Але іноді стосунки між союзниками настільки складні, що їх важко собі уявити.
Соул зібрав свої важливі речі, але не почав прибирати всю лабораторію.
Він навмисно залишив свою роботу, а потім спокійно сів за лабораторний стіл, наче вивчав чаклунство.
Тільки перед тим як сісти, він ніби невпізнай об стіну, залишивши на ній маленьку, непомітну тріщину.
Від дня до пізньої ночі.
У Чорному замку не було звички, як у Башні магів, щоб лампи горіли кололосучно.
Насправді, чи то для економії олії, або просто для зручності, тут було не так вже й багато освітлення.
Коли настала ніч, чорний замок пірнав у темряву. Його силует, який вимальовувався на фоні місячного неба, лише час від часу змушував звичайних людей думати про те, що вони страждають.
У такому ж темному складі, з-під великого, не до кінця розділеного дерев'яного ящика, раптом здався сіро-білий півкуль.
Проста дерев’яна скринька не стала для нього перешкодою. Він повільно подовжився, і на півкулі з'явилися два очі.
Виявляється, це був не куля, а безволоса голова.
Її очі були дуже маленькі, а білки займали більшу частину очного яблука, майже зливаються по кольорах із шкірою.
На перший погляд здавалося, що все її обличчя - це два чорних, як боби, зіниці.
Вона повільно вилізла з щілини під ящиком, показавши ніс, рот і підборіддя, а потім довгу шию.
І тільки шию.
Без тіла.
Її маленькі зіниці гойдалися з боку в сторону, оглядаючи всю кімнату у темряві.
Потім вона втупилася на двері.
Шия продовжувала подовжуватися, штовхаючи лису голову до дверей складу.
Дверна щілина була вузькою, але не могла перешкодити голові пролізти.
Легко покинути склад, голова оглянулася по сторонах.
Цей заклад був наприкінці першого поверху Чорного замку. Перед нею був кільцевий коридор.
Голова подивилася по сторонах, потім широко відкрила рот, і через беззубих губ висунувся сіро-білий, як і її шкіра, язик.
Ця мова була дуже тонким, а на його кінці був кулька. Вийшовши з рота, язик роздувся. Особливо його кінчик, який став розміром з людську голову.
На його кінчику з’явилися дві щілини, і два очі були дуже маленькі.
Потім на кінчику з'явилася третя щілина, під очима, схожа на рот.
Цей рот теж розкрився, і з нього висунувся тонкий, довгий язик з круглим кінчиком. А цією мовою, що висунулася з рота, також виросли два очі і рот.
У цей момент перша голова випустила другу мову, потім третій, четвертий...
І кожна мова вирощувала очі й рот, а з рота всмоктувався інша.
Розмножившись на незліченну кількість голів, вони рушили вглиб коридора.
Вони повзли по підлозі, за стінами, їх маленькі чорні зіниці злегка підрогивали, надзвичайно обурені, але не видаючи ні звуку.
Невдовзі ці голови наповнили весь коридор і поступово дісталися до холла на першому поверсі.
У холі, де не було гостей, теж було темно. Розкішні люстри та делікатні шпалери у місячному світлі немов замінили тему.
Перша голова дійшла до холу і рушила вперед, але раптом виявила, що не може рухатися далі.
Її зіниці тремтіли в кут ока, і вона побачила, що її обгорнула чорна ліра.
— Дья... Воль... скка... Я... или... а... на...
Розпочинений рот нарешті вимовив перше слово.
Потім, не звертаючи уваги на лиану, вона знову висунула язик і випустила наступну голову.
Наприклад, кожна голова Диявольської ліани не чинила опору і міцно обв’язала себе.
Але, використовуючи те, що дияволський ліана не встигала заблокувати їм рот, випускали наступну мову і продовжували рухатися вперед, досліджуючи весь Чорний замок.
Диявольська ліана, не відчуваючи опору, мабуть, прийняла ці дивні довгошиї голови за ліси змій або комах і не попереджала свого тимчасового господаря.
У лабораторії на третьому поверсі Чорного замку Сол старанно писав.
Раптом його рухи на мить застигли.
"Невідоме вторгнення, а попередження немає?"
Він повернув голову і тихо сказав:
- Противник прийшов підготовленим. Один з них обійшов найбільш чутливий засіб виявлення Чорного замку. Отже, інші захисні системи можуть бути ненадійні.
Якби не те, що контроль Сола над ліаниною Диявола набагато перевищував розуміння тимчасового господаря, то він би і не помітив, як підкрадалися до нього.
Але тепер...
Чи зможу я перемогти ворога, який ховається у тіні?
Щоденник в його голові повільно розкрився.
5 вересня,
Недобрий гість стукає у твої двері,
Гостинний господар хоче назавжди залишити його.
Гість виставляє букет,
Власник готує свіжі морепродукти.
Після обміну люб'язністю,
Ти просиш гостя залишитися назавжди.
Шкода тільки,
що через це ти пропустив другого гостя.
Побачивши зміст щоденника, Сол на мить завмер.
Він спеціально представив Дніздика свій план дій, щоб той зрозумів небезпеку смерті.