- Якщо ви вже позбавили мене іншої можливості для підвищення, то станьте моїм джерелом магії.
З чистого чорного кривавого кола раптом вирвалося сліпучо-біле світло.
І притиснуті до землі Анзе та Рам одночасно видали нелюдські крики!
Два офіційні маги першого рівня. У Башні магів вони були елітою, поступаючись лише самому Господарю.
Але перед Горсією, яка прийшла в норму, вони були абсолютно безпорадні.
Чернечно-чорні магічні кола за короткий час висмоктав з них все соки.
Анзе, і так виснажений бітовою помер першим. В останній момент він дивився на Башню магів за спиною Горси.
Рам, весь у опіках і ранах, протримався довше.
Коли коло продовжував працювати, його сильне тіло почало стискатися.
Коли чорно-біле сяйво зникло, двометровий гігант перетворився на півтора метра обрубка.
Але коли Рам позбувся усіх своїх м'язів, він обірвав більш-менш нормальний вигляд.
— Горса... Я... Убью тебе... - Він все ще бормотів.
Горса повільно вийшов з центру кола і, схилившись, подивився на Рама.
На вухо йому впала хуртовина, м’яких і платинових волосин.
- Так сильно мене ненавидиш? А я врятував тобі життя.
— Ты... Ти вбив всю мою сім'ю... — Рам тремтів, простяг руку і хотів схопити Горсу за шию.
Горса похитав головою. — Я ж казав, я просто проходив повз і підібрав трупи... Гаразд, хочеш ненавидіти - ненавидь.
Він повільно присів на кісточки і провів рукою по зуродженому тілу Рама. Його погляд був таким, ніби він косив первинну шкіру.
- Так це і є найвище досягнення твоєї магії світла? Перетворення енергії в матерію, з збереженням подвійного захисту і атаки? Не дивно, що ти так довго протримався.
Очі Горси загорілися. - Який... відповідний матеріал для судин.
Він раптом обернувся і подивився в бік двадцятого поверху башти, задумався на мить, а потім з посмішкою похитав головою.
« Гаразд, врешті-решт, той хлопець мене врятував".
Рука Горси перемістилася зі спини Рама на його потилицю.
— Гм, спочатку треба прибрати домішки.
Мелькнув слабкий світло, і голова Рама зникла.
На землі залишилося лише кілька попелу, можливо все, що залишилось від самого Рама.
Решта Горса недбало забрав собі.
Моніко, підтримуючи Каза, підійшла до нього.
Ноги в обох тремтіли, обличчя були бліді, як у мерців.
- А де Гудо? — запитав Горса.
Моніка прикусила губу. За її тілом пробігали електричні розряди. Її шкіра була вкрита чорними і білими плямами.
Це була ціна, яку вона платила кожен раз за використання великої кількості магії, і це було її головною слабкістю.
- Тільки що, поки ви... Підвищилися, він втік.
Горса піднімав брову.
Тепер, коли її було видно, вона була темнішою, ніж його зіниці.
- Ти його негайно відпустила?
Каз, що стояв поруч, затискував шию. Рана вже трохи затяглася, але все ще була серйозною. Він міг іти, лише спираючись на Моніку.
« Хазяїн Вежі », — повідомив Каза Горсе ментальне повідомлення, — у Гудо був радіоактивний токсин Альфа. Ми не могли наблизитися до нього".
— Альфа? - Горса не розсердився. — Дивне ім'я, кажуть, Сол придумав. Тепер у світі є токсини Альфа, які гинуть від нього сама і невідомо чи виживуть. Не дивно, що ви не наважилися переслідувати Гудо.
Вони добре знали, що сталося з Корі.
Горса подивився на Моніку. Та здригнулася. Оскільки Моніка не могла довго воювати, спочатку вона вирішила залишитися осторонь.
Хоч в останній момент вона і захистила Сола, але це було рівнозначне тому, що вона у критичний час, шантажом змусила його вилікувати її. Отже, коли Горса несподівано підвищився до третього рівня, Моніка була шокована.
Єдине, що додавало їй сміливості підійти до себе, — це те, як Горса завжди дотримувався своїх обіцянок.
Хоч більшість часу він і був великим обманщиком.
- Тепер, коли я досягнув третього рівня, мені потрібно повернутися в сім'ю і успадкувати свою Башню. Ти підеш зі мною.
Моніка різко підняла голову. У її очах змішалися страх і радість.
Хоч вона і не розуміла, навіщо Горсе, у якого вже була Башта, наслідувати ще одну, але, почувши, що він повертається до сім'ї, її віра в те, щоб вилікувати його багато разів зросла.
Клан Сяючих, до якого належав Горса, був могутнім клоном, де були маги четвертого рівня! Казали, що раніше були п'ятій, але за останні сто років про них не було чути. Хто знає, правда це або чутки.
Якби не чутки про те, що Горса був вигнаний у західні землі континенту Статт, Анзе та інші не наважилися б посягнути на його Башню.
Вирішивши забрати Моніку, Горса повернувся до Казу.
Старик ледве тримався на ногах.
Горса підняв руку, приклав її до рани Каза, а коли забрав, шия, від якої залишилася лише половина, вже була цілу.
- Що це? — Каз потрясал свою шию. Невже так швидко заживо?
- Ідея, підглядана у Рама. Перетворення енергії в матерію. Але вона досить тендітна, бережи собі шию і з усмішкою каже Горса: « Цю Башню я залишу Солу. Ти хочеш піти зі мною у Сіані чи залишитися тут?