Хех. Ідеальні носії? Звичайно ж, люди. Найкращі з них - маги.
« Виносити не можна, і залишати тут як попало — теж. Врешті-решт, Ельфійська долина не є дійсно закритим місцем."
Пальці Сола швидко забабанили по голові короля ельфів.
« Тепер мені не вистачить сил, щоб її знищити... Де б її сховати?»
- Віддай її мені.
Раптом за спиною Сола пролунав голос.
Він здригнувся і різко обернувся. Під кінець червоної доріжки стояла незнайома фігурка.
- Хто ти? — Він важко видавав, намагаючись говорити якомога міцніше.
Це було нелегко. Незнайомець був настільки красивим, що його краса була майже байдужою.
Захоплений безстрашно відповів:
- Можеш звати мене Полуельф. Всі інші імена все одно зітруться.
За його спиною через дверний проліт влітали сніжинки.
Як і ця прекрасна істота, зима принесла із собою.
— Полуельф? — Насилу выговорил Сол. - Я не можу тобі її віддати.
Свідомість у чорному просторі наказала йому вивести Коншу до напівельфу, а тепер цей півельф сам з'явився в долину.
— Не бійся. Я заберу його, але на відміну від вас звичайних людей, зайшовши в долину, я вже не зможу з неї вийти.
Соул на мить завмер, але поміркувавши, зрозумів, що так воно і є.
Згідно з його інформацією, ця долина була своєрідним фільтром — останньою перешкодою для ельфів. Магі все ще могли прокинутися крізь клітини цієї мережі, а ось ельфи - тільки всередину.
І хоча перед ним був напівельф, якщо він не зможе позбутися своєї ельфійської половини крові, йому доведеться провести тут залишок життя.
Але навіть незважаючи на це, Сол не міг просто так віддати йому голову Короля ельфів.
Очевидно, Полуельф розумів його сумніви. Він подумав:
- Якщо я скажу, що хочу її знищити, ти навряд чи повіриш, вірно? Давай так: ти будеш її тримати, а я знищу його на відстані. Після цього ти зможеш забрати останки і робити з ними що хочеш. Навіть винести з долини - ніяких проблем.
- Як я впевнюся, що ти дійсно її знищив?
Полуельфа не зачепили повторних сумнівів Сола.
- Є речі, подібні до Сонця. Навіть якщо небо затягнений хмарами, ти все одно знаєш, що воно там, за ними.
Соул опустив очі на голову в своїх руках.
Дивно, Король ельфів навіть не такий гарний як ця напівельф.
Невже гібриди й справді виконують чудеса?
- Можу я запитати, чому ти хочеш її знищити?
— А ти тільки що не хотів зробити те ж саме? — напівельф ступив до Солу, але передбачливо зупинився в трьох метрах від нього. « Цього достатньо, — каже він. — Снігова навколо нього посипалася гуска. - Якщо вже ти хотів її знищити, значить вже зрозумів, наскільки вона небезпечна.
— Життя важке, але я люблю цей світ. А повернення ельфів принесе в нього незворотну скверну. До того ж... Світ неминуче наближається до знищення.
Соул серйозно подивився на напівельфа. Яке слово він щойно заховав?
Невже "впадіна»?
— Хоч ми і бачимося вперше... Я готовий тобі повірити, - Сол витягнув руки і поклав голову короля ельфів на килим перед собою. — Будь ласка.
Коли напівельф побачив таку рішучість, то розгубився. Він прийшов до тями і поставив зустрічне запитання:
— Ты Сол?
- Звідки ти мене знаєш?
— Коли я входив, Горса наказав мені перед смертю виводити тебе звідси, — напівельф легко плескнув у долоні. — По дорозі я зустрів учня магів. Запитав, чи не Сол. Він відповів "так". Ну я його і випровадив.
Соул одразу здогадався, що це був утікач Марк.
Треба ж, той хто на півдорозі вбив Монро і Германа завдяки напівельфу отримав щасливий квиток і покинув сцену раніше часу.
— Учителя Горса... Все-таки піклується про мене, - з легкою посмішкою вимовив Соул.
Помітивши холодок в його усмішку, напівельф додав:
- Деякі речі виглядають схоже, але не завжди є тим, чим ти їх вважаєш.
Усмішка зійшла з обличчя Сола. Він і сам не розумів, чому перед цим напівельфом раптом відкрив свої справжні почуття.
— Сказати легко, але трактувати можна по-різному, і в результаті все одно нічого не знаєш - зібравшись з думками, відповів він.
Полуельф більше нічого не сказав. Він підняв руки, і десять його пальців перетворилися в кольорові, переливні вогні.
Потім він поманив рукою в сторону голови короля ельфів на килимі, і з її макушки невидима сила почала витягувати кольоровий шовкову нитку.
Соул мовчки спостерігав, не втручаючись.
Він бачив, як поступово змінювалося обличчя ниток.
З чорноволосої жінки, яка повністю відповідала естетичним уподобанням Сола, вона перетворилася на обличчя ребролосого андрогінного створіння.
Теж красивий, але з абсолютно іншими рисами.
Кольорова нитка тягнулася до рук напівельфа.
Нитій ставало все більше, і прекрасна голова змінювалася дедалі сильніше.
Вона почала всихати, старіти, втрачати життєву силу.
Нарешті, коли кінчик нитки залишив голову і опинився в долоні напівельфа, та остаточно померла.
Вона померла.
Соул це відчув.