів, через дорогу, було не проштовхується.
За рівнем доходів його можна було б сміливо знизити до посіву.
Але, будучи портовим містом з багатою історією та культурою, мер волів тримати попередні податки лише тоді, коли б не принижував свій статус.
Окрім мера, тут залишалася і група колись багатих людей. Хоча вони мали можливість переїхати, все одно наполегливо тримались за це місце.
Але в кишенях цих багатіїв, які живуть у трьохповерхових будинках з великими садами, було можливо чистіше, ніж серед бідних у солом'яних хатинах.
Містер Маккен в черговий раз насолоджувався післяполуддженим чаєм у саду зі своїм другом-магом.
Хоча його друг і називався магом, насправді він був лише учнем другого рангу. І заклинань він знав до смішного мало. Невідомо, з якої магічної організації його вигнали.
Учень другого рангу звали Карон. Йому було вже за сорок, і він щодня жив у страху. Навіть меру Маккенові було важко витягнути його з дому.
Але якщо вже витягнув, то потрібно було налагодити стосунки. Врешті-решт, це був останній маг, який погодився залишитися в місті Блакитний Бухти.
Маккен підняв маленьку порцелянову чашку, відпив, з насолодою прикрив очі, а потім з деякою лестощами подивився на Карона.
— Ви вже півмісяця не виходили зі своєї кімнати. Роза на мілині вже розцвіла. Якщо не вийдете, то пропустіть їх цвітіння.
Карон нічого не сказав. Він підняв порожню чашку і налив у неї розчин, який приніс із собою. — Мені скоро треба буде поїхати.
— Куда? Надовго? - Маккен негайно стривожився.
— У мене закінчилися важливі матеріали для експерименту, — пробурмотів Карон. - Треба з'їздити на узбережжі, зібрати дещо. До речі, як там зібрати чорних водяних слимаків? Мені потрібна тисяча.
У мера дёрнувся куточок рота. Чорні водяні слимаки були одним з небагатьох джерел прибутку, які залишилися в них. А цей маг Карон так попрощав тисячу.
Але що зробиш? Щоб утримати його, потрібно було щось запропонувати.
- Я відразу ж позначу управителя.
— Тоді покваптеся, — кивнув Карон. — Я завтра виїжджаю.
Цей маг Карон від'їжджав раз-два на рік. На три дні, а то й на півмісяця.
Але кожного разу, коли він від’їжджав, мер Маккенон хвилювався через страх не повернутися.
Присутність мага, навіть учень другого рангу, розв’язувала багато проблем, з якими звичайні люди не могли справитися. Та й місто без мага. Чим воно відрізнялося від села? Поки мер МакКен думав, чи не купити що-небудь, щоб зміцнити прив'язаність мага Карона до міста Блакитної Бухти, в сад поспішив управитель і здалеку низько впав. Це означало, що у нього невідкладна справа.
Маг Карон, який сидів навпроти, звичайно ж, все бачив. Він звично підняв фарфорову чашку, відпив ковток невідомого розчину і встав, сказав: « Будь зайнятий своїми справами. Я піду.
Хоч мер і був розчарований, що їхня розмова була такою короткою, він знав що без дійсно важливої справи управитель не наважився б його турбувати.
- Що сталося? - Щоб показати магу Карону своє довір'я, він запитав, не чекаючи поки той залишить сад.
— Солдати біля воріт повідомили. До міста зайшов пан маг.
— О? — Мер тут же схопився.
Навіть хто збирався йти маг Карон зупинився.
— Солдати біля воріт збиралися взяти з нього податок за в’їзд.
Почувши це, мер Маккен мало не підстрибнув.
« Але, коли він побачив на голові білий гриб ворушиться і відразу ж повернув гроші », — поспішив доручити управитель.
Оскільки навіть кучера мала такий жахливий вияв, то в кареті, безсумнівно, сидів пан маг.
- Який гриб? - Маг Карон знову обернувся.
- Кажуть, звичайний білий гриб. Шляпка з легким сірим відтінком, - управитель поспішно повернувся до Карону і знову вклонився.
— Білий гриб? — Замислився Карон.
— Куди попрямував маг? Знаєте, навіщо він приїхав?
« Він запитав солдат адресу і, здається, поїхав туди без жодних запитань. — Вулиця Морських Креветок, 16. Тут живуть переважно приезжі або місцеві бідняки. Я вже сказав, хто там живе. Мер кивнув і з тривогою сказав: - Скажи, щоб не підходили занадто близько. Не те він вважатиме це за нахабство.
Потім мер МакКен подивився на Карона. - Пане маг, може запросимо його на чай?
Карон подумав і запитав у директора: « На кареті були якісь особливі знаки?
Але, не чекаючи на відповідь, він сам похитав головою. - Гаразд, що ви можете знати? Шановно запросіть цього пана мага. Але якщо він відмовиться, не наполягайте. Він, швидше за все, як мінімум учень третього рангу.
— С-с-з... — Втягнув повітря управитель.
Мер Маккен також хотів, але стримався.
А той, кого обговорювали мер міста Блакитного Бухти і місцевий маг Сол, вже під’їжджав до Улицці Морських Креветок 16.