Сол, перебуваючи у світському колі, смутно відчував, як мерехтливі уламки душ самі почали проникати в нього, ще більше посилюючи хаос в його голові.
І ось картина за картиною, звук за голосом, зовнішнє тіло Сола перетворилося на кам'яну статую, нерухому; а його внутрішня свідомість відчувала величезний шок.
Хаос, викликаний поглинанням великої кількості осколків душ був ще страшнішим, ніж коли він в перший раз ризикував своїм життям і трансформував тіло.
Але біль, що постійно болів Соломі, поступово ставав дедалі гіршим.
Він відчував, що повинен страждати від цього хаосу, але його мозок на подив блокував негативний вплив.
Його очні яблука раптом повністю побіліли, і зовнішні картини тут же зникли з його свідомості.
Тепер він міг бачити лише ті домішки, які принесли з собою уламки душ.
Хаотичний звуковий та візуальний шторм став ще сильнішим!
Секунди тягнулися, як роки.
Проте, в цих розшарпаних звуках і картинах Сол, чиє свідомість було ясним, поступово побачив нитку.
Нитка, яка пронизувала все.
Ця нитка зв'язувала всі фрагменти.
Інтуїтивно Сол відчував, що якщо він знайде кінець цієї нитки і легонько потягне, то виявить, ніби все впорядковано, а хаос - лише через обмеженість сприйняття.
Звуки, картини або, точніше, досвід померлих вибудуються в певному порядку.
І якщо Сол дресирне за цю нитку, то зможе змусити пов'язані події розвиватися згідно його бажання.
Тепер, в хаотичних картинах перед Солом одна нитка ставала все парче.
Соул простягнув руку — в його свідомості він простягав руку, намагаючись доторкнутися тій тонкої нитки, прихованою у багатьох висновках.
Він відчував, що ось-ось її доторкнеться.
Але коли його кінчики пальців були в міліметрі від нитки, всі картини, звуки і близька нитка в одну мить зникли.
Соул прокинувся і виявив, що він як і раніше в глибині моря.
Він стояв на дні корабля, який затонув. Одна його рука була простягнута вперед.
А навколо нього як і раніше, як світлячки, парили уламки душ.
— Братец Сол! Братец Сол! Що з тобою?
Срібний метелик підлетіла до Солу, в її голосі було чути деяке занепокоєння.
Малюк Водоросль, яка перетворилася в двигун, піднесла голову до Солу та своїх акулячих зубів, раз за разом кусала його за руку.
Вона теж намагалася розбудити Сола.
Коли Сол прийшов до тями, то не встиг заспокоїти двох своїх маленьких пітнів, і відчув, що в нього ось-ось вибухне легені!
Його мозок миттєво захопився великим відчуттям задухи, що супроводжується страхом смерті.
Треба негайно випливати!
Тіло учня мага могло довго жити без повітря, але це не означало, що йому не потрібно було дихати.
Насправді, через величезну кількість енергії їм потрібно було більше повітря.
Зараз Сол, через нещасний випадок, вже досяг критичної точки задухи, яку міг витримати його тіло.
Треба негайно випливати!
Знову подумав він.
Але коли він вже збирався відштовхнутися від затонувого корабля, щоб вислизнути, то відчув, як з-під ніг виходять дивні магічні зміни.
Сол опустив очі.
І відразу ж його погляд зупинився на декількох сірих каменях у щілини між гнилими дошками.
Хоч ці сірі камені і не відрізнялись від інших каменів на дні, але Сол, з його надзвичайно гострим ментальним м'ясом швидко визначив, що магічні коливання, які він щойно відчув, походили саме від них.
Сол вказав на щілину у дереві.
Кошмарні метелики ще не зрозуміли, в чому справа, а маленька Водоросль вже полетіла туди.
Занепокоєння Сола, яке вона щойно відчувала, переросло у велику силу вкусу. Вона проковтнула кілька сірих каменів разом з іншими їхніми гнилими дошками.
Потім, не чекаючи наказу Сола, вона знову стала двигуном і винесла Сола з дна.
— Кх-кх эх...
Хоч він випливав якомога швидше, у межах можливостей свого тіла, але Соул все одно не дотерпів до кінця.
Він сильно наковтався гірко-соленою морської води. В носі і горлі жоґло.
У цей момент на Солу впав білий світло. Це було заклинання 0-го рангу "Ісцелення дрібних поранень".
Соул підніс голову і побачив на рифі, що стояв з тривогою.
— Пфф, — витер з обличчя морську воду і посміхнувся. — Тільки що трохи загрався, мало не потонув.
Байрон витягнув Сола на берег. Він помітив, що й духовне тіло, і магія Сола була нестабільною, тому сам взявся за його лікування.
— Хм?
— Я бачив той затонувий корабель. І ті дивні світлячі уламки душ.
— Байрон простягнув руку, і в його долоні з’явився прозорий флакон із вузьким горляком.
У флаконі був білий туман, і в ньому плавали два джерела світла.
Соул, дивлячись на флакон Байрона, мовчки простяг руку. Зараз його рука не була деформована, як і раніше була серо-білою і не світилася.
- Я теж трохи зібрав. Через це і витратив час.