У цей момент знову вискочив Агу.
Агу: heХозяїн, цей квіток забуття хоч і здається сильним, але насправді має багато обмежень, а для офіційних магів від нього зовсім мало користі. Щоб хоч трохи контролювати дію офіційного мага, потрібно або використовувати головну квітку, або дуже довго її вирощувати. До того ж, ваш щоденник, виявивши мітку, тут же її пожер. Інші офіційні чарівники, навіть якщо вони не такі сильні як ви, напевно є й інші способи усунути мітку.
« І це правда. Ця мітка не дуже та прихована. Якщо ментальна сила досягає рівня офіційного мага, її досить легко виявити. Якщо тільки у третьої людини, про яку говорив Кадіс, немає способу приховати присутність мітки, інакше вона все одно викличе в мене підозри, і я докладу Господареві Вежі."
Якби не те, що Сол, ще до того як увійти в Чорний замок, вже прив'язав Днічник у якості свого Локатора, він, ймовірно, і не зміг би відразу виявити присутність мітки. Тоді, прийди третій і сховай її, якщо б це не призвело до негайної смертельної небезпеки, він дійсно міг би бути під контролем і не знати про це.
Якби він, з точністю, повернувся в Башню магів і у критичний момент здійснив якісь дії, нанісши Господареві Вежі величезну шкоду...
Соул не думав, що Горса його пробачить.
Той, хто будував хитрощі проти нього, знав, що він дуже сильний. Він послав учня третього рангу, щоб влаштувати йому засідку, і навіть використав причинного мага Брі, аби доставити тонку тінь привида, яка не викликала занепокоєння у Диявола.
Цей чоловік мав про Солу певний досвід і добре знав Чорний замок.
« Чим більше я думаю, тим підозрілішим мені здається пані Юла!» — Сол схрестив руки на грудях, його вказівний палець постійно постукував по руці.
Диявольська лівана, яка стояла поруч, хоч і думала, що Сол, задавши їй два питання, так і залишився стояти, змінюючи вираз обличчя, яке було дуже дивно, але, будучи майже повністю спустошеною Малиною Водоросль, не наважилася втручатися.
« Якщо б на мене поставили мітку, то для постійного впливу квітка забуття або в критичний момент змусити мене зробити якусь дію, той, хто підтримує мітки, повинен був би часто зі мною контактувати... Ця людина повинна бути з Вежі магів!"
Соул раптом випростався, його очі забігали.
« Будь ласка, я зможу...»
Він поспішно наказав щоденнику знову перегорнути на сторінку Кадіса.
— Кадіс, до і після того як ти напав на мене, ти з кимось обговорював хід та результат нашої битви?
- Не... Ні. >
На почеркі Кадіс було видно, що він ослаб.
"Те, що тобі не вдалося поставити мітку, на даний момент знаємо тільки ми з тобою".
✔ ..так.
Вузькі губи Сола злегка піднялися.
« Експеримент “Двоєва гра ”. Перший крок: чи зможу імітувати мітку?»
Щоденник в його духовному тілі раптом виплюнув тугу, без блиску, мітку.
Соул з першого погляду впізнав її. Це була та сама мітка, яку насіння забуття колись залишило в його духовному тілі.
Соул відразу активував її ментальною силою, і вона легко застигала.
« Добре, мітка є, справжня, без обману. Я вже думав, доведеться імітувати її ментальну силою. Не очікував, що щоденник так легко мені допоможе. Тоді, чи зможе щоденник розшифрувати, яка інформація закладена в цій мітці?»
На жаль, цього разу щоденник не відповів.
Соул не засмутився. Він легко плескнув у долоні.
« У будь-якому випадку, мітка є» - він знову подивився на щоденник у своєму духовному тілі. —Тоді, Кадіс, яку мітку твій наставник наказав тобі залишити біля входу в ліс у Чорнобилі? ’
Відповівши на останнє запитання Сола, бліді, непомітні ієрогліфи Кадіс нарешті перервалися.
П'ята чорна сторінка так і розсипалася в духовному тілі Сола, а її уламки, невідомо куди, зникли.
- Диявольська ліана, ти можеш перевірити чи хтось дивиться біля входу в ліс у Чорному замку?
◯ Я не можу контролювати інформацію на такій великій відстані.
— Ось як, — затамував губами Сол. - Тоді доведеться мені.
Він підійшов, щоб покласти руку на дияволську лиану.
- Стій, пане Сол! Я постараюся, я спробую, ні-ні. Я точно зможу побачити!
Рука Сола застигла у сантиметрі від головного стовбуру диявольської ліани.
Хоч він і погрожував диявольській Ліані, але не мав потреби знову контактувати з нею, то таємно зітхнув із полегшенням.
- Це стосується моєї подальшої безпеки. Будь ласка, перевір якомога ретельніше.
- Добре, добре.
Десять хвилин потому, біля входу в ліс Чорно-мого замку.
Фігура, вся у крові, хитаючись, підійшла до лісу. Наближаючись до входу, вона ледве не впала і, оперившись однією рукою об стовбур дерева, залишила на ньому кривавий зелений паростки. Потім, повернувшись, вона пішла в інший бік, знову увійшла до лісу і зникла в темряві.
Приблизно через годину загін солдатів, які патрулювали кордон, проїжджав повз ліс у Чорному замку і повертався до міста Мо Бей.
У цей момент керівник, лицар, раптом помітив на стовбурі дерева біля дороги трохи крові.