— Малюк Водоросль, — покликав Солу свою крихітку Волосфера, яка сиділа на шиї.
Дитинка Водоросль відразу з’явилася, піднесла голову до обличчя Сола, розкрила свою акулу пащу і показала йому язик.
Плю-плю-сну.
Соул простягнув руку, щоб її схопити, але маленька Водоросль відразу ж відступила.
З того часу як Сол двічі схопив її за щелепи, вхопивши язик, Малята Водоросль з радістю грала з ним у гру « Ти мене не поймаєш".
— Ти перемогла, — з усмішкою сказав Сол. Він поманив Малюнку Водоросль до себе.
Малюк Водоросль все ще без будь-якої безпеки підійшла.
- Зараз я проведу над тобою один експеримент. Сиди спокійно.
Малюк Володек хитнув головою вгору-вниз.
У нього було відчуття, що його чарівна здатність « бачити минуле» - це те, чого він отримав від Кошмарної метелики сьогодні не існує.
За ці дні, замкнений у Чорному замку, він не знайшов більш придатного об'єкта для спостереження.
Тому Сол вирішив провести сьогодні спостереження над Малою Водоросль.
Але у цієї магічної істоти, яка прожила не точно скільки років, була довга історія.
Соул не хотів, щоб коли активізував свою здатність, то побачив, як мала Водоросль їсть, п'є і випорожнюється.
Він хотів спробувати, чи зможе він обмежити період або об'єкт спостереження.
— Дитинка Водоросль, - Сол підняв руку і погладив її по голові. Ти пам'ятаєш пані Юлу, яка колись посадила тебе під Башней магів?
Малюк Водоросль розчавився на мить. Через деякий час вона з сумнівом кивнула.
- А в твоїй пам'яті є сцена, де ти бачила одночасно і Господаря вежі Горсу, і пані Юлу?
Малюки Водоросль почали сильно тремтіти.
« Схоже, є. І не дуже приємні спогади." - зітхнув Сол і знову погладив її по голові. — Прости. Я хочу знати, що тоді сталося, щоб зрозуміти, чого вони хочуть зараз.
Сказавши це, Сол сконцентрував ментальну силу в очах. Його чорні зіниці миттєво стали срібними. У його очах Малюка Водоросль перетворилася на густий чорний туман, який засунув все його поле зору.
У наступній секунду чорний туман розсіявся, і Сол виявив, що знаходиться в яскраво освітленій лабораторії.
Ця лабораторія була виставлена дуже незвично, але виглядала знайома.
Лабораторія була дуже великою, але підлогу навколо був покритий чорною брудом, і тільки в центрі був високий кам'яний подіум.
На подіумі стояли два довгих лабораторні столи, заставлені різними експериментальними матеріалами та приладами.
Між двома столами було ще й прямокутна заглибина в позіумі.
Ця порожнина нагадувала труну.
Очі перемістилися всередину заглибини. Там лежала прекрасна жінка з довгим золотим волоссям.
Побачивши жінку, Сол відразу зрозумів, хто вона.
"Госпожа Юла".
Коли Сол подивився їй в очі, та раптом відкрила їх.
Їхні погляди зустрілися. Юла раптом усміхнулась і сказала:
- Ти прийшов.
Погляд перемістився вгору, за спину Сола.
Він побачив, що на стіні за його спиною, в повітрі, висить прохід. У тіні проходу стояв високий, худий чоловік.
Але в наступну секунду фігура чоловіка раптом мілинула і опинилася на поумі. Він стояв біля краю квадратної ями і дивився на Юлу зверху вниз.
- Це ти тільки що? - Чоловік опустив голову. Довгий сірий волос впав йому на очі. Пара срібних очей була ніжною, як вода.
Коли Сол побачив його злегка вигнуті очі, то відразу впізнав.
« Хазяїн Вежі Горса?»
Виявляється, Господаря Вежі, перш ніж перетворити себе на мумію, виглядав так. Схожий на вченого або лікаря, з м'яким характером.
Не було того жахливого відчуття, яке з’являлося тоді, коли він став у "Розового пана" і хитався в світлі.