Особливо після появи Кісмета, яке дало Солу відчуття кризи.
Тому він намагався зміцнити свій зв’язок з щоденником, розкрити його здібності і пов’язати зі своєю трансформацією тіла та основною магією.
« Якщо я колись втрачу щоденник... - подумавши про це, Сол раптом посміхнувся. « Це не так. З моїм теперішнім зв'язком з щоденником, втративши його, я напевно помру. Отже, не потрібно розглядати наслідки того, що його в мене віднімуть".
Використовуючи останню можливість « бачити минуле», Сол запам'ятав всі свої питання і знову занурився в навчання.
Півмісяця пройшли в такій напруженій і нудному атмосфері.
За цей час придворний маг Брі, схоже, бажаючи довести свою невинність, ще раз приходив до Сола.
Соул все ще через стіну з ліан диявольської Ліани, перекинувся з ним пару слів, але ніяких обіцянок не дав.
Він лише сказав, що є тимчасовим господарем і нічого не вирішує.
А потім, цей тимчасовий господар, повертався і разом з маленькою Водоростю гнобив місцевого жителя: « Дьявольську лиану ».
Після цього Брі більше не приходив, нарешті залишив Сола в спокої.
Тому, коли через півмісячника у ворота Чорного замку знову постукали, Сол не відразу зрозумів, що може статися зміна з Вежі магів.
У нього якраз була формула, яку він вважав на півдорозі, і не хотів її кидати.
Тому він наказав диявольській Ліані побачити, хто прийшов. Якщо це знову Брі, Сол вирішив просто прикидатися, що не чує.
Проте, Диявольська лівана сказала, що прийшли маги з Веду.
З карети вийшли чоловік і жінка.
— Нарешті прийшли, - кинув перо Сол.
Він повернувся до веселих щупальців на підлозі і сказав:
- Малюк Водоросль, збери їх усіх.
Малюк Волдосль теж знала, що вони ось-ось повернуться в Башню магів. Не кажучи ні слова, вона втягнула всі щупальця у своє основне тіло.
В одну мить тісний до цього підземного простору стало набагато просторішим.
Диявольська лівана обережно розпустила свої повітряні корені, немов не вірячи, що нарешті повернула свою територію.
"Це був час для вас, пане Сол".
Він швидким кроком вийшов з підземелля і підійшов до воріт Чорного замку.
Але, на всяк випадок, він не став відкривати двері і навіть не забрав стіну з ліан всередині.
- Вибачте, хто прийшов? - Він навмисно знизив голос Сола, щоб він звучав напружено і похмуро.
—...
- Твій старий знайомий!
Знайомий і веселий дівичий голос донісся через двері. Соул з подивом розширив очі.
Він забрав від дверей диявольську Ліану і випустив свою ментальну силу.
За дверима дійсно стояли чоловік і жінка, і вони не противилися сканування.
Соул відразу відкрив ворота Чорного замку.
Корі, чиє обличчя все ще ливало металом, стояла біля входу з непроникним виразом.
А інша, нахмурившись, схоже, роздумувала про значення слова « старий знайомий ».
— Кори!
- Старший ученик Байрон!
Соул не очікував, що зустріне їх обох одночасно за межами Вежі.
- Як ви тут опинилися разом? - Спочатку він подивився на Байрона. - Невже старший учень приїхав прийняти Чорний замок?
— Це я, я! — Корі підняла руку і помахала нею перед Солом. — Старший учень Байрон просто шукав тебе, тому й поїхав зі мною.
— Угу, — не відкривши рота, Байрон кивнув на знак згоди.
Сол був здивований. Він не хотів, щоб двоє його друзів могли увійти і відпочити.
Вони йшли по Чорному замку втрьох.
— Ти ж тільки другий ранг, — запитав Сол у Корі. - Як ти можеш приймати Чорний замок?
- А ти не другого? - Заколювала очі Корі, але це була лише звичайна кішка. - Я ж не буду тут бігати всюди. Я буду просто вчитися і проводити експерименти, а заодно передавати повідомлення між герцогством Кем та Башнею магів.
Сол зупинився. Він нахмурився, явно висловлюючи своє занепокоєння.
— У Чорному замку небезпечно. Краще, щоб його охороняв учень третього рангу.
— Я знаю, — нахмурила ніс Корі і теж зупинилася. — Тому, крім як для передачі повідомлень, я не буду залишати Чорний замок. І наставник дав мені потужний магічний предмет. Якщо хтось дійсно захоче захопитися, ця річ захистить мене поки не прибуде допомога з Вежі чарівників.
— І, я спеціально попросила про цю роботу з однієї причини...
Мовчазний Байрон, невідомо про що думав, продовжував йти, коли Сол і Корі зупинилися, та врізався у плече Сола.
Це негайно перервало їхню розмову.
Тому що коли Сол торкнувся тіла Байрона, на його сіро-білій шкірі раптом з'явилася проста біляб.
Хоч під одягом і не було видно, але Сол відчув, що його шкіра злегка тріснула.
Тріщина не хворіла, але, здавалося, щось в рані рухалося.
Не подаючи очей, він заспокоїв шкіру і дозволив рані самій загоїтись. Потім він подивився на Байрона з розгубленим виразом.
Все це сталося за дуже короткий час, наче промайнула думка.