Обидва варіанти були важкими.
Але Сола мав привілей навчатися у своїх коледжах в щоденнику.
Тому, якщо він хотів вивчити якесь заклинання, він міг спробувати отримати душу мага, який спеціалізація на цьому елементі.
Звичайний маг не міг отримати таку ясну душу.
Звичайно, щоб свідомість записала руну структуру високорівневого закляття, потрібно було багато розумової енергії. Без підпилки воно могло і не витримати, розсипаючись раніше.
Соул, підживлюючи себе магією, летів над морем все швидше, зовсім не звертаючи уваги на те, де знаходиться Гудо внизу.
— Ло Кай, скажи мені, де знаходиться джерело Приливу душ. Цього разу Сол не збирався плистися за Гудо.
Той таємно пробрався сюди, і вже точно не заради тих кількох осколків, що плавали у воді.
Він, мабуть, впорається у найбільш перенасичені душі.
До джерела Прилива душ!
Ло Кай, хоч і нехоті, але відповів дуже чітко.
Енергії на його сторінці залишалося все менше, він був на межі зникнення.
Хоч би якими сильними він був, він все ж був лише учнем другого рангу. Подушення своєї сили призвело до того, що його ментальна сила була недостатньою і навіть у вигляді сторінки він не міг протриматися довго.
Згідно з описом Ло Кая, Соул використав левітацію і швидко визначив місце.
Він виявив, що воно знаходиться дуже близько до місця де вони з Байроном знайшли сіру речовину.
Плюх! — Соул без коливань пірнув у воду.
Тут, далі від берега, хмари над головою почали вдягати.
Якби не наказ Ло Кая, Сол б і не подумав, що тут, де, здавалося, все повертається в норму, може бути джерело Прилива душ.
Але, занурившись глибше, він виявив, що лише на поверхні вода була прозорою. Ближче до дна вона була густіше, ніж хмари над головою.
Але, крім того що стало темнішим, Сол не знайшов жодного осколка душі.
Однак, хоч Ло Кай і любив брехати, щоденник змушував його говорити правду.
Не вагаючись, Соул почав занурюватися.
Він спочатку обережно оглянувся, але не знайшов слідів Гудо.
Той рухався під водою, і, не будучи спеціалістом за елементу води, його швидкість звичайно ж поступалася швидкості Сола.
Сол продовжував спускатися і зрештою торкнувся руками морського дна.
« Тут чисто. Хоч і є трохи залишків духів, але їх напевно менше, ніж у затонулого корабля. І вони не світяться".
Соул почав нишпорити по дну, обережно розсуваючи водорості й каміння.
- Брат Сол, я знову відчуваю пилок. Гудо, мабуть, скоро з'явиться! — Несподівано попередила його Панні.
Соул нічого не сказав. Його права рука здригнулася і, наче від удару струмом, отдихнулася.
- Тут! - Він знайшов вхід у печеру.
Вхід був дуже вузький, схований у розколинах між камінням і закритеми водоростями. Якщо б не ретельні пошуки, його було б важко знайти.
Сол посміхнувся і повільно повернув голову в ту сторону, звідки повинен був прийти Гудо.
Приблизно через п’ять хвилин Гудо нарешті дістався до цього дна.
У роті він тримав щось схоже на рибний міхур. Розгублений оглядаючись, він почав шарити по дну так само як і Сол.
Очевидно, він теж не дуже добре знав це місце. Йому навіть довелося вислити на поверхню, щоб ковтати повітря.
Ця риба могла всмоктувати і стиснути повітря, тому Гудо міг так довго перебувати під водою.
Гудо, ковтнувши повітря, продовжив пошуки. Нарешті, і він знайшов вхід в печеру.
Печера була вузькою, здавалося, в неї міг пролізти тільки дитина. Але Гудо, знайшовши її, почав протискатися всередину. Його м'язи стискалися, і він знову перетворився на худого чоловіка.
Так, хоч і важко, він, головою вперед, протиснувся всередину.
Пробігши через скелі метра три-чотири, він раптом опинився в просторому гроті.
З вузького проходу він потрапив у печеру, де можна було вільно розмахувати руками.
І тут було повно, просто кишем кашело, осколків душ.
Хоч ці уламки і не світилися, але озлобленість, яка від них походить, була ще сильнішою.
Коли Гудо з вузького проходу потрапив у просторий грот, він ніби пройшов крізь якийсь бар'єр. Його мозок відразу накрила хвиля воя і стонів.
« Ось стільки уламків парфумів! » — подумав Гудо через кілька секунд.
Він не був знавцем елементів світла чи темряви. Коли він зіткнувся з такою кількістю осколків, навіть коли був офіційним магом, то почувався дуже погано.
« Нужно поквапитися. Тут, схоже, скоро почнеться новий приток душ".
Гудо продовжував спускатися.
Тут вже почали впливати на матерію. Його зір затуманився.
Довкола лунали сірі звуки, і всюди розставалися спотворений вересок.
Часто перед обличчям Ісуса проносилися спотворені, породжені риси, які негайно приносили підводний рух.
Гудо не сміявся вдивлятись у цих духів. Він лише уперто спускався, навіть придивившись до них, щоб не піддатися їхньому негативному впливу.
Сто років тому під час битви біля Голубого Бухта полігло чимало офіційних магів.
Нарешті, Гудо знайшов дно гроту.