Голоси, що виходять від трону, стали тихіше, але продовжували оточувати його, не мовчазна.
Зі спини донеслося дивне відчуття чужого погляду. Сол різко обернувся і з подивом побачив, що червоний килим позаду нього зник.
Він стояв на білій основі трону, а під ним - зоряне небо.
Він не був здивований зірками, які залишили Башню магів і бачив їх щоночі.
Але це небо було іншим.
Перед Солом, або перед троном, висіла планета з трьох кольорів: чорного, білого і сірого.
Це як малюнок кута ока, але при цьому - тіло, що повільно обертається.
Вона була дуже схожа на планети, які Сол бачив по телевізору у своєму попередньому житті, тільки обриси континентів і океанів були іншими. Але в одному з величезних масивів суші він дізнався про обриси тієї тектонічної плити, на якій розташований Західний континент, як його описували у « Базових знаннях про все».
Західний континент обіймав західну частину ще більшого материка, який мав багато імен: Статт, Бісінь та інші. Але жителі Західного континенту найчастіше називали його просто материк Статт.
Континент Статт поділився також на Північний і Східний континенти. Однак усі три частини були поділені величезною центральною ділянкою, через яку звичайні люди не могли пройти. Потрапити з одного континенту на інший можна було лише в повітрі або по морю, огинаючи берегову лінію.
І ця величезна область на чорній планеті перед ним була абсолютно чорною.
Соул знав, що його називають Нічовими землями.
Жарт її також називають Кладбієм магів.
Чому її так назвали, Солу поки було невідомо.
Крім материка Статт, на планеті було ще два континенти.
У « Біазових знаннях» згадувалися їхні назви: Нефрат і Іскейп.
« Ось так виглядає наш світ» — подумав Сол, відчуваючи незрівнянний трепет, наче астронавт, який вперше побачив свою планету з космосу.
« Північне узбережжя материка Статт — це ланцюг велетенських гір. Які високі! Навіть звідси їх чітко видно."
« Чому край гірського пасма такий сильний? Наче його відрізали ножем, як шматок тофу. А за горами, схоже, вже море».
« Цей хребет подібний до гігантської стіни... Чи це і є та сама "Стена Вздохів на краю півночі", про яку писали в книжках?"
Далі на північ не було ні клаптика суші. Північний континент та крижані шапки — це лише білий океан.
Білі води простягалися до горизонту, повертаючись на невидимий бік планети.
Його погляд збігався з двома іншими континентами.
Той, що був на екваторі, мав бути Іскейпом, а той, хто ближче до південного полюсу, — Нефрайтом.
На цих континентах не було гірського ланцюга, подібного до Стіни Вздохів, і вони не виглядали так, наче відкололися від Статта.
« Хоч би що там було, він загорівся бажанням відвідати ці краї.
Незважаючи на відсутність квітів, дух захоплювався побаченим.
« Цікаво, як виглядає інша сторона планети? » — подумав він з недоречною цікавістю.
Раптом чорно-біла планета різко прискорила своє обертання.
Лише за кілька секунд вона з’їла Солу свою « спалахну ».
- Хсс!
Сола перехопило подих, він мимовільно ахнув і застиг на місці.
Зворотна сторона планети була гігантською западиною.
Вона потрапляла на глибоководний водорість, який постійно затягує в себе океанські води.
Або на чорну діру в космосі, що поглинає все без залишку, обголошуючи на вічну темряву!
Але від чорної діри вона все ж відрізнялася.
Вона вибухала.
На очах Сола в глибині велетенської западини стався потужний вибух.
Води океану зміталися вгору, породивши цунамі, які залили небо.
Хвиля розходилася одна за одною. Одна з них попрямувала на північ і розлютилася, обрушуючи гігантський гірський ланцюг на краю материка Статт. Хоч до цього моменту сила хвилі значно ослабла, сила її удару про "Стену Вздохів" була така, що вуха Солу заламало від фантомного болю. Хоча насправді він не чув ні звуку.
Інша хвиля пішла на південь, і здається, що вона мала вдарити Нефрайт по континенту.
Соул не міг бачити, що відбувається там, і не знав, як Нефрайт, захищений Стіною Вздохів, справиться з такою жахливою цунамі.
Але це не турбувало його.
Його турбувало те, що на планеті існує настільки велика впаду, яка могла вибухнути.
Цей світ... Чи зможе вона існувати довго?
Соул заплющив очі. Його світогляд був приголомшений до самої основи.
Він напав на людину, і йому найбільше хотілося спати.
Але тут він знову почув голос.
- Брат Сол, брате Соул. Ти зовні?
Важкі повіки Сола, готові ось-ось зомкнутися, різко відчинилися.
Перед ним більше не було страшної планети. Він знову опинився в абсолютно білій кімнаті.
А голос, що його звучав, доносився ззаду.
Він обернувся в пошуках джерела звуку.