На його кінці розкрилася акул'ячого виду пащу, яка з усієї сили вчепилася до чорного плаща!
— А-а!
Короткий крик обірвався.
Солу холодно пикнув і підбіг до маленького Водоросля.
Він розрахував місця, де з’явився чорний плащ. Потім він наказав Волорослі засідати кілька великих дерев попереду, щоб, як тільки з'явиться чорна плаща, негайно вирватися із-під землі і атакувати його.
Тепер Сол бачив, що Волося щось тримає в роті.
"І справді, цих невловимих тварей не можна пояснити ілюзією, і це не просто невидимість."
Але наступного разу, коли Сол тільки трохи загордився, він був вражений тим, що кінчик його щупальця Водоросль почав деформуватися і спотворено.
- Розірви зв'язок! — Тут же крикнув Сол.
Водоросль дуже швидко реагувала. Вона відразу відділила ту частину, що була над землею, а решта швидко закопалася глибше.
Потім чорний щупальець, який стояв зовні, затягнув його у вихрі, разом з навколишнім пейзажем і повітрям схлипнувся до центру.
З бавовною щось впало на землю.
« Інкристал?» — Сол кинувся туди, шарючи в траві.
Інкристал, якщо його випустити з уваги або припинити з ним фізичний контакт, дуже легко зникав.
Але Соул, ще не встиг перетворити свою руку на напівпрозоре духовне щупальця, виявив у траві досить помітний інкристал.
Тому що той, хто впав на траву, був не повністю прозорим.
Він був схожий на шматок білого пластиліну, в який завішали клубок чорного, і після кількох розтягнених та стиснутих стебел, у білому з'явилися звивисті чорні нитки.
Це інкристал, що змішався з Малючкою Водоросль?
- Малюк Водоросль! — Сол знову викликав Малюку Водоросль і, простягнувши їй інкристал, запитав: « Чи можеш ти доторкнутися до неї?
Дитина Водоросль наблизилася, кивнула і її підборіддя, доторкнувшись інкрістала з чорними прожилками в долоні Сола, видав « дзинь-дзень».
Соул підняв руку і, подивившись на її середину, хоча й не бачив, але відчував, як щось обволокують його м'язи.
Він не став таким, як Монро, поміщати інкристал у життєво важливі місця. Навіть якщо він і на короткий час забував про його існування, панні іноді сідала на руку.
З часом він уже підсвідомо запам’ятав, що у нього в руці.
Але цього разу Сол не став поміщати цей інкристал з приместями Малюки Водоросль в своє тіло, а підніс його до неї.
— Дитинко Водоросль, чи зможеш ти його зберігати?
Малюк Водоросль піднесла голову.
Як паразит на тілі Сола, мала Водоросль бачила інккристал. Вона схилила голову, з цікавістю висунула чорний язик і лизнула його.
Невідомо, яким був смак чи відчуття, але маленький язичок відразу ж втягнувся зі свистом.
Не встиг Сол запитати, як мала Водоросль знову широко відкрила рот і проковтнула весь інкристал повністю.
У її роті пролунав звук, схожий на хруст кісток і жування м'яса, а потім - « ковтне».
Серце Сола шалено закололося. Йому чомусь здавалося, що це не спосіб зберігання.
- Ти, проковтнувши так, зможеш його виплюнути? — Поспішно запитав Сол.
Дитину Водоросль не відповіла, похитала шию Сола.
« Вона що, з’їла інкристал? Вона зможе перетравити його? "
Соул трохи занепокоївся, але на вигляд мала дитина Водоросль ще не встигла виходити і відповідати.
Малюк Водоросль зазвичай був дуже розумним. Чому вона на цей раз повністю неправильно зрозуміла його?
Чи цей інстинкт змусив її проковтнути інкристал?
« Здається, що Панні теж їла, аби отримати інккристал. Якщо Малюк Водоросль дійсно з'їла інкристал, чи не варто покликати Панні? "
Сол, йдучи в бік А, вагався.
— Пан!
Почувши, як його звуть двоє далеко, Сол подумав, що щось сталося, і поспішив.
Але коли до двох зізнань залишалося не більше десяти метрів, дві фігури в чорних плащах з чорними пов'язками на очах раптом перетворилися у бліді тіни.
Соул різко загальмував, а потім відчув, як щось вдарило його у спину.
Дві бліді руки простяглися через його шиї і, зомкнувшись, намагалися його обійняти.
Дитина Водоросль була в напівобмаркованому стані і ніяк не могла вийти. Соул, не вагаючись, негайно зосередився на духовному тілі і направив магію та прозору « Дихувну броню» відразу ж з'явилася навколо його тіла.
Але в наступну секунду Сол похолодив.
Блідні руки ззаду не були відкинуті « ДУХОВАною бронею», а опинилися разом з ним всередині!
Дві руки вже лежали на плечах Сола. Холод від місця дотику почав поширюватися по всьому тілу.
Сол, стиснувши зуби, прибрав руки, схопив руку на своєму правому плечі, різко нахилився вперед і з силою перекинув її через себе!
— Поверни вкрадений скарб... шлеп!
Блідна фігура була перекинена Солом через плече і з усієї сили вдарилася об землю!