- І це мій шанс!
Сол погодився на прохання Панні.
Тепер він мав повернутися до поселення ельфів і привести з собою дивних учнів магів.
Сол пішов назад по червоній доріжці; чорна-біла планета вже зникла.
Він знову закрив очі, спускаючись по сходах. У його свідомості постійно стояла картина гігантської впадини на зворотній стороні планети.
Чи може звичайна планета і впертість існувати у такому вигляді?
І що означав той Білий трон, який спостерігав за всім з космосу?
Невже ельфи за чимось спостерігали?
Шлях назад був швидким. Коли він увійшов до кімнати четвертого яруса, то відкрив очі і знову прискорився. Невдовзі він повернувся в круглий зал на першому поверсі.
Агу все так само стояв на місці і чекав його, але звичайна сходи, яка була тут раніше, і слід простивів.
- Що сталося? — запитав Сол, озирнувшись на Агу.
— Після того, як ви увійшли до тієї іскривної драбини, звичайна зникла, - відразу ж додав Агу.
« Невже, коли я роблю вибір, інший шлях зникає?» — сказав Сол обернувся на дев’ятий зал, де тепер не залишилося і здогадалася про існування другої драбини.
Він послухався інтуїції і почала кликати Панані, вибравши повільний шлях.
Що б він побачив, якби пішов по звичайних сходах?
Чи бачив би він планету, з одного боку звичайну, а з іншого — гігантську бездонну впаду?
Чи бачив би він той Білий трон?
- Після того як сходи зникли, ти щось помітив? — запитав Сол у Агу.
Агу підняв руку, звільнивши її з широкого рукава мантії. Його долоні були в крові, а посередині кожної зіяла слизька рана, крізь яку виднілася тканина одягу.
- Я підібрав два Інкристала.
- Чому ти тільки зараз говориш? — Соул відразу забрав і сховав їх під одягом. Такі речі легко втратити, їх слід зберігати якомога ближче до тіла.
— Забув. Тільки тепер згадав, коли ви запитали, — невтомливо відповів Агу.
Соул просто безсило похитав головою. Свідомість, помістена в тіло-суд", відчуває фізичний стан набагато гірше, ніж звичайна людина. Навіть такі криваві рани, які служили нагадуванням, не могли втримати його у пам’яті.
- Якщо більше немає іншої драбини, не будемо тут затримуватися.
Вони знову минули дев’ять однакових залів і повернулися в перше приміщення палацу.
- Я збираюся привести сюди Коншу та інших. — Сол штовхнув ворота. Ззовні знову засяяла тиша.
- Як ви збираєтеся це зробити, хазяїне? — запитав Агу, виходячи слідом.
— Повернемося на відкритий простір, там і решим, - відповів Сол, озираючись назад. Всі жахи, що вони бачили раніше, зникли.
На чорній землі не було гігантських щупалець, і далека гора знову виглядала задоволеною.
У лісі по інший бік теж не було видно білих фігур, які застигли з опущеними головами.
- Хех, виконали завдання і сховалися по норах?
Ані білі фігури, ані велетенське Пожираче душі не були противниками Солу.
Але їх самих, очевидно, стримувала якась сила, не дозволяючи вільно діяти в долині. Інакше учні магів, які ховалися в поселенні ельфів давно були б вирізані.
« Ці істоти, мабуть, відповідають меті Панні. Но Панни... "Цікає сенс свого існування"? ” — Він пром'яв очі Сола. Він махав рукою, викликаючи Агу.
Не встигли вони заглибитися в осінній частині Ельфійської долини, як їм назустріч вийшли Мортон і Герман, які вирушили на пошуки.
— Пан! — Герман незграбно кинувся вперед, ледве не врізавшись у Сола. Він сміявся його поглядом з ніг до голови і з полегшенням видихнув. - Пане, ви в порядку? Спочатку дерева раптово перешкодили нам шлях, потім ми побачили ці гігантські щупальця... До речі, господаре, вони такі схожі на крихітку Водоросль! Вона що, вийшла з-під контролю?
Мортон помітив відсутність Ани і запитання подивився на Агу.
Той вказав пальцем собі на голову.
Мортон зрозумів, його обличчя трохи помурочило.
Соул відсторонив того, хто підскочив до нього Германа.
— Забагато всього сталося. Повернемося - поговоримо. Ми все ще на території ельфів, тут небезпечно.
Вони поспішили назад до білих домів.
Тут, на поляні радіусом 100 метрів, не було дерев — лише трава по щиколотку та дивні білі будівлі.
І чотири учнів магів з різними виразами на обличчях.
- Ти ще живий? Неможливо. Я вже чула, як обірвалося життя.
Обличчя Сола похололо.
— Я дійсно втратив одного зі своїх вартових.
Він подивився на трьох інших, які наближалися до нього. Вони підсмудно брали його в кільце.
Він холодно посміхнувся про себе, а потім голосно вимовив:
— Хоча я втратив людину, але знайшов спосіб покинути Ельфійську долину!
Четверо учнів відразу замерли. Вони витріщилися на Сола, читали й раділи з їхнього обличчя і недовір’я.
Соул обвів їх поглядом, зупинившись на Конші.
Вона посміхалася йому, ніби була щиро рада бачити його живим.
- Як нам вибратися з долини? — нетерпляче підскочив Монро.
- Нам треба повернутися до палацу.